28.07.13

Хто збудував Спаський собор?

А також як виглядала в давнину Петропавлівська церква — пам’ятка архітектури XVII сторіччя, що згоріла майже 200 років тому, намагаються з’ясувати чернігівські археологи, які досліджують знакові для Чернігова місця.

Ще у травні науковці розпочали архітектурно-археологічне дослідження фундаментів та залишків стін Петропавлівської церкви з трапезною Єлецько-Успенського монастиря, а днями продовжили вивчення Спасо-Преображенського собору. Археологічні розкопки ведуться за кошти обласного бюджету, згідно з обласною Програмою проведення археологічних досліджень у Чернігівській області на 2013—2020 роки, що прийнята цього року.

— Петропавлівська церква з трапезною побудована у 1676 році зусиллями настоятеля монастиря Іоанікія Ґалятовського. Історико-культурне значення цієї будівлі перебільшити важко, адже фактично з неї розпочалося відродження будівництва цегляних споруд у Чернігові, — розповідає керівник археологічної експедиції ЧНПУ ім. Т.Г. Шевченка, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та археології України ЧНПУ Олена Черненко.

24.07.13

Швейцарские часы

Рассказывая о швейцарских часах можно было бы обойтись лишь одной фразой: будь-то механические, кварцевые или электронные часы всех их объединяют две основные характеристики – неизменно превосходное качество и изысканность стиля.

На швейцарские часы не существует моды. Ибо мода, как говориться, изменчива, а часы с надписью «Swiss made» во все времена и в любом, даже самом отдаленном уголке мира, являются образцом безупречного вкуса и символом преуспеваемости их обладателя. Швейцарские часы всегда точны, надежны и элегантны.

Почему Швейцария?

Говоря о часах, почти всегда возникают образные ассоциации со Швейцарией. Они настолько неразрывны и устойчивы, что многие люди ошибочно считают эту страну родиной механических часов. Но это не так. История не донесла до нас ни имени, ни родины первого часовщика, чьи опыты по созданию часового механизма завершились бы успехом. Однако известно имя отца первых карманных часов с пружинным механизмом и устройством для подзаводки. Установлено, что первые такие часы, напоминающие современные механизмы, были сконструированы в конце 15 века в Германии мастером из Нюрнберга Питером Хенлейном. Они имели всего лишь одну стрелку и своей формой напоминали куриное яйцо. Очевидно, что такой часовой механизм демонстрировал очень приблизительное время, но главное его достоинство заключалось в ином: теперь часы всегда стало возможным носить при себе. Но почему именно в Швейцарской Конфедерации, а не в Германии, где появились первые карманные механические часы, их производство приобрело действительно массовый характер? Ответ на этот вопрос следует искать в церковной реформации, с начала 16 века охватившей большинство стран Западной и Центральной Европы.

20 ноября 1541года Генеральным собранием граждан города Женева был утвержден Устав, регламентирующий все основные стороны общественной жизни. Автором Устава являлся французский богослов Жан Кальви́н (фр. Jean Calvin), гонимый из Франции в Швейцарию за свои реформаторские взгляды в вопросах католицизма. Новый Устав устанавливал в Женеве строжайшие правила, среди прочего, предписывая гражданам ни при каких условиях не подчеркивать свою зажиточность. Ношение роскошной одежды и ювелирных украшений в кантоне запрещалось.


21.07.13

Під селом Виповзів Козелецького району міжнародна археологічна експедиція досліджує поселення часів Віщого Олега



Про норвезького князя Хельгі існує багато легенд, однак саме йому приписують  об’єднання півночі й півдня Русі. Науковці припускають, що створення великої держави почало формуватися саме на Чернігівщині. Князівська дружина Олега кілометр за кілометром просувалася на територію древніх сіверян, а для того, щоб закріпитися створювала невеликі форпости. В такий спосіб воїни контролювали водний шлях через Десну. Згодом ці табори використовувалися як своєрідний гостинний двір, звідкіля нова влада розселяла людей територією Київської Русі.

