28.02.11

Поддерживаете ли Вы отказ от наименований и символики советского времени?

Фото http://kiyany.obozrevatel.com/money/pereimenovanie-ulits-ochkovtiratelstvo.htm
Через несколько дней навсегда уйдет в историю советское название органов охраны правопорядка - "милиция". На смену ему возвращается общепринятое во всем мире (и в России до 1917г. тоже) наименование: полиция. Это правильная и даже необходимая мера. Авторы закона "О полиции" подчеркивают, что главное не смена названия, а само реформирование правоохранительной системы. Но, как сказал Д.А.Медведев: "И название, тоже". Полностью с этим согласен.

    На самом деле, от названия зависит очень много. И любые реформы и изменения происходят с совершенно другой скоростью, если под стать им меняются названия, атрибуты, символы.  Если человек живет на улице "Советская", то у него волей-неволей всегда присутствуют ассоциации с совком. То же самое относится ко всем прочим, до сих пор сохраняющимся приметам приметам мрачных социалистических времен.

   Приходится еще раз вспомнить, ставшую крылатой, фразу великого русского классика о том, что "Разруха в головах".

  Уже 20 лет, как нет страны под названием ссср, а советские атрибуты по-прежнему встречаются в больших количествах.

   До сих пор в Москве сохраняются такие названия, как "Ленинский проспект", станция метро "Билиотека им.Ленина" (кстати, самой библиотеки с таким названием уже не существует), станция м.Войковская ( названная в честь кровавого большевситского убийцы), станция Фрунзенская" и еще хватает подобных примеров. Не говоря о сохраняющемся до сих пор позорном сооружении в самом центре Москвы под названием "мавзолей Ленина".

   В других городах России ситуация еще хуже: по-прежнему, почти в каждом областном и районном центре, главная улица носит имя Ленина. Также полно мест увековечивающих Фрунзе, Дзержинского, Калинина, Кирова, Свердлова, Куйбышева и др. большевистских деятелей.

   И совсем ненормально, что в России до сих пор сохраняются: Киров, ульяновск, Калининград, Свердловская и Ленинградская области.

   Так быть не должно. В России повсеместно необходимо вернуть городам, улицам, площадям их исторические названия: те, которые были в досоветский период.

   Еще важный момент: затраты на возвращение исторических названий не должны лечь бременем на налогоплательщиков. Эти расходы, на мой взгляд, должны финансироваться не их федерального или местных бюджетов, а, например, из бюджетов парламентских полиических партий. Или даже одной такой партии: КПРФ. Поскольку именно эта структура является правоприемницей КПСС, которая и была "вдохновителем и организатором" всех деяний советского периода, в том числе и советизации названий.

   Прекрасно понимаю, что большинство участников голосования не поддержат идею отказа от советских наименований и символов советского времени. Более того, на основе знания раскалада политических предпочтений на Гайдпарке, прогнозирую результат: 30\70.

Т.е. 30% за отказ от наследия совка в названиях и атрибутах, 70% - за сохранение советской символики.

   Тем не менее, уверен, что этот процесс ибавления от советского прошлого необходим,  и самое главное - он идет.

Кров і попіл Корюківки

 У літопис гітлерівського терору на окупованих територіях увійшли як символи масового винищення мирних людей білоруська Хатинь зі 149 вбитими карателями жителями, чеське Лідіце з 320 жертвами, французька Орадур, де есесівці знищили 642 особи. Але найбільша одномоментна каральна акція гітлерівців проти мирного населення відбулася 1—2 березня 1943 року в селі Корюківка  на Чернігівщині. Близько семи тисяч жителів було розстріляно або спалено живцем у цьому поліському селі! Що ми знаємо про цю трагедію?


У роки Великої Вітчизняної війни Чернігівщина заплатила величезну людську ціну. З вересня 1941-го до вересня 1943 року окупанти знищили 127 тисяч людей. Близько 42 тисяч жителів вивезли на роботи в Німеччину, було спалено 61 населений пункт.

З перших місяців окупації почалися репресії гітлерівців і в селі Корюківка, розташованому за 100 км на північ від Чернігова. У січні 1942-го окупанти розстріляли всіх євреїв (близько 300 осіб), у лютому — 131 родича партизанів та керівних працівників і 12 циган.


Німці запроваджували механізм кругової відповідальності мирного населення за акції партизанів. 15 листопада 1942 року бургомістр Чернігова попередив: «...Відповідальність за спокій і порядок у містах і селах покладається на все населення...». Смертна кара передбачалася і за недонесення про партизанів і їхніх помічників.


27.02.11

Кто такой генерал Андрей Власов?

Разное о нём пишут:

Википедия

Андре́й Андре́евич Вла́сов (14 сентября 1901, село Ломакино, Нижегородская губерния, Российская Империя — 1 августа 1946, Москва, РСФСР, СССР) — советский генерал-лейтенант (с 1942; лишён звания по приговору суда). 20 апреля 1942 года был назначен командующим 2-й ударной армии, оставаясь по совместительству заместителем командующего Волховского фронта. В ходе войны был пленён и пошёл на сотрудничество с нацистами против СССР, став руководителем военной организации коллаборационистов из советских военнопленных — Русской освободительной армии (РОА).

Позиция Русской Зарубежной Церкви

В начале сентября 2009 года Архиерейский Синод Русской Православной Церкви Заграницей на своих заседаниях коснулся споров в отношении вышедшей в свет книги церковного историка, протоиерея Георгия Митрофанова «Трагедия России. „Запретные“ темы истории XX века». В частности, было отмечено, что[Отзыв Архиерейского Синода на книгу протоиерея Георгия Митрофанова «Трагедия России. Запретные темы истории XX века»]:


778 днів «при німцях»

Фото: varjag-2007.livejournal.com
Нарешті, вже пізно ввечері, проїхавши чимало дорогами Німеччини, ми відшукали в Кельні вулицю Блюменштрассе, номер «цвай».

Як не дивно, цю адресу я знав мало не з дитинства, не уявляючи, що коли-небудь, переживши купу «вождів», крах імперії, негаразди зі здоров’ям, зможу дістатися до цієї нічим особливим не примітної вулиці. Мені про неї розповідала мама. Вона (суто теоретично) могла б тут жити. І якби вона опинилася на вулиці із назвою, що нагадує про радянські шпигунські фільми, то я б не народився.

Ми з моїм другом очікували побачити старий будинок. Натомість за відомою мені адресою стояв невиразний бетонний куб 1950-х років. На першому поверсі «архітектурного шедевру» розташувався турецький клуб і забігайлівка. Зрозуміло, - зітхнув мій супутник. – Той будинок, про який ти казав, розбомбили під час війни. Це ж нова споруда.


26.02.11

«Дозволяется именоваться фамилией «Воскресенский»

Справа про зміну прізвища священиком Прокопієм Трутнем.

Будинок Полтавської духовної консисторії (поштова листівка поч. ХХ ст.)
За законами Російської імперії духовенство було одним з двох привілейованих станів. Найчастіше, як і у випадку з дворянством, однією з зовнішніх ознак такого статусу була наявність специфічного прізвища, що, з одного боку свідчило про приналежність тієї чи іншої особи (чи родини) до «духовного сословия», а з іншого – мало вирізнити їх з посеред селянської/міщанської пастви.


22.02.11

Розшукуються родичі військовополонених українців

Міжнародна асоціація громадських пошукових об'єднань «НАРОДНА пам'ять про захисників Вітчизни» з осені 2008 року веде пошук родичів радянських воїнів, трагічно загиблих у німецькому пересильному таборі - дулагах № 184, м. Вязьми, Смоленської області.

Списки загиблих, отримані завдяки архангельському досліднику І. І. Івлєва, були вперше опубліковані в 2005 р. у книзі «Борг Пам'яті» авторами-упорядниками А. Л. Какуевим та І. В. Долгушевим.

