25.12.10

ВУЛИЦІ КИЄВА, ЯКІ ПЕРЕЙМЕНОВАНІ УПРОДОВЖ 1992-2008 рр.

У 1990 р. розпочався процес перейменування і повернення історичних назв вулиць Києва, коли за рішенням Київського міськвиконкому були перейменовані: площа Червона - площа Контрактова; вулиця Калініна - вулиця Софіївська та ін.
Після здобуття Україною незалежності розпочалося масове перейменування об'єктів - вулиць, площ, парків, станцій метро тощо. Більша частина цих перейменувань - повернення історичних назв у центральній частині міста.

24.12.10

”Сучасна наука відстає від Корану на 1400 років”

Французький океанограф 53-річний Жак-Ів Кусто зі своєю командою в 74-те пливе на підводні дослідження кораблем ”Каліпсо”. 1963-й.
Цей колишній американський мінний тральщик він купив 13 років тому за 1 франк. Тепер судно обладнане найсучаснішою мобільною лабораторією для вивчення і зйомок океану.
Цього разу Кусто хоче дослідити ґібралтарську протоку — місце, де сходяться води Атлантичного океану й Середземного моря.
— Ці дві маси води зливаються продовж тисяч років, — пояснює він помічникові 37-річному Ґуставу Леному й розкладає карти морських глибин у себе в каюті. — Логічно було би припустити, що все в тих водах давно має змішатися. Солоність і густина моря має бути такою, як в океані, або принаймні схожою.
Леном мовчки всміхається, стискає в руках примірник німецького наукового журналу, де місцеві вчені описують власне відкриття. Вони дослідили Бабель-Мандебську протоку, де сходяться води Червоного моря й Індійського океану.

Сергей Василенков: "Языки В Опасности!"

Сегодня мы воспринимаем языки как нечто само собой разумеющееся. Все мы владеем одним, а некоторые и двумя-тремя языками. Все мы изучаем популярные иностранные языки, стараясь добиться в них совершенства. Миллионы людей вокруг нас также говорят на этих языках. Но представьте, что было бы, если бы кроме Вас на одном языке с Вами говорило бы всего несколько человек. Как бы Вы себя чувствовали? Между тем на Земле есть люди, попавшие в такую ситуацию. Это люди, говорящие на так называемых редких, или вымирающих языках.

Ученые говорят, что каждые две недели на планете исчезает один язык, а всего около шести тысяч языков в ближайшее время могут исчезнуть. Это может быть связано с вымиранием малочисленных народов или языковой интеграцией одной культуры в другую, когда один язык постепенно замещается другим. В этой статье мы поговорим о языках, подверженных самой большой опасности исчезновения.

1. Язык танема. На этом языке говорят на Соломоновых островах, на острове Ваникола и в деревне Эмуа. Говорят на нем всего... 4 человека (по данным 2008 года). Большинство людей, говоривших на танема, перешли на пиджин или теану, которые являются популярными языками соседних регионов. Это поставило танема под угрозу вымирания.

2. Язык ньереп. На этом языке раньше говорили в Камеруне, но теперь он распространен лишь в Мамбиле, Нигерия. Постепенно этот язык вытеснился многими мамбильскими диалектами, такими, как ба и мвоп. Сейчас на ньереп говорят всего 4 человека, все преклонных лет, поэтому очевидно, что скоро от этого языка останутся лишь записи.

3. Язык чемеуеви. Это уто-ацтекский язык, на котором ранее говорили на среднем западе Соединенных Штатов Америки, а также на западном побережье. Этот язык можно было услышать в Колорадо и Юте, Северной Аризоне, южных частях Невады и в Калифорнии. Сегодня, хотя племена чемеуеви еще существуют, на их языке способны бегло говорить всего 3 человека. У большей части народа он вымещается другими языками, в частности, английским.

4. Язык лемериг. Этот язык некогда был распространен на острове Вануату в Тихом Океане, на расстоянии тысячи миль от Австралии. Согласно исследованию 2008 года, осталось всего два человека, бегло говорящие на лемериг. Ранее этот язык состоял как минимум из 4 диалектов, однако на данный момент все они считаются мертвыми.

5. Язык кайксана. В прошлом на кайксана говорили в поселениях на берегу реки Джапура в Бразилии. С течением времени португальские колонизаторы захватили эту местность и португальский начал вымещать местный язык. Какое-то время на кайксана продолжали говорить около двухсот человек, но исследование 2006 года показывает, что остался лишь один человек, владеющий этим языком.

Вымирание языков — естественный процесс, во многом зависящий от хода мировой истории. По разным данным, в период времени от 1950 до 2000 годов с лица Земли исчезла половина ранее существовавших языков. И хотя ученые делают все, чтобы сохранить звуковые и письменные свидетельства вымирающих языков, этот процесс для малочисленных или вытесняемых другими народов, тем не менее, будет продолжаться.

