30.12.15

93 роки тому було створено Союз Радянських Соціалістичних Республік, що проіснував до 26 грудня 1991 року




Правда про Берию. Ломая догмы и стереотипы

60 лет назад, 26 июня 1953 года был подло и коварно убит выдающийся государственный деятель СССР, выдающийся организатор экономики и науки СССР Лаврентий Павлович Берия.

26 июня 1953 года три стоявших под Москвой танковых полка получили приказ министра обороны — загрузиться боеприпасами и войти в столицу. Такой же приказ получила и мотострелковая дивизия. Двум авиадивизиям и соединению реактивных бомбардировщиков было велено в полной боевой готовности ждать приказа о возможной бомбардировке Кремля.

Впоследствии была озвучена версия всех этих приготовлений: министр внутренних дел Берия готовил государственный переворот, который требовалось предотвратить, самого Берию арестовали, судили и расстреляли. 50 лет эта версия никем не подвергалась сомнению.

Обычный, да и не очень обычный человек знает о Лаврентии Берии только две вещи: он был палачом и сексуальным маньяком. Все остальное изъято из истории. Так что даже странно: почему Сталин терпел возле себя эту бесполезную и мрачную фигуру? Боялся, что ли? Загадка.

Да нисколько не боялся! И загадки никакой нет. Более того, без понимания истинной роли этого человека невозможно понять сталинскую эпоху. Потому что на самом деле все было совсем не так, как потом придумали люди, захватившие власть в СССР и приватизировавшие все победы и достижения своих предшественников.

27.12.15

Блог історика: 1980 рік. Про атрибути радянських депутатів

Станіслав Цалик
Письменник, краєзнавець,
 сценарист, автор понад
1000 есеїв, присвячених
 маловідомим сторінкам
історії Києва та України.
35 років тому – 23 грудня 1980-го – парламент УРСР у Києві ухвалив постанову "Про нагрудні знаки і депутатські посвідчення". Вона визначала, як мають виглядати значки народних обранців і оті "корочки", що робили їх людьми вищого сорту.

Рішення затвердили без участі депутатського корпусу. Як саме? А просто: 23 члени президії дружно підняли руки – і готово.

Голова президії Олексій Ватченко звично підбив підсумок: "Одноголосно!" Після засідання постанову підписав він і секретар президії Яків Колотуха. Так у тогочасній Верховній Раді вирішували більшість питань.

22.12.15

Робінгуд сіверянських лісів

"Упродовж 1919-1921 рр. на території 3-х губерній — Чернігівської, Мінської та Гомельської, — писав визначний дослідник повстанського руху першої третини ХХ ст. Роман Коваль, — символом боротьби проти совєтської влади був отаман Галака...".

Наприкінці 1919 року загін Галаки виріс у декілька сот чоловік. Першою гучною акцією Галаки стало роззброєння інтендантського загону 1-ї Кінної армії. У цей час села палахкотіли у своїй ненависті до совєцької влади. Уже в квітні 1919 р. на Чернігівщині було зареєстровано 19 селянських повстань, а у липні ця цифра зросла у 2-2,5 рази. В ці місяці повстань і розпочалася хресна дорога отамана Галаки. Його добре озброєний загін нараховував 150-200 гайдамаків. Отаман часто розділяв своє воїнство по 20-30 козаків, які оперували окремо. Розвитку партизанщини сприяли великі лісові масиви та колосальна кількість боліт, серед яких легко губилися сліди повстанців.
«У багатьох селах, які червоноармійці називали "бандитськими", наприклад, у Невклі, Ловині, Ганнівці, Паперні, Вирі, Задерельцях, Яриловичах, Клубівці аж до 1922 р. совєцька влада числилась лише формально», — пише Роман Коваль. Як розповідають пилипчанці, все награбоване добро, гроші, а також відібране у червоноармійців зерно, Галака роздавав людям.

20.12.15

"Все идет по плану": репресії в Червоній армії — зміцнення обороноздатності по-сталінськи

 
Важко перебільшити руйнівну силу репресій, які прокотилися Радянським Союзом у 1930-ті роки. Сталінський терор, маніакальний пошук ворогів, така суто радянська вигадка, як "планові репресії", — усе це катастрофічно підірвало боєздатність армії і країни. 

Про "план" репресій скажемо детальніше. Радянська дійсність часто перевершувала навіть найнегативніші передбачення антиутопій. Адже зрозуміло, що після злочину відбувається розслідування, пошук підозрюваних, слідство, суд і, нарешті, вирок (який може бути й виправдувальним). Але в СРСР у 1930-х рр. цей механізм правосуддя виявився "зайвим". Одразу — вирок, без жодної надії на помилування! Наприкінці року складали план: скільки людей потрібно репресувати в наступному. Для поки ще умовних "злочинців" уже заздалегідь готували цілком реальні покарання — кому ГУЛАГ, а кому й розстріл. 

Приміром, 1937 р. в Україну з Москви надійшов план-завдання: репресувати 28 тис. людей (з них 8 тис. розстріляти). Але нарком внутрішніх справ Ізраїль Леплевський двічі (а за деякими даними, навіть чотири рази) звертався до Москви з проханням… думаєте, зменшити оберти маховика репресій, урятувати людей? Представник органів благав-вимолював… збільшити ліміт на репресії! 