За порівняно короткий час вдалося встановити зв'язок з понад 80 родинами загиблих воїнів, які нічого не знали про долю і місце загибелі своїх рідних, були організовані 4 поїздки родичів у Вязьму, створений Оргкомітет «Вяземський Меморіал», до якого увійшли нащадки загиблих воїнів.
Серед загиблих у німецькому пересильному таборі дулагах № 184 були і наші земляки, родичів яких на сьогодні і розшукують пошуковики.


20.02.11

Прогнозы Эдисона на 2011 год

Фото: Библиотека Конгресса.
23 июня 1911 года в газете Miami Metropolis были опубликованы размышления Томаса Эдисона, одного из самых плодовитых изобретателей, о том, каким будет мир через сто лет, в 2011 году.

Паровой двигатель уже сейчас испускает свой последний вздох, писал Эдисон. Спустя век он будет считаться глубоким анахронизмом. К 2011 году поезда станут передвигаться на огромных скоростях и работать на электричестве, которое будет приводить в действие все механизмы.

Но путешественник XXI века выберет не поезд, а предпочтет перемещаться по воздуху в огромных машинах со скоростью 200 миль в час, чтобы позавтракать в Лондоне, разобраться с делами в Париже и вернуться в британскую столицу к обеду.

Дома будущего от подвала до чердака будут заставлены мебелью из стали в шесть раз дешевле нынешней и настолько легкой, что передвинуть буфет будет так же легко как поднять стул.

Новорожденные увидят свои первые сны в колыбели из стали, их отцы будут сидеть на стальном стуле за стальным обеденным столом, а мамин будуар будет обставлен роскошной стальной мебелью, искустно имитирующей красное дерево.

Книги в следующем веке будут печатать на листах никеля, таких тонких и легких, что томик толщиной около пяти сантиметров будет содержать 40 тысяч страниц и вместит в себя всю энциклопедию «Британника». А весить будет около 400 граммов.

При этом Эдисон полагал, что другой металл, золото, потеряет свою значимость. Близок день, когда слитки золота станут таким же обычным делом как, например, железные слитки или стальные блоки, мечтал Томас Эдисон. Мы стоим на пороге открытия секрета превращения металлов, которые, очевидно, состоят из одного и того же вещества, но в разных пропорциях. Их золота будут делать такси и гостиные гарнитуры. Только сталь будет прочнее, а потому дешевле в серийном производстве.

Перевод — Андрей Гринин.

http://metkere.com/2011/02/edison2011.html

19.02.11

Патриотизм или Мир?

Лев Толстой

Патриотизм или Мир?

(1896)

   Милостивый государь,
      
       Вы пишите мне о том, чтобы я высказался по случаю Северо-Американских Штатов с Англией "в интересах христианской последовательности и истинного мира", и выражаете надежду, "что народы скоро проснутся к единственному средству обеспечить международный мир".
       Я питаю ту же надежду. Питаю эту надежду потому, что ослепление, в котором в наше время находятся народы, восхваляющие патриотизм, воспитывающие свои молодые поколения в суеверии патриотизма и, между тем, не желающие неизбежных последствий патриотизма--войны, дошло, как мне кажется, до той последней степени, при которой достаточно самого простого, просящегося на язык каждого непредубежденного человека, рассуждения, для того, чтобы люди увидали то вопиющее противоречие, в котором они находятся.
   

18.02.11

Месть и Закон. Как это было в СССР

Наима Нефляшева
«Смутное время» революции и Гражданской войны сопровождалось на Северном Кавказе разгулом преступности. Рассекреченные фонды бывших архивов КПСС содержат интереснейшие отчеты местных кавказских УГРО и НКВД о большом количестве банд, поджигавших склады, грабивших проходящие поезда, кассы, простых горожан. Причем в этой войне банды не щадили ни белых, ни красных, а политический бандитизм расцветал также, как и уголовный.

Кровная месть в это время переживала подъем – те же УГРО в своих отчетах сообщали, что случаи самосуда с последующими убийствами стали чуть ли обычным явлением. Революционный разлом приводил к конфликтам и внутри сельских общин - поземельные споры между сельскими обществами доходили до массовых вооруженных столкновений.


Імідж Росії рятуватиме Ленін або «Гудбай, Ленін!»

Олександр Соломаха
На спеціально створеному партією "Єдина Росія" сайті http://goodbyelenin.ru/ будь-хто може віддати свій голос "за", або "проти" ідеї поховання тіла В. І. Леніна. 

Організатори такого роду плебісциту наводять цитату з інтерв’ю офіційному сайту партії «Єдина Росія» депутата Держдуми Володимира Мединского: «Я считаю, что каждый год мы должны поднимать один и тот же вопрос о выносе останков тела Ленина из мавзолея. Общеизвестно, что сам Ленин не собирался возводить себе никаких мавзолеев, и его живые родственники — сестра и брат были категорически против. Они хотели похоронить его в Санкт-Петербурге вместе с матерью. Но коммунистам было наплевать на желания и на самого вождя и на его родственников». 


17.02.11

В Германии нашли фильмы в 3D, снятые при Гитлере по заказу Геббельса

В Германии нашли фильмы в 3D -
снятые при Гитлере по заказу Геббельса
Трехмерные фильмы начали снимать еще в Германии при Адольфе Гитлере. Две не известные ранее кинокартины обнаружил в Берлине в федеральном архиве австралийский режиссер и исследователь Филипп Мора, который в данный момент работает над документальной историей Третьего Рейха, сообщает информационный канал "Вести".

Ленты, произведенные в середине тридцатых годов, сняты если не по классической технологии 3D, то по крайней мере по схожей технологии. Картины снимались на 35-миллиметровую пленку с помощью двух камер или двух объективов, перед которыми, вероятно, устанавливалась специальная призма.

Черно-белые фильмы были выпущены частной киностудией по заказу министерства народного просвещения и пропаганды, во главе которого стоял знаменитый Йозеф Геббельс. Их продолжительность - не более получаса, однако качество стереоскопической картинки поражает. Один из фильмов снят в жанре мюзикла, чье действие разворачивается на загородном пикнике. В нем присутствует весьма эффектная сцена, включающая в себя эффект летящих в сторону зрителя брызг жира от жареной колбасы. Второй фильм снят в комедийном ключе.


Филипп Мора прославился, когда в 1973
году выпустил фильм "Свастика", в
котором предъявил публике фрагменты
цветных фильмов, снятых сожительницей
Гитлера Евой Браун в резиденции
Гитлера Оберзальцберг

"Качество фильмов - фантастическое. Фашисты отличались страстью к скрупулезной фиксации всяческой информации, и каждый кадр ими контролировался - ведь в том числе и такими средствами они подчинили себе страну и народ", - заявил Мора, который нашел фильмы, работая над картиной о пропагандистском киноискусстве гитлеровской Германии, сообщает сайт Variety.

Считается, что фильмы с применением технологии подобного уровня начали снимать в США только в 50-х годах XX века. Однако обнаруженная австралийцем находка оспаривает право Голливуда на изобретение 3D. Во всех имеющихся архивных документах найденные ленты описываются как "пространственные фильмы" (Raum Film), а потому до сих пор никто не догадывался, что речь идет именно о технологиях трехмерного изображения.
Трехмерные фильмы начали снимать
еще в Германии при Адольфе Гитлер

Филипп Мора прославился, когда в 1973 году выпустил фильм "Свастика", в котором предъявил публике фрагменты цветных фильмов, снятых сожительницей Гитлера Евой Браун в резиденции Гитлера Оберзальцберг. Найденные трехмерные работы Мора также намерен включить в свой новый фильм под рабочим названием "Как снимали Третий рейх". Исследователь уверен, что найдет и другие трехмерные кинокартины времен Гитлера.


16.02.11

Новый китайский истребитель: правда или блеф?