За п’ять років існування міжнародної археологічної експедиції поблизу села Виповзів у Козелецькому районі було розкопано 11 жител, причому споруди будувалися в ряд і можна говорити про створення  перших вулиць на території древнього поселення. Важливо, що при розкопках досліджуються справжні глиняні печі, які чудово збереглися. Кліматичні умови та велика кількість піску на місті городища дозволяла будувати хати як напівземлянки  -  наполовину зануривши їх у землю. Цікавим є і той факт, що під час розкопок дослідники знаходять багато шлаків, які є відходами металургійного виробництва.

Більше 80 дослідників, а це студенти, викладачі та  науковці, живуть та працюють в  археологічному міжнародному таборі. Студенти із Росії, України, Білорусі і навіть Великобританії, як кажуть, наживо вивчають історію Київської Русі. Вже вчотирнадцяте розпочалися навчання в археологічній школі.

Серед знахідок, якими можуть пишатися науковці, — шило, безліч пряслиць, ювелірні щипчики, кістяна ручка від ножа, елемент скандинавської гривні, защібка від давньоруського плаща, а ще печі гарячого випалення. У ямі, ймовірно, господарського призначення археологи знайшли залишки давньоруських мишей, які набагато менші за розмірами від своїх сучасників. І, безперечно, викликає подив та  захоплення обгоріла підлога із деревини, яка чудово збереглася. Самі приміщення невеликі за розмірами: тут мали змогу відпочивати 4-5 осіб.

Поселення час від час підпалювали й будівництво відбувалося на тому самому місці. Цим можна пояснити, що під час розкопок на невеликій територій археологи знаходили декілька глиняних печей. Існує версія, що вглиб сіверської території просувалися люди різних національностей: слов’яни, скандинави й угро-фіни. Всі вони йшли за передовими загонами Віщого Олега з метою заселення нових територій.

Науковцями виявлено чотири будівельні горизонти від кінця дев’ятого до середини десятого сторіччя. Це свідчить про те, що поселення за 70 років декілька разів перебудовувалося. Наприкінці 10-го століття городище  втрачає своє значення й використовується як пункт, де можна було замінити коней. Ще Володимир Мономах писав, що він більше ста разів долав відстань із Чернігова до Києва, витрачаючи при цьому лише день на дорогу    й приїжджаючи у столицю до вечірньої служби. В той історичний період  місцина біля Виповзіва стає частиною найкоротшої дороги до Києва.

Археологічні дослідження триватимуть і в наступному році. Робота археологів кропітка, вона вимагає терпіння й наукового осмислення  знайденого та побаченого. А  для студентів–істориків співпраця із бувалими дослідниками дає неоціненний досвід наукової роботи.

16.07.13

Возникновение Залесской Орды

Тугра Мехмеда V

Золотоордынский период российской истории долгое время был запретной темой для отечественных исследователей Достаточно вспомнить пресловутое решение ЦК ВКП (б) 1944 года прямо запрещавшее проведение исследований по данной тематике. К сожалению многие ложные стереотипы, являющиеся наследием коммунистической эпохи сильны и по сей день. Великая Золотая Орда на страницах школьных (и даже вузовских) учебников до сих пор представляется как некое враждебное иностранное государство. Тем самым золотоордынский период вольно или невольно исключается из контекста истории российской государственности, между тем, как историческая истина, требует со всей ясностью заявить как раз об обратном, а именно о том, что без истории Золотой Орды нельзя понять средневековой истории России и истории Восточной Европы.

Между Россией и Востоком никогда не существовало той географической и социально-психологической отчужденности, которая существовала между востоком и Западной Европой.