Солдат Ігор Коцюбинський — гідний України і великого прадіда


Нещодавно ми опублікували в «Деснянській правді» матеріал «Оаза високої культури і духовності», в якому в. о. директора Чернігівського літературно­меморіального музею­заповідника Михайла Коцюбинського  Наталія Коцюбинська розповіла про підготовку до святкування 150­-ліття з дня народження Великого Сонцепоклонника, видатного українського письменника, котрий тривалий час жив і працював на Придесенні, створивши тут свої найкращі твори, які увійшли до скарбниці світової класики. В цьому інтерв’ю, відповідаючи на моє запитання, пані Наталія сказала, що її чоловік, Ігор Коцюбинський, директор музею, захищає нині нашу Незалежність на Сході України, в Донбасі. 

Публікація викликала значний резонанс. Читачі попросили нас зателефонувати правнуку Коцюбинського й поспілкуватися з ним. Відверто кажучи, додзвонитися виявилося дуже непросто — зв’язок із Луганщиною в зоні АТО поки що не надто якісний. Втім, розмова все­таки відбулася.



— Добридень, Ігорю! Ми всі, твої друзі, читачі газети «Деснянська правда» дуже вболіваємо за тебе. Щиро пишаємося тобою! Бажаємо, щоб ти якомога швидше повернувся додому живий і здоровий.
 
— Дякую, Сергію! Передавай від мене вітання всім землякам! Я вже дуже скучив за близькими, друзями, за всіма вами, за нашим музеєм Михайла Коцюбинського, який з дитинства став для мене рідною домівкою, за улюбленою роботою. Втім, поки що тут, у зоні АТО, ситуація надто складна. До справжнього миру — ще дуже далеко. 

— Чув, що ти недавно потрапив під шалений обстріл…

— Так, це сталося 4 вересня, вночі. Адже наші позиції зазвичай вночі обстрілювали. Але цього разу вогонь був настільки нищівний — буквально якесь диявольське пекло! Немало моїх бойових побратимів загинуло, багато поранених. Чесно кажучи, я дивом залишився живим. З одного боку, радість — уцілів! А з іншого — невимовний, скорботний смуток за полеглими. Це ж, в основному, звичайні, мирні люди, які зовсім не хотіли цієї триклятої війни, але змушені були взяти зброю, бо наша Вітчизна — у великій небезпеці. Якби ми не зупинили ворога, переконаний, військова агресія продовжувалася б далі, адже не секрет, які плани були у кремлівських політиків. Їх публічно у своїй манері озвучив Жириновський…
 
— Загарбати пів­України!

— Авжеж. Тому у нас просто не було вибору — або воювати, або мешкати на окупованій території. 

29.11.15

Мінкульт позбавив охоронного статусу 40 пам’ятників Леніну, більшість яких у Чернігівській області

Останній в Чернігові пам’ятник Леніну
знаходиться на території державного
підприємства «171 Чернігівський ремонтний завод»
Сорок пам’ятників Володимиру Леніну й один пам’ятник борцям за радянську владу вирішено не заносити до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Відповідний наказ (№977) підписав міністр культури В’ячеслав Кириленко 26 листопада, повідомили у прес-службі міністерства культури.

Йдеться про 36 пам’ятників у Чернігівській області, та по одному в Слов’янську Донецької області, у Запоріжжі, у селищі Гоща Рівненської області, у селищі Мечебилове Харківської області та в Ізяславі Хмельницької області.

"Ці об’єкти, які тепер не мають статусу пам’яток, офіційно не знаходяться під охороною держави", - йдеться в повідомленні.

Це рішення ухвалене на виконання закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", а також фахових висновків та рішень Експертної комісії з розгляду питань занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Мінкультури.

Нагадаємо, що голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський доручив місцевим чиновникам завершити процес декомунізації до 21 грудня.

31 жовтня у Волновасі демонтували пам'ятник Леніну.

http://svoboda.fm/politics/region/242609.html

26.11.15

Цікавий факт: ще до 30-х років ХХ ст люди в селі не носили спідню білизну

«Дівчата не купались навіть у свято, соромлячись скидати сорочки», – писав геніальний Олександр Довженко про річку Десну.


Раніше головні гігієнічні функції у сільській місцевості виконувала лише натільна сорочка, яка була одночасно і основним елементом костюму, і спідньою білизною. Крім того, спідня білизна вважалася селянами предметом розкоші, який могли дозволити собі лише городянки. Але ще частіше в українському селі білизна розглядалась як атрибут повій, а відтак була чимось сороміцьким та непристойним. Саме тому, навіть маючи можливість придбати (або виготовити) спідню білизну, селянки відмовлялися її носити через острах негативних асоціацій, пліток та пересудів односельчанок.

Звичайно ж для жінок у “особливі” дні це була проблема. Написано чимало праць про гігієну та побут на селі. Жінки тоді одягали поверх натільних сорочок довгі спідниці темних кольорів і практично не виходили з хати і не виконували ніякої роботи. Усі ходили у довгих сорочках від малого до старого цілий рік. Аж поки не дійшло, що спідня білизна – це зручніть і здоров’я. А почало помаленьку доходити людям лише, починаючи, з 30-х років ХХ ст.