В Поднебесной его успели причислить к отряду самых современных боевых машин пятого поколения, которая может стать грозой своих аналогов в США (F-22) и в России (Т-50). Более того, J-20 якобы сможет повлиять на изменение геополитики не только в Азиатско-Тихоокеанском регионе, но и в мире (?!). Однако об истинных тактико-технических характеристиках китайского истребителя знает пока лишь небольшой круг специалистов. Вот почему мы решили обратиться к известному военному эксперту, главному редактору журнала Moscow Defense Brief Михаилу БАРАБАНОВУ.



15.02.11

Сьогодні День вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 22-га річниця виведення радянських військ з Афганістану

Війна в Афганістані тривала 9 років 1 місяць і 18 днів. Через цю війну пройшли 550000 радянських солдатів і офіцерів. Понад 15 тисяч із них загинули на чужій землі, 6 тисяч померли згодом від ран і хвороб, 311 осіб пропали безвісти. Це були найбільші втрати Радянської Армії з часів Великої Вітчизняної війни.

За інформацією Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), у бойових діях в Афганістані брали участь 150 тис українців. З них 3360 загинули, 72 пропали безвісти або потрапили у полон. Без синів залишилися 2729 українських матерів, без чоловіків - 505 вдів, без батьків - 711 дітей. Пораненими з Афганістану повернулися 8 тис українців, а 5 тис залишилися інвалідами.

На афганській війні загинули або зникли без вісті 115 чернігівців. Всього ж в Чернігівській області проживає 4900 учасників бойових дій в Афганістані та 200 осіб, які виконували інтернаціональний обов'язок в інших країнах світу.


13.02.11

Із архівів ЦРУ про УПА: Вони налаштовані працювати з нами, без нас і проти нас

Роман Купчинський
Вашингтон – Нещодавно розсекречені архіви Центрального розвідувального управління США проливають світло на встановлення контактів та початок співпраці між ЦРУ та Українською Головною Визвольною Радою (УГВР), створеною у 1944 році для політичного керівництва збройною боротьбою Української Повстанської Армії (УПА).

Ці документи змальовують природу угоди, на базі якої відбувалася співпраця між двома сторонами та надають важливу інформацію про те, якими були перші спеціальні операції на початку «холодної війни».

Один із документів, що називається «Операція Белладонна», описує за яких обставин і чому уряд США увійшов у контакт із представниками УГВР у Римі, і чому саме УГВР було вибрано як партнера.

Як свідчить документ, ця співпраця була вигідна обом сторонам і була спрямована на підтримку українського визвольного руху з одного боку, і на постачання інформації про радянські плани у повоєнній Європі, з іншого.


12.02.11

Из истории первой мировой...


Первыми в истории применили химическое оружие французы во время первой мировой войны. Был это довольно безобидный слезоточивый газ, который никого не убил, а просто доставил несколько неприятных минут. А вот немцы первыми применили отравляющий газ. Произошло это в январе 1915 года против русских войск в Польше. Тогда жертв было немного, но уже в апреле того же года немцы провели массированную хлорную атаку против французов, выпустив по ветру из 5730 баллонов около 170 тысяч тонн хлора. В результате этой атаки получили отравления более 15000 и умерло более 5000 человек. Всего же по данным статистики за годы первой мировой войны от газовых атак пострадало 1 176 500 человек и погибло 85 000.

Средства защиты, особенно поначалу, были примитивны – марлевые повязки, пропитанные раствором бикарбоната соды. Если уж совсем ничего не было, солдатам даже советовали прикрывать дыхательные органы тряпкой, смоченной собственной мочой, якобы это ослабляло отравляющее действие газа. К 1918 году появились противогазы, довольно эффективные, но очень неудобные.

В войне использовалось много животных – лошадей, собак, мулов, поэтому средства защиты придумывались и для них.

11.02.11

І стали вони на розстріл, ніби приймали парад козаків... 90 років тому героїчно загинули перші генерали УНР Гандзюк та Сафонов, які були серед засновників українського війська

У ці зимові дні 90 років тому, після затримки під Крутами, Київ окупували російські більшовики. Столицю УНР муравйовці буквально затопили у крові тисяч городян, було вбито і Київського митрополита Володимира. Маловідомий факт: 9 лютого (27 січня за старим стилем) 1918 року в столиці загинули відомі українські генерали Яків Гандзюк та Яків Сафонов. Знаючи про наближення більшовиків до Києва, вони поспішали сюди, щоб отримати вказівки від керівництва Центральної Ради й узяти участь в обороні столиці. Але не знали, що цієї ж ночі урядовці УНР у паніці втекли з Києва, кинувши армію напризволяще. Заметільного ранку за шість кілометрів від столиці генеральське авто стало легкою здобиччю кулеметної застави більшовиків. «Братва, до нас генерали–мазепинці потрапили!» — радісно вигукували балтійські матроси. Вже підвечір генерали Гандзюк та Сафонов мужньо прийняли смерть...

Порівняно з боєм студентів під Крутами, цей епізод українсько–більшовицької війни 1917—1921 рр. фактично залишається білою плямою історії, а кілька публікацій істориків та відомих колекціонерів у пресі, які досліджували останній день генералів та долю їхніх нащадків, — не дає загальної картини, громадськості й досі мало що про це відомо. «Україна молода» вдячна прес–центру УСБУ в місті Києві за надання узагальнюючого матеріалу Олега Шевченка про останній день генералів УНР і їхнє незаслужене забуття сьогодні. Співробітник СБУ при підготовці статті враховував не лише розвідки окремих дослідників та нащадків героїв, а й цікаві архівні документи.

«Ми — українці й не проситимемо пощади у мерзотників!»

Генерал Яків Гандзюк
Узимку 1918 року Центральна Рада зазнала найдошкульнішої поразки — 8 лютого (26 січня) після п’ятиденного гарматного обстрілу червоні війська Муравйова увійшли до Києва. Уряд України поспішно перебазувався до Житомира. Так поспішно, що розкидані навколо столиці поріділі українські війська нічого про це не знали. Відповідної звістки про відступ не отримало і командування 1–го Українського корпусу, штаб якого розміщувався у Білій Церкві. Підозріле мовчання військового міністра Миколи Порша змусило командувача корпусу генерала Якова Гандзюка самому виїхати для отримання подальших вказівок від Центральної Ради..


10.02.11

Чим козаки лікувалися


Із записів Гійома Левассера де Боплана (бл. 1600—1673), французького інженера, військового картографа, який з початку 1630-х до 1648 р. перебував на польській службі на території України.

Він активно мандрував Україною, що дало йому змогу чудово ознайомитися з топографією, етнографією, побутом і положенням України, найближчих до неї місцевостей, а також скласти про це цікаві замітки.



09.02.11

Про кого складено пісню, або Загадка Дмитра Вишневецького

ПЕРШИЙ ГЕТЬМАН ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ.
ОЛІЯ. ПОРТРЕТ XVIII СТОЛІТТЯ.
ІЗ КНИГИ «ЗАПОРОЖЦІ», КИЇВ, 1993 р.
Прізвище Байда — досить відоме в Україні, і своєю популярністю зобов’язане двом постатям: легендарному козакові Байді, героїчна смерть якого оспівана в українській народній пісні, і першому гетьману України князю Дмитру Івановичу Вишневецькому на прізвисько Байда.

Для багатьох, можливо, здасться дивним, що я кажу про двох людей, адже у свідомості більшості ці дві особистості тотожні, і вважається, що в «Пісні про Байду» співається саме про князя Вишневецького. Адже це князь Вишневецький був страчений у Стамбулі! Адже це після його смерті у пам’ять про нього народ і склав цю пісню! Саме так вчать у школі, саме так стверджують багато істориків. Можливо, що саме так воно і було.

Але є багато істориків і філологів, які вважають, що це не так. На їхню думку, «Пісня про Байду» була складена задовго до страти гетьмана Вишневецького і присвячена цілком реальному козакові на ім’я Байда. Про цього козака народ у XVI сторіччі і склав пісню, яка відразу стала надзвичайно популярною в багатьох країнах, а не тільки в Україні. І лише згодом, за схожістю обставин загибелі, історики зв’язали двох цих персонажів — пісенного Байду та історичну особистість князя Вишневецького.


