28.10.15

Сергей Лепявко: Последние десять лет занимаюсь историей Чернигова

Сергей Лепявко – известный украинский историк, профессор Нежинского национального университета имени Гоголя. А для меня, по прошествии многих лет, остается авторитетным преподавателем, лекции которого студенты, как мне помниться, старались не пропускать. Для Чернигова и черниговцев он сделал немало – написал книги, по которым, без преувеличения, будет учиться не одно поколение школьников и студентов. Книги "Чернігів. Історія міста", "Ілюстрована історія Чернігова" и "Коротка історія Чернігова" интересны не только для жителей нашего города, но для наших гостей.
Еще Сергей Анатольевич известен своей патриотической гражданской позицией. О современной исторической науке, декоммунизации и не только в нашем разговоре, читайте ниже.


Сергію Анатолійовичу, як ви оцінюєте розпочатий процес перейменування вулиць Чернігова?
 
- Розгляд питання щодо перейменування вулиць Чернігова на сесії міськради у серпні можна розцінювати, як пробний камінь (депутати питання повернення історичних назв розглянули, але жодного рішення не прийняли – авт.). Можна констатувати, що минуле скликання депутатів до цього процесу не було готове. Чому? Частина депутатів розуміють необхідність, але опираються цьому процесові. Найкращий спосіб – нічого не робити у спірних питаннях, особливо напередодні місцевих виборів. Частина з них міркують: після виборів буде видно. Проте законодавство України встановлює чіткі терміни проведення перейменування населених пунктів, вулиць, і вони спливають у листопаді – грудні. Міські ради можуть приймати ці питання, проводячи дискусії, враховуючи різні точки зору, але коли стануть розглядати облдержадміністрації, то є небезпека, що буде затверджений просто один із запропонованих списків, без будь-яких погоджень з громадськістю.

Ви теж долучилися до процесу перейменування, принаймні, озвучили через ЗМІ окремі свої пропозиції.

 
Коли починалася історія з перейменуванням, мені здалося, що треба починати із повернення історичних назв. Я підготував відповідну публікацію. У центрі Чернігова, аби поліпшити імідж міста, варто відродити назви, які існували раніше – вулиці Реміснича, Хлібопекарська, Гонча, Костомарівська, Громадська, тощо.
У радянський час назви вулиць давали з ідеологічним забарвленням, вони уславлювали діячів, які жодного відношення до Чернігова не мали. Ідеологія залишається домінуючою у центральній частині міста. Але іноді ситуації є кумедними, якщо звертати увагу на дрібниці. Приміром, вулиця Комсомольска починається біля в'язниці, а завершується біля психлікарні. Історична назва вулиці – Реміснича – віддзеркалює зайнятість населення прилеглих кварталів і підходить до будь-якого оточення.
Якщо керівництво міста думає про розвиток туризму, то має, на моє переконання, відродити історичні назви вулиць. І не тільки повернути назви, але й сприяти створенню умов для відкриття, приміром, на вулиці Ремісничій дрібних майстерень, крамничок, кондитерських, які б створювали відповідну історичну атмосферу.
До речі, у центрі Чернігова збереглася вулиця, планування якої не змінювалося близько 500 років. Це нинішня вулиця Горького, а колись – Гонча. У середині ХІХ століття центр губернського міста перепланували, але Гонча залишилася – це була найдовша вулиця Чернігова. Щодо походження її назви існує кілька версій – нею можна було швидко їздити (ганяти), а ще там знаходилися поштова станція, тож до неї поспішали гінці.

У результаті анексії Криму, воєнних дій на сході України стосунки із сусідньою Росією перейшли у стадію ворожнечі. Як позначається політичне й економічне протистояння на стосунках у наукових колах?
 