"Відкривай Україну"

28.10.15

Розкопки на Валу в Чернігові у 1991 році


Під час розкопок 1990 - 1991 рр., що велися В.П. Коваленком та І.М. Ігнатенком у північно-східній та південно-західній частинах Цитаделі й біля підошви насипу (за­гальною площею 260 кв. м), були виявлені сліди засипаних землею дерев'яних клітей зрубної конструкції, з яких складався вал. Це дозволило реконструювати послідовність виконання робіт по будівництву Чернігівської фортеці та етапів її зведення. Перший етап, як вважають автори дослідження, охоплює другу половину IX - початок X ст., другий - 30 - 40-і рр. XIст., третій - XII - початок XIII ст., а після монголо-татарської навали укріплення чернігівського дитинця неодноразово поновлювалися аж до сере­дини XVIII ст.

Сергей Лепявко: Последние десять лет занимаюсь историей Чернигова

Сергей Лепявко – известный украинский историк, профессор Нежинского национального университета имени Гоголя. А для меня, по прошествии многих лет, остается авторитетным преподавателем, лекции которого студенты, как мне помниться, старались не пропускать. Для Чернигова и черниговцев он сделал немало – написал книги, по которым, без преувеличения, будет учиться не одно поколение школьников и студентов. Книги "Чернігів. Історія міста", "Ілюстрована історія Чернігова" и "Коротка історія Чернігова" интересны не только для жителей нашего города, но для наших гостей.
Еще Сергей Анатольевич известен своей патриотической гражданской позицией. О современной исторической науке, декоммунизации и не только в нашем разговоре, читайте ниже.


Сергію Анатолійовичу, як ви оцінюєте розпочатий процес перейменування вулиць Чернігова?
 
- Розгляд питання щодо перейменування вулиць Чернігова на сесії міськради у серпні можна розцінювати, як пробний камінь (депутати питання повернення історичних назв розглянули, але жодного рішення не прийняли – авт.). Можна констатувати, що минуле скликання депутатів до цього процесу не було готове. Чому? Частина депутатів розуміють необхідність, але опираються цьому процесові. Найкращий спосіб – нічого не робити у спірних питаннях, особливо напередодні місцевих виборів. Частина з них міркують: після виборів буде видно. Проте законодавство України встановлює чіткі терміни проведення перейменування населених пунктів, вулиць, і вони спливають у листопаді – грудні. Міські ради можуть приймати ці питання, проводячи дискусії, враховуючи різні точки зору, але коли стануть розглядати облдержадміністрації, то є небезпека, що буде затверджений просто один із запропонованих списків, без будь-яких погоджень з громадськістю.

30.09.15

История десяти миллиардов. Последняя статья Сергея Капицы

После крушения науки в нашей стране я был вынужден провести год за границей – в Кембридже, где я родился. Там я был прикреплен к Дарвиновскому колледжу; это часть Trinity College, членом которого когда-то был мой отец. Колледж занимается преимущественно заморскими учеными. Мне дали небольшую стипендию, которая меня поддерживала, а жили мы в доме, который построил отец. Именно там, благодаря совершенно необъяснимому стечению обстоятельств, я наткнулся на проблему роста народонаселения.

Я и раньше занимался глобальными проблемами мира и равновесия – тем, что заставило нас изменить точку зрения на войну с появлением абсолютного оружия, которое может разом уничтожить все проблемы, хотя и не способно их решить. Но из всех глобальных проблем на самом деле главная – это число людей, которые живут на Земле. Сколько их, куда их гонят. Это центральная проблема по отношению ко всему остальному, в то же время ее меньше всего решали.

Нельзя сказать, что раньше об этом никто не задумывался. Люди всегда беспокоились о том, сколько их. Платон подсчитывал, сколько семейств должно жить в идеальном городе, и у него получалось около пяти тысяч. Таков был видимый мир для Платона – население полисов Древней Греции исчислялось десятками тысяч человек. Остальной мир был пуст – просто не существовал как реальная арена действий.

13.09.15

13 вересня у Чернігові розпочався набір до нової поліції

В обласному центрі офіційно стартував набір кандидатів до нової поліції. Як повідомив міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков, в Чернігові планують набрати 200 поліцейських. На 11 годину ранку вже подано понад 120 анкет бажаючих стати поліцейськими патрульної служби. За словами керівника силового відомства, набір бажаючих долучитися до нової поліції триватиме до 5 жовтня поточного року. Прийом заявок також відбуватиметься і через інтернет www.mvs.gov.ua

Як розповіла заступник міністра МВС України Ека Згуладзе, при розгляді анкет перевага надаватиметься чоловікам і жінкам від 21 до 35 років. Якщо претендент пройде перевірку комісії, то його буде запрошено на тестування загальних навичок, перевірку рівня фізичної підготовки, медичну комісію, психологічне тестування та проходження інтерв'ю. Лише після всього цього почнеться безпосереднє навчання для майбутньої роботи офіцера патрульної служби.


06.08.15

У Вашингтоні встановлена скульптура пам’ятника жертвам Голодомору 1932–1933 років в Україні

4 серпня 2015 року у Вашингтоні сталася важлива для нашої країни і світу подія. У центрі столиці Сполучених Штатів Америки неподалік від Капітолію, будинку парламенту, була встановлена скульптура пам’ятника жертвам Голодомору 1932–1933 років в Україні.