08.02.11

"Канцеляристи і писарі по фаху, демаґоґи по тактиці й кар'єристи по духу"

Марта Гавришко
Останні "конституційні вправляння" наших парламентаріїв вкотре актуалізували проблему ефективності діяльності українського політичного проводу, найбільш тривкою ознакою якого вже давно стала глибока прірва між голосними фразами і реальними діями.

Без перебільшення можна говорити про кризу політичної еліти в сучасній Україні. Основу її становить суміш радянської партійно-комсомольської та господарської номенклатури, пронизаної комуністичною ментальністю та представників великого бізнесу, що нагромадили свій капітал під час сумнівного розподілу національних багатств у буремні дев'яності.

Сьогодні питання про те, чим керуються українські політики, ухвалюючи рішення державної ваги, стало риторичним.
Як свідчить навіть поверхова історична ретроспектива, криза провідної верстви була у всі часи головним каменем спотикання українців на довгому шляху державотворення.

Аналізуючи причини і характер цього стану, а також проектуючи сумні його наслідки, повертаємось до спадщини видатних українських політичних мислителів ХХ ст., зокрема, історика, філософа, соціолога, громадського і політичного діяча В'ячеслава Липинського (1882-1931).
В'ячеслав Липинський
Ще до початку Першої світової війни, коли більшість українських політичних діячів та інтелектуалів мислили автономістськими категоріями по відношенню до Австро-Угорської і Російської імперій, він одним з перших голосно заговорив про необхідність створення самостійної української держави.

Поляк за походженням (виходець із заможного шляхетського роду, що вів свій початок з XV ст., проживав на Волині, село Затурці), але українець за вибором, став мислителем європейського рівня. І не тільки за формальними ознаками (європейська освіта - навчання у Ягеллонському і Женевському університетах, а відтак фундаментальні знання в галузі соціології, історії, етики, релігієзнавства, психології та права).

Його оригінальна теорія еліт (перша теоретично розроблена в українській науці) цілком вписується у систему класичних вчень на цю тематику, авторами яких були Гаетано Моска, Вільфредо Парето чи Роберт Міхельс.


На суперсекретном объекте в Черниговских лесах было видно, как взорвался «Челленджер»

Олександр Соломаха
Нещодавно, зовсім випадково, у своєму архіві (який, до речі, давно потребує упорядкування) знайшов власну ж статтю, що у далекому 1998 році була опублікована в газеті «Факты и комментарии». Як мовиться, «перезапостити» її на свій блог я вирішив з однієї простої причині. З недавнього часу на території колись супер-пупер секретного об'єкта - військової частини А 3330, що розташовувалась поблизу селеща Розсудів, Ріпкинского району, - відкрився пункт тимчасового перебування іноземців й осіб без громадянства. Його відкриття стало наслідком вступу в дію з 1 січня цього року угоди між Україною та ЄС про так звану реадміссію. Тобто, тепер в Україну з Євросоюзу підлягають обов'язковій депортації всі нелегальні емігранти, які, будучи громадянами інших країн, потрапили в ЄС незаконно з нашої території. Але це вже інша історія... Я ж за завданням газети відправився тоді до військових, щоб з'ясувати долю, як самої системи попередження про ракетний напад, так і долю маленької військової частини, що у той час обслуговувала цю систему.Об'єкт розташовувався у лісі, неподалік від Чорнобиля. На момент мого відрядження РЛС вже п'ять років, як була знята з бойового чергування. Але режим таємності продовжував зберігатися. Пам'ятаю, масштаби побаченого мене сильно вразили. Нічого подібного до й після цього мені так і не довелось бачити...
Текс статті подаю мовою газетної публікації.

 
На суперсекретном объекте в Черниговских лесах было видно, как взорвался «Челленджер».

На обычной географической карте здесь обозначен лес. Офицеры и солдаты части на конвертах указывают обратный адрес: Черниговская обл., Репкинский район, с. Рассудов, ул. Лесная. Иное название объекта – Любеч-1 – мало о чем говорит «непосвященным». Об особом назначении объекта свидетельствует разве что вознесшийся над лесом на высоту 12-этажного дома антенный комплекс радиолокационной станции – в ясный день эти металлические «кружева» видны за много километров.

Большая часть оборудования находится под землей. Говорят, самое сложное обслуживают офицеры, у большинства из которых – не менее двух высших образований. Доступ в бункеры имеет ограниченный круг специалистов в погонах. Сидя «на чемоданах», они по-прежнему соблюдают режим строгой секретности на объекте, который пять лет назад снят с боевого дежурства и почти год как не считается боевой единицей Вооруженных сил.

По некоторым сведениям, находящееся на РЛС оборудование не имеет аналогов – лишь что-то похожее есть в России, Великобритании и Франции. Здесь нам с гордостью рассказали «по секрету», что взрыв космического корабля «Челленджер» офицеры из Любеча-1 «увидели» одновременно с американцами, а во время войны в Персидском заливе видели даже старты обычных тактических ракет.
Главной задачей любечской радиолокационной станции было вовремя засекать пуски межконтинентальных баллистических ракет с ядерными боеголовками и давать информацию силам ПВО для их перехвата и уничтожения. Впрочем, один из старожилов военного городка поведал о некоем другом проекте, который разрабатывали в Любече-1 в начале 80-х ученые-ядерщики: якобы «колдовали» они над разработкой программы «Анти-СОИ», а находящаяся поблизости Чернобыльская АЭС должна была обеспечить ее реализацию необходимой электроэнергией. Но после аварии на 4-м энергоблоке мощность АЭС существенно уменьшилась. Кроме того, оказалась в зоне радиационного заражения и вскоре прекратила свое существование другая крупнейшая РЛС – «Чернобыль-2», с которой станция «Любеч-1» работала в паре: первая посылала мощный радиосигнал, огибавший в ионосфере Землю, вторая принимала информацию, которую несло его отражение.

07.02.11

С кем вы, мастера культуры?

Александр Соломаха
Испытывали ли вы ностальгию по тем временам, когда и деревья казались большими и воздух чище и люди добрее? Психологи утверждают, что чувство тоски по временам давно прошедшим в той или иной степени присуще практически каждому человеку. Вот только если это чувство тебя не отпускает, если ты постоянно ловишь себя на мысли, что пытаешься настоящее сравнивать с прошлым, и при этом результаты таких сравнений чаще всего не в пользу настоящего – считай это первым симптомом твоего психического нездоровья. Собственно говоря, сегодня аналогичное происходит и с обществом. Если рейтинги телепередач, посвященных временам СССР, бьют рекорды, если дискотеки 80-х собирают тысячи и тысячи лысеющих обожателей группы «Ласковый май» и ее увядающего вокалиста Юры Шатунова, если на каждом шагу в супермаркете тебе настойчиво рекомендуют приобрести «вкус детства», то что-то в этом государстве происходит не так.
 

Причина помешательства общества эпохой «совка» не так проста, как может показаться на первый взгляд. Ведь это только для совсем юных наших сограждан майка с логотипом несуществующей нынче страны или, скажем, мультяшный персонаж Чебурашка являются прикольными модными фишками. А вот для людей, чье все сознательное детство или юность пришлись на советский период, эти цацки уже нечто большее, нежели просо мода. Это совершенно понятные для них символы, с понятной идеологией. Для таких дядь и тетей ностальгия по всему советскому есть не что иное, как неосознанная попытка уйти от реальности, спрятаться от проблем, решить которые сформированное в годы тоталитарного общества сознание не вполне способно.