Необходимо обратить серьезное внимание на имевшиеся многочисленные примеры продуктивного взаимодействия двух государственных традиций: Орды и Залесья. Именно в соответствии с ордынскими обычаями в Залесье были перестроены фискальная система, военная организация, посольские обычаи. Финансовые льготы православной церкви базировались в период ордынского главенства первоначально на Ясе (своде законов) Чингисхана, а затем - и на нормах мусульманского права (шариат). Сходство государственно-административных порядков в Орде и в Московии было столь значительным, что в "Задонщине" (ХV век) Московия именуется не иначе как «Залесская Орда». Не случайно среди заимствованных в русском языке тюркских слов имеются такие, как казна, деньга, алтын, тамга (и его производное таможня), ям (откуда ямщик, ямская служба). Это указывает на, по крайней мере, значительное татарское влияние в таких важных функциях государства, как организация финансовой системы и почтовых сообщений. Можно долго перечислять многочисленные исторические названия в Москве (Китай-город, Арбат, Балчуг, Ордынка и др.) также восходящие к ордынским временам, когда Московия и Золотая Орда фактически жили в рамках единой государственно-политической системы и в какой-то мере уподоблялись друг другу.

15.07.13

Як у Чернігові збирали кошти на Пам'ятник Тарасові Шевченку

У № 28 від 12-18 липня 1991 року газета Чернігівської міської ради народних депутатів "Чернігівські відомості" оприлюднила цікаве,  з огляду на сьогодення, оголошення. У ньому Чернігівське обласне відділення Українського фонду культури анонсувало концерт-лотерею. Прибуток від благодійної акції мав би бути спрямований на спорудження в обласному центрі нового пам'ятника видатному українському поету і художнику Тарасу Шевченку. 

На сьогоднішній день пам'ятник Кобзарю це єдиний приклад за всю понад 20-річну історіюї незалежності України, коли пам'ятник було споруджено за кошт, зібраний усією чернігівської громадою.  

Пам'ятник Т.Г. Шевченку - обов'язкове місце
для покладання квітів, під час проведення
державних свят у Чернігові
Довідково
Пам'ятник Т.Г. Шевченку розташований в історичному осередді Чернігова, звідки місто починалось, і де стояла фортеця, — на Валу у сучасному Центральному парку культури і відпочинку імені М. М. Коцюбинського, відтак є частиною Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

Автор пам'ятника — Народний художник України (1992), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000) Володимир Андрійович Чепелик

Чернігів і Тараса Шевченка пов'язує кількаразове перебування поета в місті, зокрема і на гостині у приятеля Андрія Лизогуба у чернігівській родовій садибі Лизогубів. Уперше Шевченко проїжджав через Чернігів у травні 1843 року, прямуючи з Петербурга в Україну.

Перший пам'ятник Шевченкові в Чернігові був типово радянським — бетонна статуя немолодого поета (у рамках традиційної іконографії Шевченка) заввишки 2,5 м на оштукатуреному постаменті, встановили його в 1950 році на в'їзді до міста з Седнева. У зв'язку із масштабним будівництвом у північній частині Чернігова у 1960-х роках і відверто невдалим розташуванням «чернігівського Кобзаря» відносно далеко від середмістя, в 1964 році з нагоди 150-річчя від народження Тараса Шевченка, пам'ятник перенесли у Центральний парк культури і відпочинку, розгорнувши його обличчям до Десни.


Біля пам'ятника Т.Г. Шевченку полюбляють
фотографуватися молодята та випускники шкіл


Із незалежністю України (1991) у Чернігові постало питання про заміну існуючого пам'ятника Тарасові Шевченку, що був зразком радянської провінційності. Відтак, у травні 1992 року на тому самому місці відкрили абсолютно новий за формами і концепцією монумент Кобзареві. Він став на той час унікальним для України і лишається одним з небагатьох на тепер, який зображує Тараса Шевченка в молодому віці — орієнтуючись на його вигляд у 33 роки, під час перебування в Прилуках. Авторові Володимиру Чепелику вдалося передати не лише традиційну «шевченківську» задуму, а й тонку артистичну натуру митця — поет сидить на краю лавиці, лівицею притримуючи теку, ліворуч від поета — на лавці звішується поетів плащ. Скульптурну композицію встановлено на прямокутний постамент сірого кольору, лицева сторона якої з правого боку доповнена чорною табличкою з Шевченкіським автографом.