Ось що про це повідомили в посольстві України в США: «На події були присутні: Посол України в США Валерій Чалий, автор проекту пам’ятника «Поле пшениці» Лариса Курилас, Голова Крайового комітету США з визнання Голодомору геноцидом Михайло Савків, представник архітекторської компанії «Hartman-Cox» Мері Кетрін Ланціллотта, а також представники будівельної компанії-генпідрядника «Forrester» та ливарні «Laran Bronze», яка виготовила бронзову скульптуру пам’ятника.

У 2006 році Конгрес США надав Уряду України дозвіл збудувати на федеральній землі Округу Колумбія пам’ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років в Україні. З тих пір тривала робота над реалізацією цього проекту, над яким Уряд України працював у тісній співпраці з українською громадою.

Урочисте відкриття пам’ятника жертвам Голодомору планується провести 7 листопада ц.р.»

16.07.15

25 років тому прийнято Декларацію про державний суверенітет України і декомунізовано центральну площу Чернігова

Чверть століття тому, 16 липня 1990 року, Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Було зроблено вирішальний крок на шляху до незалежності нашої країни.

Декларація була прийнята у часи розвалу СРСР, стрімкого загострення системної політичної та соціально-економічної кризи комуністичного режиму.

Прихована імперським пануванням міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках почала перетворюватися у криваві міжетнічні сутички.

11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від Радянського Союзу, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях Києва, Чернігова та інших українських міст Українська Міжпартійна Асамблея, рухівці вже вели реєстрацію громадян Української Народної Республіки.

Під тиском дій національно-демократичних сил, суспільних настроїв розгубленість і деморалізація охопили керівні верстви комуністичного керівництва в Україні. Багатьох обурило, що 9 липня 1990 року Володимир Івашко, 1-й секретар ЦК КПУ, легко поміняв посаду голови Верховної Ради України на пост першого заступника генерального секретаря ЦК КПРС і переїхав працювати у Москву.

Самостійницькі національно-державні процеси охопили не тільки Україну та інші національні республіки, а також і Росію. 12 червня 1990 року Перший з'їзд народних депутатів РРФСР прийняв Декларації про державний суверенітет РРФСР.

Прийнята Декларація про державний суверенітет України більшістю парламенту (355 голосів «за», 4 «проти» і 1 «утримався») у редакції, на яку мала вирішальний вплив демократичне депутатське об'єднання «Народна рада» – українська національно-демократична опозиція у Верховній Раді, стала програмою побудови незалежної держави.

12.07.15

Села Чернігівщини, які треба перейменувати

Згідно даних Державного архіву Чернігівської області під дію законів про декомунізацію підпадають назви таких населених пунктів Чернігівщини:

Бахмацький район - Петровське (назване на честь організатора голодомору, комуніста Г.І. Петровського), Червона Зірка (виникло у 1935 році, іншої назви не мало);

Бобровицький район - Дзержинського (на честь бурякорадгоспу з іменем комуніста Ф.Е.Дзержинського), Червоноармійське (на честь Червоної назви). Обидва села інших назв не мали;

Борзнянський район - Більшовик (1958 р селище радгоспу "Шаповалівка" перейменоване на Більшовика), Жданів (поки що невідомо як воно перейменовувалося), Кіровське (історична назва - Майорщина, перейменоване на честь більшвовика Кірова), Петрівка (1927 р. село Махнівка перейменовано в село Петрівка на честь першого комуніста села Петра Дзибала, який був убитий селянами), Червона Гірка (дані відсутні), Червона Україна (до 1958 року звалося - Червоний Шлях), Червоне Озеро (засноване 1924 року вихідцями з села Мала Загорівка, і назву, мовляв, має від червоних берегів озера), Червоний Остер (засноване вихідцями з села Хороше Озеро під час колективізації);

Городнянський район - Радянське (історична назва - Жабчицька Слобода);

Ічнянський район - Жовтневе (засноване вихідцями з села Вільшана і назване на честь більшовицького перевороту), Пролетарське (історична назва - Боярщина), Червоне (дані відсутні);

05.07.15

ПРАПОР ПЕРЕМОГИ НАД РЕЙХСТАГОМ ПІДНЯВ УКРАЇНЕЦЬ ОЛЕКСІЙ БЕРЕСТ. І ЦЕЙ ФАКТ ІСТОРІЇ У НАС НІХТО НЕ ВІДНІМЕ

Десятки разів за свою журналістську практику мені доводилось писати матеріали до Дня Перемоги. Зазвичай, спогади когось з ветеранів-фронтовиків. Адже День Перемоги – це насамперед день спогадів. Проте жодного разу я не згадувала про своїх рідних дідів. По-перше, вони рано пішли з життя й не встигли поділитись зі мною пережитим, а по-друге й головне -- мої діди не вписувались у парадний формат свята – вони були не героями, а чорноробами війни.