Государственная машина оказалась не готовой предложить своим гражданам общенациональную мечту, которая могла бы воодушевить, ради которой следовало бы жить. Но и это лишь часть проблемы. Страшно то, что метастазы ностальгии (ккоторые в СМИ именуются невинным словосочетанием «любовь к советскому ретро») проникли на частное телевиденье и в шоу-бизнес. Людям внушается, что хорошим для них является лишь то, что было создано в эпоху СССР. Вспоминать же о плохом, которого в те времена было гораздо больше, становится даже каким-то плохим тоном. 


Многопартийность, свобода слова и рыночная экономика в свое время разрушили советскую систему. Вместе с ней был развенчан и миф о возможности построения коммунизма. Стройка прекратилась, однако ни куда не делись ее строители. Они готовы и сегодня, засучив рукава, вновь взяться за работу. При этом их мало заботит, что собственно строить, для них важен сам процесс строительства. Скажите, чем не благоприятная почва для развития всякого рода тоталитарных идей и движений?

Мне не совсем понятно, почему за всем этим как-то спокойно, и я бы даже сказал без особых эмоций, наблюдает наша творческая интеллигенция? А ведь ее же еще называть мозгом и совестью нации! Такое впечатление, что застряв где-то на переломе 80-90-ых годов, она до сих пор пытается разобраться в нашем прошлом, начисто забыв о настоящем и будущем. А ведь пора, наконец, определится с прошлым, и обозначить для страны ее новые нравственные и политические ориентиры. Пора вспомнить старика Горькова и, наконец, найти ответ на его вопрос: «С кем вы, мастера культуры?».
 

Александр Соломаха

Фото автора а также http://www.newsland.ru/ и http://fashiony.ru/

06.02.11

Все, что вы хотели знать про СССР ("cyberpresse.ca", Канада)

Раньше, юный читатель, была (скорее всего, неизвестная тебе) эпоха, когда мир был разделен надвое. Длилась она с 1945 по 1989 год, а называли ее холодной войной. Итак, весь мир был разделен на две части: Восток и Запад, коммунизм и свободу, США и СССР.

Что?

Ты спрашиваешь меня, что такое СССР?

Дожили…

Однако прости меня, юный читатель, я вовсе не хотел показаться снисходительным и вгонять тебя в краску: я старею, и моя раздражительность связана скорее с уходом моей молодости, нежели с твоим незнанием истории. Кроме того, ты, конечно же, сам все знаешь, так что извини меня за невольный удар по твоему самолюбию…

Короче говоря, СССР был довольно мутной диктатурой. В Кремле, центре его власти, обитало политбюро коммунистической партии – что-то вроде частного клуба, который руководил страной, не отчитываясь перед кем бы то ни было. Чтобы понять СССР, Запад (да, да, Запад – это мы) использовал шпионов. Однако разобраться в делах коммунистической партии было не так уж просто.

Именно для этого и существовала ниспосланная свыше дисциплина – советология. Ее задача состояла в интерпретации того, что происходило в этом страшном СССР с помощью ограниченного набора сведений, которым мы располагали в тот момент. Как говорит «Википедия», речь шла о том, чтобы «читать между строк» то, что происходит внутри советской компартии.

Генерал сухопутных войск без конца улыбается на приеме в посольстве Польши в Москве, где у нас есть шпион? Это значит, что «умеренные», по всей видимости, завоевывают позиции внутри Партии. Или что советская армия создала непобедимый танк. Или что завтра начнется вторжение на Аляску…

Генеральный секретарь компартии Юрий Андропов не присутствовал на ежегодном военном параде на Красной площади в 1983 году? Возможно, он готовит чистку. Или вторжение на Аляску. Или в Партии возник кризис лидерства.

Всем этим я хочу показать вам, что в течение 45 лет советология предоставляла широкие возможности для теорий и измышлений экспертов. Которые, тем не менее, нередко садились в лужу! Судите сами: во время парада 21 ноября 1983 года Андропов был тяжело болен и умер три месяца спустя. Что касается генерала сухопутных войск, он улыбался, потому что его любовница привезла сексуальное белье из ФРГ…
 
Патрик Лагасе (Patrick Lagacé)
Оригинал публикации: De Youri Andropov à Gary Bettman
публиковано: 02/02/2011

05.02.11

Міноборони РФ: У СРСР були засуджені близько 350 тис. військовослужбовців, звільнених з полону

В кінці Великої Вітчизняної війни з фашистського полону були звільнені 1 млн. 800 тис. радянських військовослужбовців, 344 тис. з них були згодом засуджені на батьківщині.

Про це повідомив начальник управління Міноборони РФ з увічнення пам'яті загиблих при захисті Вітчизни генерал-майор Олександр Кирилін.
"Більше 1 млн. 800 тис. осіб були звільнені і повернулися з полону", - сказав він в ефірі радіостанції Ехо Москви ".

Він уточнив, що всі 1,8 млн. звільнених з полону військовослужбовців були направлені в спеціальні фільтраційні табори НКВС, де перевірялася ступінь їхньої провини і визначалося, чи була здача в полон добровільною і чи не було співпраці з німцями.

Саме в цих таборах були визнані винними і отримали термін більше 344 тис. колишніх військовополонених. Всього, за його словами, в перші роки війни потрапили в полон понад 4 млн. радянських солдатів і офіцерів.

Як зазначив Кирилін, неправильно вважати, що виданий 16 серпня 1941 наказ № 270 оголошував всіх, хто потрапив в полон військовослужбовців зрадниками. "Наказ був жорстокий, але він не закликав знищувати всіх військовополонених, він не закликав і не ставив завдання покарати всі сім'ї всіх військовополонених", - сказав Кирилін.

За його словами, мова в наказі, в першу чергу, йшла про відповідальність командного та політичного складу, які виявили ознаки боягузтва і тих, хто здався ворогові. Він зазначив, що в перший період війни масовий характер набули випадки, коли командири і політпрацівники намагалися врятувати своє життя, знімали військові знаки, знищували документи і кидали свої підлеглі війська. У зв'язку з цим і було видано наказ № 270.

Цей наказ вимагав вважати боягузами, зрадниками і дезертирами командирів і політпрацівників, що зривали з себе військові знаки і кидали підлеглі війська на полі бою. Їх передбачалося знищувати на полі бою.

За словами Кириліна, наказ № 270 вимагав також позбавляти державної допомоги членів сімей червоноармійців, які здалися в полон. У той же час, за його словами, "в донесеннях про безповоротні втрати я практично не зустрічав формулювання "здався в полон". Як правило, там була відмітка "пропав без вісті".

Усього, за словами Кириліна, більше 5 млн. радянських військовослужбовців, згідно з документами, пропали без вісті. З них приблизно 85% - це ті, хто потрапив у полон.

Кириллин повідомив, що "за різними оцінками, від 800 тис. до 1 млн. наших співгромадян служили у Вермахті". За його словами, в основному це були допоміжні і господарські частини.

Нагадаємо, у вересні 2010 року повідомлялося, що Тверський суд Москви відхилив позов онука Йосипа Сталіна Євгенія Джугашвілі до Росархиву.

У позові містилася вимога визнати факт фальсифікації Росархивом документів, які підтверджують причетність Сталіна до розстрілу полонених поляків в Катині.

За матерiалами: Інтерфакс-Україна

Прем'єр-міністр Британії визнав політику мультикультурного суспільства провальною

Девід Кемерон: Толерантність себе не виправдала
Кемерон готується виголосити промову про провал політики мультикультурності на 47-ій Мюнхенській конференції з безпеки. Виступ буде також присвячено радикалізму і витокам тероризму.

"Толерантність, заснована на невтручання в справи тих, хто відкидає західні цінності, себе не виправдала. Необхідно перейти до м'язистого лібералізму, при якому національна ідентичність формується за рахунок демократії, рівних прав, верховенства закону і свободи слова", - йдеться в тексті виступу прем'єра, який опинився в розпорядженні інформаційних агентств.