А теперь – интересный ресурс касательно освоения иностранных языков:

http://langmedia.fivecolleges.edu/ - Бесплатное обучающее видео на большом количестве языков, на самые разные темы!



19.12.10

Олег Соскін: "Москва сказала Києву, куди піти"

Путін з російської сторони характеризує Другу світову війну, як Велику Вітчизняну, яка в світі такою взагалі не визнається. У світі є чітко зафіксована дефініція - Друга світова війна. Вона була розв'язана двома імперіями - германською фашистською імперією і російською комуністичною імперією.

Ці дві імперії боролися між собою за життєвий простір і за перемогу своєї ідеології. До початку Другої світової війни територія України була розділена між різними державами, і коли 1 вересня 1939 року почалася війна, дві імперії, що воювали, домовилися про те, що та частина України, яка належала Польщі, приєднується до половини, що підконтрольна Росії. І цей момент якраз і є для всіх головною точкою відліку.

Коли у 1941 році Друга світова війна розширилася і перейшла на територію Росії, Україна перетворилася на поле для страшних, нелюдських бойових дій між двома імперіями.

У результаті цього Україна сильно постраждала не лише від німців, але і від комуністів, які мало того, що вивозили все з української землі, так ще й підривали підприємства та історичні цінності. Так, наприклад, від рук російських комуністичних імперіалістів постраждала Дніпровська ГЕС, був підірваний Хрещатик, Києво-Печерська Лавра, які в Україні за собою залишали зону «споленого поля».

У складі російської комуністичної імперської армії фактично дві третини офіцерського складу були представлені українцями за національністю, які чинили опір німецьким військам. Саме найжорстокіша боротьба України, яка чинила опір, і зупинила фашистську імперію від взяття Москви, тому що саме на території України провалився фашистський бліцкриг - південне угруповання Вермахту не змогло прорватися звідси до Москви.

Саме це є головною причиною того, що російській комуністичної імперії вдалося перегрупувати сили, здійснити новий набір солдатів, половина з яких знову-таки була українцями. Не варто також забувати про те, хто працював у тилу. Це знову-таки були українці, люди різних професій - інженери, майстри, яких вивезли з української території до Росії.

Так що говорити нісенітницю про те, що Росія перемогла б німців без України, враховуючи все те, про що я говорив - треба бути зовсім інтелектуально недорозвиненим суб'єктом. Чомусь він не сказав про те, що насправді Росії як такої в природі не існує. Натомість є протенаціональна держава різних етносів, що проживають на євразійській території. Основний етнос, який там зараз розвивається, називається дуже просто - угро-фінський етнос.

Тому Путіну взагалі краще не піднімати тему Росії, оскільки сьогодні навіть такого поняття, як російський етнос, немає. Є сукупність етносів під умовною назвою Росія, присвоєне, до речі, ними самими собі абсолютно незаконно. І, звичайно, у такому розрізі ні про яку Велику Вітчизняну війну мову вести не можна, а значить і не було ніякої перемоги російського народу, тому що ні самої Росії, ні її народу немає і не було.

А щодо путінських закликів про вступ кудись можу сказати тільки одне - як можна вступати до невдах? Немає там ніякого простору і союзу. Те, що сьогодні вони називають ТС - це «міжсобойчик», «організований на трьох» білоруським лебедем, казахським раком і російською щукою.

98% країн та 97% світової торгівлі припадає на СОТ; всього кілька, так званих диктаторських країн із закритою, не ринковою економікою типу Іраку / Ірану, Саудівської Аравії, які не є членами СОТ - і все! А всі ці ТЗ, ЄЕП, що ініціюється Путіним, з самого початку створюються виключно як економічна неоколоніальна структура на чолі з Москвою, де Путін і іже з ним правитимуть балом.

Навіщо Україні йти в структуру до країни, з якої за останні десять місяців ми вже встигли вторгувати собі в мінус п'ять мільярдів доларів? 

11.12.10

Великая Отечественная война была гражданской

Праздник 4 ноября. И вновь пройдут марши русских националистов. Националисты маршируют, потому что в России нет национальной идеи, убежден историк и философ Игорь Чубайс. Идеи же нет, потому что власти продолжают скрывать правду о важнейших событиях в истории страны. Особенно мифологизирована история Великой Отечественной войны. Игорь Чубайс утверждает, что та война шла не только между Гитлером и Сталиным, но и между двумя частями русского народа.

– Вы говорили, что большая часть наших знаний о Великой Отечественной войне – неправда. Почему?

– Потому что у нас отсутствует общероссийский консенсус и согласие по самым ключевым вопросам недавнего прошлого. Советский Союз – это великое достижение или чудовищная ошибка? Сталин – выдающийся политический менеджер или страшный преступник? Без системы координат никакой объект в пространстве не описывается.