Їх обох мобілізували не на початку війни, бо тоді «замітали» молодших і здоровіших, а вже навесні 1944-го року , після звільнення Поділля радянської армією. Дідів,на той час не зовсім молодих і здорових чоловіків, бо ж здоров'я втратили ще під час радянсько-фінської війни – дід Архип Миронович Мороз заробив ядуху, а Олександр Захарович Рябий відморозив ноги, коли у складі кавалерійського корпусу в лютий мороз безуспішно штурмував знамениту лінію Манергейма – так ось їх обох , ледь Червона армія очистила Поділля від фашистів, викликали до так званих польових воєнкоматів і без жодної медичної комісії направили на «перевиховання» до так званої «трудармії», яка мало чим відрізнялась від ГУЛАГу. А замість напутніх слів воєнком глумливо кинув: «Что, хахлы проклятые, продали нашу Украину фашистам? Вот теперь будете кровью харкать в тайге, искупая свою вину»...

30.04.15

Десять міфів про декомунізацію України

Перейменування вулиць і міст, відкриття архівів, визнання ОУН і УПА та відзначення Дня примирення – це зовсім не так «страшно», як про це розповідають критики декомунізаційних ініціатив.

9 квітня 2015 року Верховна Рада ухвалила чотири законопроекти так званого «декомунізаційного пакету». У них ідеться про визнання державою борців за незалежність України у ХХ столітті, відкриття архівів радянських репресивних органів, засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів та увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Ініціатори декомунізації спираються передусім на європейський досвід.
Закони про відкриття архівів були ухвалені після падіння комуністичних режимів у Німеччині, Чехії, Польщі, Словаччині, Угорщині та інших державах. Комуністичний режим як злочинний засуджено на законодавчому рівні в низці східноєвропейських та балтійських держав; заборона використання радянської та нацистської символіки діє в Литві, Латвії, Естонії, а віднедавна в Грузії.
«Знання історії є однією з передумов запобігання подібним злочинам у майбутньому. До того ж, моральна оцінка й засудження вчинених злочинів мають велике значення для виховання молодих поколінь. […] Відтак, Асамблея суворо засуджує численні порушення прав людини, вчинені тоталітарними комуністичними режимами, висловлює жертвам цих злочинів свої співчуття, розуміння та визнає їхні страждання», – зазначено в резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 2006 року «Необхідність міжнародного засудження злочинів комуністичних тоталітарних режимів».
Ці слова безпосередньо стосуються саме України, яка унаслідок репресій, депортації та організованого радянським режимом геноциду втратила мільйони мешканців.
Однак звістка про ухвалення декомунізаційного пакету законів породила цілу низку маніпуляцій, міфів і страхів, що примножуються в ЗМІ не без участі російських пропагандистів. На жаль, не лише серед читачів, глядачів і слухачів, а й серед журналістів небагато таких, що прочитали закони повністю, перш ніж їх обговорювати та оцінювати.
Спробуймо дати відповідь на найпоширеніші закиди, що лунають у пресі на адресу декомунізаційної ініціативи.

22.04.15

Потрясіння німецького журналіста!

Німецький журналіст Бернхард Клазен (Bernhard Clasen) з берлінської газети «Тагесцайтунг» (TAZ. «Die Tageszeitung») приїздив нещодавно у Корюківку. Спеціально у Корюківку приїздив. Вже майже рік він працює в Україні, мешкає в Києві. Місяць тому, абсолютно випадково довідався про Корюківську трагедію, що трапилась далекого березня 1943 року. Його те потрясло! І він вирішив на місці і особисто з’ясувати обставини найбільшого в Європі під час Другої світової війни (1939–1945) нацистського злочину -- знищення цілого міста разом із мешканцями.

Директор Корюківського історичного музею Людмила Бабич та науковий співробітник музею Оксана Толкачова докладно розповіли про цей нацистський злочин проти людяності, ознайомили німецького небайдужого журналіста з експозицією, документами, результатами пошукової роботи.

Бернхард Клазен зустрівся зі свідками трагедії, які ще й досі живі -- Діною Степанівною Корнієвською, Галиною Михайлівною Поповою, Ганною Микитівною Нековаль. Пан Бернхард відвідав Меморіал на честь загиблих місцевих жителів, відкритий на місці ресторану, в якому карателі розстріляли найбільше людей -- 500 осіб, а потім і спалили їхні будинки. Побував у Свято-Вознесенській церкві, де свідок трагедії Володимир Іванович Костюк розповів про подвиг настоятеля цієї церкви Олександра Васильовича Бондаревського, який захищав мешканців і 2 березня 1943 року разом із ними загинув від рук карателів. Ознайомився з меморіальною дошкою на честь отця Олександра (Бондаревського) біля храму.

09.04.15

Рада визнала УПА, УНР та інші організації борцями за незалежність

Верховна Рада ухвалила закон про визнання організацій, які боролись за незалежність України у ХХ столітті.

За відповідний закон, авторства Юрія Шухевича, проголосував 271 народний  депутат.

Усі люди, які боролись за незалежність у збройних, парамілітарних, підпільних, політичних організаціях чи вели цю боротьбу індивідуально, визнаються борцями за незалежність України.

Законом передбачається визнання таких організацій, як Союз визволення України, УСС, УНР, Гетьманат, ЗУНР, партизанські і повстанські загони Наддніпрянщини, Карпатську січ, УПА, ОУН, Сойм Карпатської України, Українська Гельсінська спілка тощо.