Японская кампания полковника Александра Барило

Многие люди на вопрос о дате окончания Второй мировой войны с уверенностью ответят: «9 мая 1945 года!» На самом деле это случилось 2 сентября 1945 года — в день, когда последняя из участниц «оси Берлин — Рим — Токио» — императорская Япония — подписала акт о безоговорочной капитуляции. В 2010 году этому знаменательному в истории всего человечества событию исполнилось 65 лет.

Вечером 8 августа 1945 года советское правительство заявило правительству Японии о вступлении СССР в войну. «Я очень озабочен тем, — писал президент США Гарри Трумэн еще в июне 1945 года,— чтобы Советский Союз как можно скорее вступил в войну против Японии, с тем чтобы ускорить ее окончание и тем самым спасти бесчисленное количество жизней американцев». Уже за первые шесть дней операции, сломив на всех направлениях сопротивление врага, советские войска высокими темпами преодолели горный массив Большой Хинган, пересекли пустынные степи Внутренней Монголии, форсировали Амур и Уссури. Продвинувшись на 120-400 километров, они вошли в глубокий тыл Квантунской армии, раздробили ее и отрезали пути отхода в Корею. Началась массовая капитуляция японских войск. Одновременно с Маньчжурской стратегической операцией проходили Южно-Сахалинская наступательная и Курильская десантная операции. Кстати, на Хиросиму атомную бомбу американцы сбросили еще до вступления СССР в войну — 6 августа. Но высадиться на японские острова американские оккупационные силы рискнули лишь после разгрома советскими войсками Квантунской армии и завершения военных действий в Маньчжурий и на Сахалине. 2 сентября Япония капитулировала. Вторая мировая война закончилась.

В тех событиях довелось принимать участие и черниговцу Александру Барило, ныне пенсионеру и полковнику в отставке, а тогда — рядовому 55-й авиационной базы ВВС Тихоокеанского флота СССР.


04.02.11

Иван Мазепа и Петр I: к реставрации знаний об украинском гетмане и его окружении

ПЕТР І И КАРЛ ХІІ. ДВА МОНАРХА, МЕЖДУ КОТОРЫМИ ПРИХОДИЛОСЬ ДЕЛАТЬ ВЫБОР ГЕТМАНУ МАЗЕПЕ, ВОПЛОЩЕНИЕ ДВУХ ГОСУДАРСТВЕННЫХ МОДЕЛЕЙ — АВТОРИТАРНОЙ ЕВРАЗИЙСКОЙ И КОНСТИТУЦИОННО-ЕВРОПЕЙСКОЙ
1. ХАЗАРСКИЙ МИФ ПРОТИВ ИМПЕРИИ

Для профессиональных историков и граждан Украины очень интересным продолжает оставаться вопрос перехода Ивана Мазепы на сторону Карла ХІІ. Почему Иван Мазепа и его окружение поступили в 1708 г. так, а не иначе? То есть на заре ХХІ в. украинцев начинают интересовать не оценочные суждения о людях прошлого, а сами исторические фигуры. С одной стороны, люди Гетманщины XVIII в. были другими, по сравнению с нами. Они иначе воспринимали мир, материальные и духовные ценности. Мотивация их поступков и аргументация их действий также не была похожа на нашу. С другой стороны — Иван Мазепа, Пилип Орлик, Дмитрий Горленко, Даниил Апостол, Павел Полуботок и многие другие представители казацкой элиты были похожи на современных людей с их амбициями, чувствами и страстями.

Для историков мотивация действий значительной части украинской элиты в 1708 — 1709 гг. заключается в своеобразной политической культуре обществ Центральной Европы. Главным термином этой культуры были «вольности». Вольности для людей Центральной Европы XVIII в. были выражением их земной жизни, поэтому в документах они также фиксировались другими понятиями, а именно: «права», «свободы», «привилегии». В реальной жизни, вольности Центральноевропейских обществ давали элите богатство, власть и статус. Поскольку вольности были смыслом земной жизни, элиты за них были готовы платить жизнью. Именно это и произошло на рубеже XVII — XVIII вв., когда Центрально-Восточная Европа на десятилетие окунулась в стихию войн. Во время этого «генерального кризиса» вольности центральноевропейских элит были поставлены под сомнение, поэтому их защищали во всех без исключения странах Центральной Европы. Кроме всем известного восстания Ивана Мазепы, в Ливонии Йохан Рейнхольд фон Паткул в 1699 г. договорился с польским королем Августом о переходе его родины под протекцию саксонского курфюрста в обмен на защиту вольностей Лифляндии, правитель Молдовы Дмитрий Кантемир в 1711 г. подписал соглашение с Петром I о подданстве своей родины Московскому государству ради защиты традиционных вольностей. Подобные случаи произошли с трансильванским князем Ференцем Ракоци, бранденбургским кюрфюрстом Фридрихом I и польским королем Станиславом Лещинским.

Украинская казацкая старшина, речпосполитская и венгерская шляхты, молдавские бояре, ливонские бароны осознавали себя народом— политической нацией, от которой зависела жизнь их родины. Они в своих представлениях и идеях «заботились» о вольности «поспильства» — правах крестьян и мещан. Интересно, что простой народ, по историческим свидетельствам, в значительной степени также это признавал. В таких условиях казацкие интеллектуалы оправдывали пером вольности своего народа, то есть право своей родины на самобытное развитие. Следствием интеллектуальной защиты украинской государственности стала идея происхождения казачества «от хазар». Автора этой идеи трудно найти по историческим свидетельствам прошлого. Хазарская идея использовалась в произведениях Григория Грабянки (и авторов рукописей, которые он использовал), Пилипа Орлика и Самийла Величка. Хазарский миф стал украинским отзвуком распространенной в Речи Посполитой шляхетской сарматской идеи. Самийло Величко был одним из первых, кто объединил сарматскую и хазарскую легенды и отождествил «казацкий народ» с «сарматской шляхтой» Речи Посполитой. По «Летописи Гадяцкого полковника Григория Грабянки» «народ малороссийский, прозванный казаками, имеет очень древнее происхождение от скифского рода... от хазар...» Согласно хазарской версии корней казацкой истории «народ славенский или хазары сначала будучи страшилищем для народов запада и востока, севера и юга, в ничто превратились после войны с французами. Остались только те хазары, которые издавна проживали над Черным морем... И хотя количественно это племя и уменьшилось, однако мужество их не оскудело... память о половцах и печенегах совсем пропала, а у хазар малорусские вои мало что изменили: изменили название, вместо хазар казаками именуются». С конца XVII в. представители казацкой старшины говорили о «казацкой нации» подобно «шляхте-нации», которая наследовала землю от древних правителей, а в Конституции Пилипа Орлика (1710 г.) предки казаков — хазары изображены подобно польским предкам — сарматам. Заимствование мифа польского сарматизма очевидно указывает, что украинская старшина была склонна к достижению подобного общественно-политического положения, которым довольствовалась польская шляхта. Важно, что создание исторического мифа было естественным для того времени. Самийло Величко часто цитировал документы из выдуманного диариуша воображаемого писаря Богдана Хмельницкого. «Летопись Григория Грабянки» выстраивала происхождение казачества через подобие слов «казаки» и «хазары» и тому подобное. История в то время «объявляет намъ всем, что въ свете памяти достойного до насъ происходило», а казацкие интеллектуалы придирчиво не относились к реальным историческим фактам.

По хазарской терминологии Украина воспринималась как что-то отдельное от Московского государства. Древние казаки назывались хазарами, которые не имели этнического, политического, культурного и религиозного сходства с Московским государством. Тогдашняя Украина, как и Беларусь, в части исторических источников воспринималась как «часть древней Европейской Сарматии». Эти представления и идеи принадлежали к центрально-европейскому восприятию общественной жизни, которая в то время была достаточно светской. Поэтому хазарский миф противоречил этногенетической и религиозной легенде, созданной сторонниками малороссийской идеи, по которой восточные славяне были потомками шестого сына Иафета. Кроме того, хазарский миф секуляризировал генеалогию казачества и разорвал религиозную связь между Гетманщиной и Москвой.