Стосунки українських і російських дослідників не були за останні 20 років значними, але зараз, зрозуміло, вони і взагалі скоротилися. У природничих науках спілкування російських і українських дослідників відбувалося у західноєвропейських наукових центрах. У гуманітарній царині вони "тліли" і не були активними, бо більшість українських науковців-гуманітаріїв все-таки з початком незалежності орієнтувалися на європейську науку. Принаймні, українські історики мали більше контактів із німецькими чи польськими колегами. Хоча між окремими університетами підтримувалися певні контакти, обміни студентами, спільні наукові конференції. Наприклад, чернігівські вчені запрошували колег із Брянська і їздили на наукові заходи до них. Уже у 2014 році контакти припинилися. Зараз зв'язки перервані, але, вважаю, що це не є значною втратою для наукового життя України. Загалом, українська історична наука за останні 20 років значно піднялася у своєму рівні, а російська, на жаль, залишилася у полоні старих (продукованих радянською системою) стереотипів і схем.
Як історик, мушу визнати, що для моїх колег найбільшою втратою є фактичне закриття на багато років вперед архівів Москви та Санкт-Петербургу, де знаходиться значний масив документальних джерел з історії України. Там і раніше нам не дуже раділи, а тепер і поготів.
Після російської військової агресії більшість українських науковців звернулися до колег у Російській Федерації із відкритими листами, але не отримали відповіді, або вона була у стилі путінської пропаганди. Звичайно, є персональні контакти, але вони на сьогодні не системні.
Українські історики дають відверті оцінки подіям сьогодення, а російські колеги мовчать. На моє переконання, теза Путіна про "единый русский мир" зависає, бо не підкріплена хором істориків – говорять російські політики, журналісти, але не історики. Ймовірно, у цьому можна вбачати пасивний опір путінській ідеології. В авторитарній системі мовчання – ознака спротиву. Співчуваю російським колегам, які опинилися у складній ситуації. Більшість із них – порядні люди, а тому змушені мовчати. З іншого боку, я знаю про мовчазну підтримку багатьма з них України.

Ви сказали, що українські історики висловлюються про нинішні події на сході України. Які ваші прогнози щодо завершення війни, чи то АТО? Для вас ця тема є особливою, бо син теж воював.
 
Моя думка: війна буде затухати до кінця наступного року. Зараз – затишшя, але зберігається небезпека відновлення воєнних дій взимку, а потім і влітку 2016 року. Припинення вогню ще не означає вирішення існуючих проблем. Має вплив на події і ситуація в Україні, Росії і міжнародна обстановка.
Якщо згадати, як розгорявся конфлікт, то на "розігрів" пішло кілька місяців – з лютого до травня. Доречним є порівняння з чайником, що закіпів, – після кипіння він охолоджується значно довше, ніж розігрівався.
Ситуація на Донбасі продемонструвала недоліки національної гуманітарної політики за всі роки незалежності України. Це специфічна територія з точки зору її заселення, починаючи із ХІХ століття. Значну частину населення складали переселенці з Росії, а в радянській час Донбас "збагатився" людьми з кримінальним минулим. Політично та адміністративно населення Донецької і Луганської областей були в Україні, але ментально почували себе частиною Радянського Союзу, який вже зник.

Чи об'єктивно українські історики оцінюють конфлікт?
 
Вважаю, що так. Хоча щоб знати усі факти, має пройти щонайменше 20-30, а краще – 70-80 років. Тоді можуть стати відомими таємні перемовини керівників держав. У таких ситуаціях завжди існує таємна дипломатія. Думаю, що тут її теж ніхто не відміняв.

Від війни – до мирної теми, що стосується наукової діяльності. Над чим зараз працює історик Лепявко?
 
На сьогодні у роботі кілька книжок. Дві з них – невеликі за обсягом – науково-популярні про Чернігів. Це "Чернігів – північна перлина України". Видання можна розцінювати, як туристичний довідник та історичний нарис про наше місто. Уже зроблено макет майбутньої книги, але, на жаль, немає коштів на видання. Ще майже готова книжечка про Катерининську церкву, 300-річчя освячення якої відзначається цього року.

Я знаю вас, як фахівця з історії українського козацтва, чому так потужно у вашій науковій творчості зазвучала тема історії Чернігова?
 
Дійсно, мої перші книги ґрунтувалися на дисертаційних дослідженнях і стосувалися історії України XVI ст. Разом з тим, я завжди цікавився історією Чернігова, але вивчав її лише для себе. Будь-кому впадає у вічі, що книжок з історії Чернігова майже немає. Я питав свої колег: чи збираються вони писати історію нашого міста? Зрозумів, що ні. Тому довелося писати самому. З наукової точки зору це благодатна тема. Насправді, у нас давно мали би бути кілька десятків книг із різних проблем історії Чернігова, десятки популярних нарисів, туристичних проспектів, довідників. Але їх немає, бо, по-перше, немає потужного суспільного запиту, а відтак, інтересу бізнесу, але й інертність своїх колег-істориків відкидати теж не слід.
Мабуть, це моя доля – написати історію Чернігова. Я тут виріс, прожив майже все життя, тут народилися і виросли мої діти. Я вважаю, що виконую свій професійний обов'язок перед рідним містом, тому останні 10 років займаюся переважно історією Чернігова.

Ярина Мирославская, http://www.gorod.cn.ua

Немає коментарів:

Дописати коментар