"Держава визнає, що борці за незалежність України у ХХ столітті, які визначені у статті 1 даного закону, відіграли головну роль у відновленні української державності, яка проголошена Актом 24 серпня 1991 року, що є основною передумовою надання правового статусу та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті", - йдеться в законі.

Держава, згідно з законом, може визначити борцям за незалежність соцгарантії і пільги та держнагороди.

"Публічне заперечення факту правомірності боротьби за незалежність України у ХХ столітті визнається наругою над пам'яттю борців за незалежність України у XX столітті, приниженням гідності українського народу і є протиправним", - вказано в законі.

Українська правда

МАКИ ПАМ'ЯТІ

Квітка маку в українські традиції
 
    В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. В останніх з перелічених значень квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: «Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке –  як мак процвітає...». У відомій пісні «Ой, ти, Морозенку, славний козаче», мак згадується поруч зі смертю козака: «…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко у неволю попався…». Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.
    З народної творчості мак як символ пов'язаний із війною та військом перейшов у художню літературу. В Івана Франка:  «Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе». Легенду про мак обробив Михайло Стельмах у творі «У долині мак цвіте»: «…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…». Одна з героїнь присвяченого Другій світовій війні роману Олеся Гончара «Прапороносці» гине в долині червоних маків.

Мак як символ пам'яті у світі
 
    Появу цього символу пов'язують з віршам двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та працівниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 р. написав твір «На полях Фландрії», що починався словами: «На полях Фландрії розквітли маки/Між хрестами ряд за рядом». Друга 1918 р. написала вірша «Ми збережемо віру», в якому обіцяла носити червоний мак в пам’ять про загиблих. Саме Мойні Майкл в листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто. У 1920 р. Національний Американський легіон прийняв маки в якості офіційного символу, а у 1921 р. червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. В Польщі червоні маки є символом перемоги 11-18 травня 1944 р. Другого корпусу ген. Андерса в боях за гору Монте-Кассіно в Італії. Приспів до популярної військової пісні того часу починається словами «Червоні маки на Монте-Кассіно/Замість роси пили польську кров».


18.03.15

В Іспанії виявили могилу Мігеля де Сервантеса


Дослідники виявили могилу іспанського письменника Мігеля де Сервантеса, який помер майже 400 років тому.

Науковцям вдалося виявити кістки письменника, його дружини й інших людей, які, згідно із записами, були поховані поруч із ними у мадридському монастирі босих тринітаріїв.

Група дослідників використовувала інфрачервоні камери, 3D-сканери і георадари. Відділити сильно пошкоджені кістки від інших фрагментів було непросто, зізнаються науковці.

Церква, де автор "Дон Кіхота" був похований у 1616 році, пізніше перебудовувалася. Під час реконструкції наприкінці XVII століття рештки Мігеля де Сервантеса перемістили у нове приміщення і втратили на кілька сторіч.

Іспанський письменник помер у 1616 році у злиднях. В останній рік життя він переїхав до Мадрида, де продовжував працювати попри тяжку хворобу. За кілька днів до смерті 69-річний Мігель де Сервантес постригся у монахи.

Джерело: bbc

11.03.15

10 вопросов на тему УПА, дедывоевали и т.п.

1. Почему можно проводить совместные советско-германские парады и делить Восточную Европу на двоих со своим союзником Гитлером, потому что это "геополитика", а условное сотрудничество с немцами Степана Бандеры, просидевшего войну в немецкой тюрьме, это "преступное пособничество фашизму"?

2. Почему советское сотрудничество с Гитлером искупается дальнейшей войной, а борьба УПА против немецких оккупантов "не считается"?

3. Почему УПА – это нацисты, т.к. части УПА, допустим, проводили настоящие этнические чистки, а большевики, которые провели репрессии по этническому принципу, отправили в ссылку чеченцев, крымских татар, расстреляли поляков в Катыни, а перед этим уничтожили украинское крестьянство – интернационалисты? Или, может быть, против советских немцев не было репрессий? Про постановление ЦК ВКП(б) и СНК СССР от 14 мая 1941 г. “О выселении социально-чуждого элемента из республик Прибалтики, Западной Украины, Западной Белоруссии и Молдавии” все знают?

05.03.15

Осип Твердовський із Ніжина. Герой Крут, борець за волю України



Сьогоднішніх захисників України народ із гордістю називає «кіборгами». Який час, такі й асоціації про героїчне. І вони своїм патріотизмом, мужністю і героїзмом гідно продовжують славетну історичну військову традицію наших предків. У національній пам’яті України гідне місце належить Осипу Твердовському, Герою Крут, фронтовику Армії Української Народної Республіки, одному із засновників Організації українських націоналістів.