Довідка за матеріалами Вікіпедії

07.07.13

Майор Вихор: "Остаточно мене реабiлi­тували лише 1965 року"


Легендарний “майор Вихор” напередоднi ювiлею — 100-рiччя (!) вперше розповiв невiдомi факти своєї бiографiї

Так-так, це той самий розвiд­ник, командир групи “Голос”, який далекого 1944 року врятував вiд знищення замiно­ваний древнiй Кракiв! Це вiн — прототип “шпигунського” роману Юлi­ана Семенова i фiль­­му “Майор Вихор”. З Героєм України Євгеном Степановичем Березняком ми зустрi­лись у його двокiмнатнiй київськiй квартирi, яку вiн дiстав ще у 1970-х роках, коли почав працювати у мiнiстерствi ос­вiти.


У свої 99 рокiв вiн зберiг свiтлу пам’ять i неперевершене почуття гумору. Про Березняка i тепер знiмають докумен­тальнi фiльми провiднi канали України, Росiї, Європи. Напередоднi 9 травня Євген Степанович не дуже ласкавий до iнтерв’юерiв, багатьом вiд­мовляє. Зробив виняток для “Експресу”, сказав, що хоче сказати дуже важливi речi газетi, якiй люди довiряють.

Ось про деякi маловiдомi моменти бiографiї розвiдника ми й говорили iз Євгеном Степановичем.

— Євгене Степановичу, iсторiя про те, як четвiрка вiдважних розвiдникiв добула вiдомостi про замiнування Кракова i передала їх у Центр, описана не раз. Ви врятували не лише древнє мiсто, а й десятки тисяч людських життiв. А яка винагорода чекала на вас за цей подвиг на Батькiвщинi?

 — Юрiй Шаповалов (“Гроза”) i Ася Жукова (“Груша”) отримали грошову премiю у розмiрi 1 тисяча i 500 злотих. А я i моя радистка Ольга “Комар” (Єлизавета Вологодська. — Авт.) опинились у фiльтрацiй­ному таборi НКВС. Взагалi, свою першу нагороду за порятунок Кракова я отримав аж 1964 року, i то не вiд своєї держави, а вiд Польщi. Це найвища їхня вiйськова вiдзнака —Срiбний хрест ордена “Вiртутi Мiлiтарi”.

06.07.13

Квадратура кола, або Знову "Великая Отечественная"

...Два томи накладом три тисячі примірників. А назва? Назва пречудова — "Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття". Нарешті... Не УРСР, а Україна. Значить дивимося на інфернальні події 1939–1945 років з київських пагорбів, а не з якихось інших. Значить доросли до здатності думати самі про себе, не озираючись, що скажуть сусіди. Втім, сусіди вже сказали. І досить прозоро. Нагадати?

"По поводу наших отношений с Украиной… Я позволю с вами не согласиться, когда вы сейчас сказали, что если бы мы были разделены, мы не победили бы в войне. Мы все равно бы победили, потому что мы страна победителей". Це слова президента Росії Володимира Путіна. І це ще не все. Долучаючи журналістів і широку публіку до власних знань, він стверджував, що статистика часів Другої світової нібито свідчить, що найбільші втрати понесла саме Росія — понад 70%: "Это значит, что война выиграна, не хочу никого обижать, за счет индустриальных ресурсов РФ. Это исторический факт, это все в документах".


Ну-ну, пане президенте. Щось вас — даруйте — занесло. На кінець листопада 1942 року німецькі окупанти загарбали близько 2 мільйонів квадратних кілометрів території тодішнього Радянського Союзу, яку населяло 85 мільйонів людей. А знаєте, скільки з них було в Україні? 41,7 мільйона. Німці окупували лише 17% території Росії з населенням у 27 мільйонів людей. І ви хочете сказати, що ви постраждали найбільше? А матеріальні ресурси, які перемістили з України на Схід і так ніколи і не повернули? Рахуватимемо, чиї це матеріальні ресурси? Втім, сперечатись з політиками, як мудро написав колись один російський класик, все одно, "что воду черпать решетом". Повернімося до двотомника.