Хазарский миф остался в истории попыткой интеллектуального обоснования самобытности Украины раннего нового времени. В последующие десятилетия XVIII ст. он почти забыт, хотя и вспоминается в «Разговоре Семена Дивовича», списках «Летописи Грабянки». Этот миф был идеологической основой борьбы украинской элиты против Российской империи, которая по своеобразной логике развертывалась очень стремительно.

2. «ВОЛЬНОСТИ» ПРОТИВ «ОБЩЕГО БЛАГА»

История восприятия Ивана Мазепы неразрывно связана с историей развития украинского национального сознания. Знаковой особенностью украинской истории стало то, что ранненациональный украинский миф строился, в те времена, когда принято было замалчивать гетманство Мазепы, а историческая память модерной украинской нации видит в нем определяющую фигуру национальной памяти. Чтобы иметь право оценивать поступок Ивана Мазепы в 1708 г., необходимо знать, какими были представители власти XVIII века в Центральной Европе. Это важно, поскольку тогдашняя христианская Европа четко поделилась на Западную, Центральную и Восточную. В каждом из этих регионов господствовала определенная политическая культура, которая позволяла делать людям определенные поступки (или выносила их за пределы здравого смысла). Например, в таких странах Центральной Европы, как Речь Посполитая, Ливония, Молдова, Украина-Гетьманщина люди, которые имели власть, думали, разговаривали и действовали в пределах «вольностей». «Вольность» была заменителем современных законов, политической культуры и даже самих отношений в государстве. В Восточной Европе — тогдашней России, со времен Петра І высшие представители власти представляли политику «общей пользы» — «всеобщего блага». Реформы Петра І были в значительной степени навязыванием «общей пользы» как русским, так и украинцам. Это не нравилось как первым, так и вторым, и они сопротивлялись власти, в том числе и при помощи оружия. Однако выступление Мазепы против Петра восприняли как измену Российскому государству.

В тогдашних источниках поступок Мазепы называли «измена Мазепы», а сам украинско-шведский союз как «несчастливый шведский год». Как относились к подобным поступкам в странах Центральной Европы? Как мы уже упоминали, подобные поступки случались в то время во всех странах региона. Какой была их мотивация, ради чего рисковали жизнью? «Вольности» были смыслом земной жизни, поэтому за них были готовы платить жизнью. Для понимания вольностей центральноевропейских обществ необходимо рассмотреть три самые главные их составляющие: богатство, власть и статус.

Богатство. В XVIII век в экономическом отношении Гетманщина вошла как периферия раннемодерной европейской экономики. Успешному развитию раннемодерной Украины содействовало ее расположение на пересечении торговых путей между Восточной Европой, мусульманским миром и Центральноевропейскими странами. Конец XVII и начало XVIII веков стали временем хозяйственного развития и увеличения внешнеторгового оборота. Именно экономическое могущество украинской элиты придало ей политической значимости в собственных глазах. Поэтому господствующее экономическое положение элиты перетекало в реальную власть в обществе, которая закреплялась созданием «хазарской» идеологии. По этой идеологии, казачество — потомки древних хазар. Эта идея украинской элиты давала ей полное право хозяйничать в собственной стране. Реальное и воображаемое ограничение вольностей (в первую очередь — экономических) казацкой элиты русской центральной властью привело к выступлению 1708 — 1709 гг.

Власть. После этого, на рубеже XVII — XVIII веков, для казацкой элиты и ее гетмана самым главным заданием стало сохранение традиционного для них хозяйственного и общественно-политического уклада. Это было возможным при условии дальнейшего усиления власти Ивана Мазепы и его сторонников среди казацкой старшины. Однако этому помешали действия протектора украинского государства. Петровские реформы были в значительной степени непонятны даже такому образованному человеку как Иван Мазепа, а тем более казацкой старшине. Они жили представлениями и идеями Центральной Европы и любые изменения политической жизни были для них ограничением (или лишением) их власти. Поэтому украинская элита была готова рисковать своей установившейся жизнью, поскольку эту жизнь на их глазах менял их протектор. Один из лидеров старшинской элиты — Василий Кочубей написал донос Петру І с целью приведения к власти нового гетмана, который бы тщательнее защищал украинскую автономию. Мазепа в такой сложной политической ситуации взял инициативу в свои руки, но потерпел поражение. Важно, что в те запутанные времена военного противостояния в Центрально-Восточной Европе представители Гетманщины брали пример со своих коллег из Ливонии, Венгрии и Речи Посполитой и стали образцом наследования для бояр Молдовы.

Статус. Украинская элита свои земли и власть превращала в качественно новый статус в пределах казацкого общества. Во времена Ивана Мазепы новая элита получила официальное название «Значне військове товариство». Все значительные военные товарищи были занесены в реестр. Представители значительного военного общества приобщались к власти следующим образом: товарищ выполнял различные обязанности (курьерская служба, суд и тому подобное), а когда занимал военную или административную должность, его вычеркивали из списка. Таким образом, существовал слой приобщенных к власти людей, на который опиралась гетманская администрация. В дальнейшем «Значне військове товариство» превратилось в иерархическую трехуровневую структуру. За представителями наиболее зажиточных и самых влиятельных семей Гетманщины закрепилось название «бунчукові товариші». Они подчинялись непосредственно гетману и не подчинялись местной администрации. Подавляющее большинство наивысших служащих (генеральная старшина, полковники, полковая старшина) получали свои должности из рядов бунчуковых товарищей. На средней ступени иерархии находились «военные товарищи», подчиняющиеся Генеральной военной канцелярии. Сотников и канцелярских чиновников набирали среди военных товарищей. Наиболее численную ступень составляли «значкові товариші», которые подчинялись власти полковника и занимали должности низшей полковой старшины и канцеляристов.

Следовательно, подытоживая, можно отметить, что именно защита традиционных, исконных «вольностей» казацких и столкновение их сторонников с концепцией «общего блага» Петра I были движущей силой большинства конфликтов украинской истории начала XVIII века. Именно здесь следует искать ключи к многим трагедиям той эпохи.

Василий КОНОНЕНКО, аспирант Института истории НАН Украины, 

Знахідка. Металевий сейф з документами часів Великої Вітчизняної війни на Чернігівщині

На початку квітня 2010 року членами громадської організації “Патріот”, яка у співпраці з Чернігівським історичним музеєм імені В.В. Тарновського займається пошуком воїнів, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни на Чернігівщині, був знайдений металевий сейф з документами.
 
За визначенням науковців історичного музею імені Василя Тарновського та спеціально запрошеного реставратора Національного реставраційного центру України І.В. Стадніченка документи належали політвідділу однієї з військових частин, яка у серпні–вересні 1941 року захищала Чернігів.
 
Документи пролежали у воді майже 70 років і потребують негайної реставрації. На думку І.В. Стадниченка до 40 відсотків матеріалів можуть бути відтворені

03.02.11

Як "добивали" куркулів: німецькі історики про терор в Україні 1937-1938

Радянський генсек Йозеф Сталін
1937 рік вважається символом сталінського терору, коли в СРСР почалися масові репресії. Як з’ясували німецькі вчені, більшість жертв були з простого народу, а в Україні – переважно заможні селяни.

Про сталінський терор 1937 року у світі написано достатньо книжок, щоб заповнити бібліотеку. І все ж таки білі плями залишаються. Що спричинило наказ наркома внутрішніх справ Єжова № 00447, що дав старт масовому терору? Як його виконували в радянській провінції? Яку роль відігравали місцеві органи НКВС? Ці питання досліджували вчені з Німецького історичного інституту (Москва), Рурського університету (Бохум) разом зі своїми колегами в Росії та Україні.


Хроніка втрат земляків на фронтах війни: село Дніпровське






Нещодавно в селі Дніпровське Чернігівського району старшокласникам місцевої школи та активу села представлено уточнений список земляків — жителів села, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

Даний список склав голова Чернігівської районної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, начальник управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації Андрій Курданов.