Що ми про нього знаємо?
Головним джерелом є розлогий некролог на його честь й пам’ять за травень-червень 1930 р. в «Розбудові Нації», ідеологічному друкованому органі Проводу Українських Націоналістів, заснованому у січні 1928 р. З цього документа та деяких архiвних згадок ми можемо докладнiше дізнатися про українського військовика.
Осип Твердовський – уродженець м. Ніжина Чернігівської губернії, народився 1 листопада 1891 р. у заможнiй козацькiй родинi. За даними метричної книги, був охрещений наступного дня у Нiжинськiй Iоанно-Богословськiй церквi як Iосиф. Його батько – нiжинський козак Матвiй Симеонович (очевидно, Семенович) Твердун, мати – Євдокiя Iванiвна.
Хрещенi батьки – козак Андрiй Тимофiйович Лук’яненко i козачка Параскева Симеонова Вольшина (прiзвище цiєї жiнки трапляється у метричних записах часто i пишеться вкрай нерозбiрливо). Обряд хрещення здiйснили священик Дмитрiй Стопановський та диякон Микола Якимов. Викликає непорозумiння незбiг прiзвища батька iз синовим. Справа в тому, що козак Матвiй Твердун (Твердовський) та його брат Iосиф (Йосип) пiд час хрещення своїх дiтей, соборування тих з них, якi померли у ранньому дитинствi, та навiть вінчання («Уволенный в запас взводный унтер-офицер армии» Осип Симеонов Твердун ) писалися у метричних книгах i так i сяк. Сина Iвана Матвiй Семенович записав у 1887 р. при хрещеннi як Твердовський, а коли дитина через три роки померла, то батько був записаний як «нiжинський козак Твердун». Близнята Мирон i Андрій (1893) теж були записанi на прiзвище Твердовський. Старший брат О.Твердовського – Матвiй, який згадується у некролозi в «Розбудови Нації», народився 13 вересня 1889 р. у родинi нiжинського козака Матвiя Симеонова Твердовського i законної дружини його Євдокiї Iванової. Хрещенi батьки – козак Андрiй Тимофiйович Лук’яненко i козачка Параскева Симеонова Вольшина (прiзвище цiєї жiнки трапляється у метричних записах часто i пишеться вкрай нерозбiрливо, можливе прочитання – Волокина, Вольжина). Вірогідно, рiднi дядько i тiтка по батьковi.

18.02.15

Кілька корисних цитат від пруського генерала, найвідомішого військового теоретика Карла Филіпа Готтліба фон Клаузевіца

- Война есть продолжение политики другими средствами.

- Бой — это единственный эффективный способ ведения войны; его цель — уничтожение вражеских сил как средство прекращения конфликта.

- Добросердечные люди могут, конечно, полагать, что существует некий оригинальный способ обезоруживать и побеждать противника без пролития большого количества крови, они вольны также думать, что именно в этом и заключаются подлинные достижения искусства воевать. Звучит это привлекательно, но на деле является обманом, который необходимо открыть. Война есть крайне опасное дело, в котором наихудшие ошибки происходят от доброты.

- Оборонительная форма войны сама по себе сильнее, чем наступательная. Но оборона — это негативное занятие, поскольку она заставляет сопротивляться намерениям врага вместо того, чтобы развивать свои собственные.

- Исход сражения в целом состоит из суммы результатов всех частных боев.

- Даже самому талантливому полководцу крайне трудно одержать победу над вдвое сильнейшим противником.

- Победа заключается не просто в захвате поля сражения, а в физическом и моральном сокрушении вооруженных сил противника.

- Война — область случайности: только в ней этой незнакомке отводится такой широкий простор, потому что нигде человеческая деятельность не соприкасается так с ней всеми своими сторонами, как на войне; она увеличивает неопределенность обстановки и нарушает ход событий.

- Пока противник не сокрушен, я должен опасаться, что он сокрушит меня: следовательно, я не властен в своих действиях, потому что противник мне диктует законы точно так же, как я диктую ему их.

- На войне все очень просто. Но самое простое оказывается наиболее сложным.

- Война ведется до победы и точка.

- Военные должны подчиняться политикам.

17.02.15

Алея героїв у Чернігові: як «заговорюють» проблему



Історики одностайні: більшість монументів на Алеї героїв у Чернігові – нонсенс для країни, свободу і незалежність якої ці діячі свого часу знищували, і яка сьогодні веде відчайдушну боротьбу за право на існування.
При цьому чернігівська громадськість проявляє себе зрілою і відповідальною, оскільки пропонується не просто знищити монументальний ряд Алеї героїв, але цивілізовано його демонтувати і перенести в інше місце – у музей.
Однак радянська спадщина ще надто міцно сидить в деяких головах, що не хочуть міняти усталених звичок та традицій. І хоч їх меншість, але вони прагнуть створити ілюзію великої масовки, криком та «обуренням» зробити враження, що вони і є громадою…
Відтак питання з монументами намагаються «заговорити» – різними надуманими аргументами зупинити демонтаж, затягнути час і сподіватися, що поступово все зійде нанівець, а ідоли залишаться.  
Просте питання: чи опиратися російській агресії на сході України? Може, замість захисту свободи і незалежності, сядемо собі з чашечкою кави, почнемо думки людей опитувати – а раптом хтось не згоден захищати Батьківщину? А коли набереться таких думок чимало, почнемо сушити голову: як би його зробити, щоб і сяк-так захищатися, і при цьому, боронь Боже, не образити тих, хто ніякої свободи і незалежності не бажає? Ризикуємо при цьому програти на самому початку і втратити все? Ну то й що, зате як демократично!
Відповідь очевидна: спочатку захищаємо свою землю – це не дискутується, а якщо щось і обговорюємо, то хіба що деталі захисту.

03.02.15

Легенди і факти про «Хустину св. Вероніки»


Існуючі нерукотворні образи Ісуса Христа — Туринська плащаниця та «Хустина св. Вероніки» привертають до себе увагу як простих вірян, так і вчених. Якщо Туринська плащаниця відома на увесь світ, то про «Хустину св. Вероніки» знають менше.