Про це «Високому Валу» повідомили у Чернігівській районній організації Всеукраїнської Спілки краєзнавців.

Варто відзначити, що раніше — у 70-х рр. — список дніпровців, які загинули в 1941—1945 рр., налічував 331 прізвище. Пізніше, після виходу в 1992 році «Книга пам’яті. Чернігівська область. Т.9» ця цифра збільшилась до 405.

І ось нещодавно завдяки матеріалам Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (м. Подольськ), які були оцифровані та відкриті для доступу через Інтернет сайт «ОБД Меморіал» (http://www.obd-memorial.ru), вдалося уточнити загальну кількість жителів Дніпровського, які загинули в роки війни. В даний час у списку, який має назву «Хроніка втрат земляків в роки Великої Вітчизняної війни», нараховується 491 прізвище. В списку по роках розміщені імена та прізвища воїнів, інформація про проходження служби, обставини загибелі, місця поховання.

Також серед оцифрованих документів на вже згаданому сайті знайдено цифрові копії карток військовополонених, листків з журналів безповоротних втрат військових частин, довідок про червоноармійців (на фото), які проливають світло на долю загиблих земляків.

За домовленістю учні дніпровської школи звернуться з листами за встановленими адресами для того, щоб дізнатися більше про обставини загибелі своїх земляків, можливо — отримати фото пам’ятників на їх честь.

Серед інших тем, що обговорювались під час зустрічі, — повідомлення про надходження листа від Центрального військово-медичного архіву Російської Федерації (м. Санкт-Петербург), в якому йдеться про перебування на території села Навози (з 1962 р. – Дніпровське) військових шпиталів у вересні-грудні 1943 року. Також краєзнавці очікують на спогади одного з учасників форсування р. Дніпро біля с. Навози в 1943 році — Героя Радянського Союзу Дмитра Олексійовича Бакурова (нині мешкає в м. Новосибірськ, Російська Федерація).

Всі ці краєзнавчі матеріали згодом увійдуть до книжки «Дніпровське — літописне містечко» — четвертого за рахунком збірника з історії сіл Чернігівського району.

Ілля Буяльський – корифей медицини, визначний діяч європейської науки ХІХ ст.

Ілля Буяльський
2011-го минає 145 років від дня смерті видатного хірурга, анатома, професора і доктора медицини, якого знає вся медична спільнота світу, нашого земляка, уродженця Воробіївки Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії Іллі Васильовича Буяльського (1789 – 1866).

Ім’я Іллі Буяльського стоїть в перших рядах засновників російської хірургії. Він заклав фундамент розвитку цієї науки на основі широкого використання анатомії та фізіології людини.

Народившись в одному із чудових сіл Сіверського краю в сім’ї священика, майбутній хірург після закінчення Чернігівської духовної семінарії вступає спочатку до Московської, а через рік переводиться до Петербурзької академії.

Його палке захоплення анатомією привертає увагу професорів і молодого Іллю запрошуєть для викладання анатомії та асистування під час операцій в клініці професора Буша. Згодом молодий хірург там же залишається працювати, одразу проявивши свою геніальність в медицині. Тільки за перших два роки своєї роботи він виготовив 220 препаратів, за що був нагороджений орденом та премією.

У 34 роки йому присвоєно звання доктора медицини, а через рік – екстраординарного професора, а ще через два роки Ілля Буяльський очолює кафедру анатомії, якою керує до кінця життя.

Закони біблійної етики, закладені в характер майбутнього лікаря в юні роки віруючими батьками та під час навчання в Чернігівській духовній семінарії, даються взнаки протягом всього його життя. Не зважаючи на надзвичайну зайнятість, Ілля Васильович весь час безкоштовно консультував хворих в Маріїнській лікарні для бідних. За своє життя він зробив більше двох тисяч блискучих операцій. В історії Царськосільського ліцею зафіксований такий випадок. Дванадцятирічний ліцеїст Альоша Войков необережно сів на вертикально підставлену йому одним із співучнів кістяну паличку, яка, мов стріла встромилась в тіло і зламалась - дитині загрожувала смерть. Ніхто із запрошених хірургів не зміг йому допомогти. (До речі, на той час в Росії та Україні практикували в основному лікарі-іноземці і своїм лікарям тяжко було пробитися). І тільки Буяльський зміг врятувати хлопчину. Історії відомо також, що наш земляк був серед інших відомих лікарів, яких запросили для консультації до пораненого на дуелі Пушкіна.

 Він писав: «Легко відняти руку й ногу, похизуватись витонченістю операцій, але ніколи ще не вдавалось приставити помилково відняту руку чи ногу, і даремне каліцтво, як би блискуче воно не виконано, не нагороджується ні славою хірурга, а ні його пізнім каяттям; обовۥязок чесної людини сім раз подумати, перш ніж один раз відрізати».

Зазвичай, якщо людина талановита - вона талановита в усьому. Крім медицини, Ілля Буяльський з дитинства любив образотворче мистецтво і в подальшому житті зміг поєднати всі свої таланти. Ставши професором анатомії в Академії мистецтв, він втілює в життя геніальну ідею: знімає форму із замороженого тіла, з якого пізніше скульптор Петро Клодт відлив бронзову статую, яка одержала назву «Лежаче тіло». Вона і зараз служить чудовим посібником для вивчення анатомії.

Перебуваючи на посаді управляючого хірургічним інструментальним заводом, Ілля Буяльський багато сил і вміння вкладає у розробку і вдосконалення хірургічних інструментів. Всім хірургам відомі створені ним інструменти: лопаточка Буяльського, набір для десмургії (перев»язування), шприц для переливання крові, турнікет для зупинки кровотечі, аневризматична голка.

Будучи справжнім новатором в хірургії, він одним із перших запровадив загальне обезболювання (ефір із хлороформом), застосував антисептичні заходи, крохмальні повۥязки, а також запропонував та описав устрій подвійного сифону для переливання крові. Отже, про видатного хірурга заговорила вся Європа.

Вчений також відомий своїми роботами в галузі акушерства, гінекології, урології, офтальмології. Медикам відомі створені ним краплі для очей. Він протягом довгого часу був єдиним у Росії лікарем, який досконало володів мистецтвом бальзамування, метод якого сам і розробив

Крім того, Ілля Буяльський зібрав дуже цінний музей, який нараховує більше трьох тисяч експонатів: малюнків, препаратів, інструментів, сечових каменів, алебастрових голів та масок, серед яких і маски Петра І, Наполеона, Суворова, Крилова.

Він залишив нащадкам велику академічну спадщину – більше сотні наукових робіт, серед яких особливе місце посідає атлас «Анатомо-хірургічні таблиці», який отримав загальне визнання, як серед співвітчизників, так і за кордоном.

«Просто диву даєшся – писав професор Тартецький, - як одна людина могла виконувати стільки складної розумової та фізичної роботи, повної душевних хвилювань, встигав при цьому не тільки прекрасно працювати, але ще й публікувати видатні в усіх відношеннях праці».

Ілля Буяльський мав міцне здоров»я, він майже ніколи не хворів. Тютюну не вживав і навіть запаху його не переносив. Вчений стверджував, що Бог подарував людині життя не для того, щоб знищувати його шкідливими звичками, тому потрібно його цінити, а здоров»я шукати не в ліках, а в здоровому способі життя і в праці, спрямованій на благо ближнього.

За два роки до смерті, у 1864 році Буяльському подарували спеціально відлиту золоту медаль на честь 50-річчя його наукової, педагогічної і медичної діяльності.

Прожив наш земляк 75 років. Його поховано на Охтинському кладовищі у Петербурзі.

До речі, ім.»я Іллі Буяльського носить Новгород-Сіверська центральна районна лікарня.

Ірина Вороновська, головний бібліограф Чернігівської обласної наукової медичної бібліотеки
http://val.ua/culture/Culture/209911.html