Нагадаємо, «Хустина св. Вероніки», яка вже сто років не залишала Ватикан, з 30 січня до 15 лютого перебуватиме в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові.

Ось, що про неї відомо:

Наукові дослідження сьогодні однозначно підтверджують, що Плат (хустина), походить з Єрусалима. В результаті чудесного Воскресіння Христа з гробу на хустині залишився відбиток Обличчя Ісуса. Ймовірно, і Туринська Плащаниця, і Плат з Манопелло, який отримав назву «Хустина св. Вероніки», до V століття зберігалися в місті Едесса, яке прийняло християнство в першому столітті н.е. (сьогодні це Урфа в південно-східній Туреччині).

Стародавня легенда (VI століття) розповідає про відбиток Обличчя Христа, доставлений у Константинополь у 574 році з маленького містечка Камуліана, розташованого неподалік Едесси. У тбіліських рукописах VI століття є інформація про те, що Богородиця після воскресіння свого Сина зберігала полотно з відбитком Його Обличчя, що з’явився на тканині, коли Ісус лежав у гробі. Автор тексту пояснює, що Бог дав Пресвятій Богородиці це полотно, аби могла молитися, споглядаючи Божественний Лик свого Сина.

Інша легенда, що пояснює появу чудесного відбитка Обличчя Ісуса, пов’язана з царем Едесси Абгаром. Він хворів на проказу, і, почувши про чудотворну силу Ісуса, направив до Нього посланців із проханням приїхати до Едесси і зцілити його. Ісус не поїхав до царя, але написав йому лист і передав хустку з відбитком Свого Обличчя. Коли цар Абгар побачив Божественний Лик Ісуса на хустині, він зцілився від хвороби.

Проте найбільш відомою є легенда про Вероніку, котра витерла покрите потом і кров’ю обличчя Ісуса Христа, коли Він ніс хрест на Голгофу. Однак, саме ім’я «Вероніка» походить від латинсько-грецього виразу vera eikon — «істинний образ». (Жінку, яка витерла обличчя страдаючого Господа, згідно з одкровенням блаженної Анни Катерини Емеріх, звали Серафія. Вона втратила двох синів під час побиття Вифлеємських дітей і знала, Кому витирає обличчя. Вона це зробила, незважаючи на небезпеку).


Ігор Галущак, CREDO

21.01.15

Чернігівщина у нумізматиці

Історію Чернігівщини у нумізматиці презентував Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського на виставці під час чергових зборів Чернігівського земляцтва у Києві 16 січня.

Пам'ятні та ювілейні монети розробляються художниками і скульпторами сектора розробки дизайну монет Монетного двору Національного банку України і карбуються НБУ, починаючи з 1995 року. Через відсутність на той час власної бази перші замовлення виконувалися Італійським монетним двором та Луганським верстатобудівним заводом. З квітня 1998 року введено в дію Київський монетний двір НБУ, який і карбує національну валюту.

Перша ювілейна монета, номіналом 200000 карбованців, була присвячена 50-річчю Перемоги, перша срібна монета, номіналом 2000000 карбованців, карбована у 1996 році на честь 50-річчя ООН, а перша ювілейна монета, карбована в Україні 1998 року – "Володимир Сосюра", номіналом 2 гривні.

17.01.15

«Разом з власної волі з 1919 року» — 22 січня Україна відзначатиме День Соборності


97 років тому українці  вперше проголосили незалежність, а рік по тому об’єдналися у єдину державу — Українську Народну Республіку. Саме ці події є підставовими для історії українського державотворення,  — вважають в Українському інституті національної пам’яті.

Український інститут національної пам’яті звертається до українських медіа, органів державної влади та місцевого самоврядування в належний спосіб відзначити події першої української революції ХХ століття: Проголошення незалежної Української Народної Республіки 22 січня 1918 року, День пам’яті полеглих у бою під Крутами 29 січня 1918 року, День Соборності України у пам’ять про проголошення Акта Злуки 22 січня

1919 року. Також 21 січня 2015 року відзначатиметься 25 років «Живого ланцюга» — однієї з наймасовіших акцій громадської солідарності, яка передувала проголошенню державного суверенітету у 1990 та Незалежності України у 1991 році.

14.01.15

Позиции Украины в Европе и Мире

1-e место в Европе по территории (среди стран, территория которых полностью входит в состав Европы - 603 628 км2);
5-е место в Европе и 29-е в мире по численности населения.

Украина - одна из самых богатых стран в мире, по запасам природных ископаемых она занимает:

1-е место в Европе по разведанным извлекаемым запасам урановых руд;
2-е место в Европе, 10-е место в мире по запасам титановых руд;
2-е место в мире по разведанным запасам марганцевых руд (2,3 млрд тонн или 12% от мировых запасов);
2-е место в мире по запасам железных руд (30 млрд. т);
2-е место в Европе по запасам ртутных руд;
3-е место в Европе (13-е в мире) по запасам сланцевого газа (22 трлн м.куб)
4-е место в мире по совокупной стоимости природных ресурсов;
7-е место в мире по запасам угля (33,9 млрд. т)