07.12.10

"Хлеб наш поддельный"

100 лет назад, в июне 1909 года, император Николай II одобрил создание Комитета по борьбе с фальсификацией пищевых продуктов. Ведь в России повсеместно подделывали все, что употреблялось в пищу. В молоко для увеличения жирности добавляли бараньи мозги, в сливки, чтобы они казались гуще,— мел. Муку делали из смеси зерновых с семенами ядовитых сорных трав. А в прокисшее пиво бросали известь, чтобы имитировать приличный вкус и вид. Но особенно доставалось дорогим привозным товарам. В чай подмешивали полезные и не очень травы, а для подделки кофе покупали в Германии специальные машинки, при помощи которых глину превращали в кофейные зерна.

Чайная бесцеремонность
В начале мая 1888 года московская публика весьма заинтересованно следила за ходом начавшегося в окружном суде процесса над купцами братьями Александром и Иваном Поповыми и их поставщиком крестьянином Матвеем Ботиным. Поповы не в первый раз оказывались на скамье подсудимых, и обыватели первопрестольной с нетерпением ждали, удастся ли им и теперь вывернуться и выйти сухими из воды. В обвинительном акте, прочитанном в первый день процесса, говорилось:

"В 1843 году коллежский советник Константин Абрамович Попов совместно с братом своим Семеном Абрамовичем Поповым учредил в Москве для торговли чаем торговый дом под фирмою "Братья К. и С. Поповы". В течение многих лет этот торговый дом пользовался среди торговцев и потребителей самой почетной репутацией, но в конце семидесятых годов стали распространяться слухи о недоброкачественности чая, продаваемого этой фирмою. Отыскивая причины этих слухов, торговый дом узнал, что москательный торговец купец Александр Петров Попов, учредивший в Москве в 1878 году торговый дом под наименованием "Александр Попов и К°", производит также торговлю чаем, причем продаваемый им чай обертывает в этикеты и бандероли, схожие с этикетами и бандеролями торгового дома "Братья К. и С. Поповы". Ввиду сего по заявлению торгового дома "Братья К. и С. Поповы" в 1880 году производилось полицейское дознание, а потом и предварительное следствие об употреблении торговым домом "Александр Попов и К°" поддельных этикетов и бандеролей, но дело это, по определению московского окружного суда от 28-го июля того же года, было прекращено на том основании, что между этикетами и бандеролями, употреблявшимися Александром Поповым и торговым домом "Братья К. и С. Поповы", не было обнаружено полного тождества. После такого исхода этого дела торговый дом "Братья К. и С. Поповы" нашел нужным изменить свои этикеты и бандероли и в 1882 г. испросил у департамента торговли и мануфактур разрешение на употребление нового рисунка в этикетах и бандеролях. Но едва только этот новый рисунок был пущен в обращение, как Александр Попов сделал и для себя этикеты и бандероли подобного же рисунка, обозначив на них свою фирму под наименованием "Торговый дом братья Поповы в Москве". Между тем такого торгового дома законным порядком им учреждено не было".

06.12.10

Алла Лазарєва: "Обпалені історією: французи прощаються з міфами війни"

Алла Лазарєва
Не лише українцям випадає сьогодні боротися за власну історичну правду. Руйнація повоєнних міфів, мабуть, стане справою цілого покоління істориків та публіцистів. А також - звичайних громадян різних країн Європи, які знаходитимуть у собі мужність відмовлятися від комфортних та звичних стереотипів.

Плюралістично вихованим французам знадобилося, наприклад, понад півстоліття, аби визнати право на приватність особистого життя дітей, які народилися під час Другої світової від німецьких військових, а також їхніх матерів. Аж до 2004 року, коли було здійснене перше науково-історичне дослідження про "дітей бошів" (себто німців), Париж намагався не згадувати про ці живі докази близького порозуміння з окупантами. Поза тим, виявилося, що таких дітей - сьогодні вже пенсіонерів - народилося не менше 200 000.

Вільям Флагюльєр - один із таких "незаконно народжених" дітей війни. Нині йому 67. Торік цей колишній комерційний директор потужного французького підприємства з боями виборов собі друге, німецьке громадянство, яким він доповнив підданство французькій державі. З очевидним пафосом чоловік показує телекамері стару чорно-білу фотокартку свого тата та виголошує: "Я більше не є сином невідомої особи. Діти війни не просто існують. Ми є правомірною часткою історії".

05.12.10

Людмила Студьонова: "Як Олена Білевич стала Героєм Радянського Союзу "

Чернігівська дівчина Льоля Білевич, іменем якої названо одну з вулиць її рідного міста, загинула при загадкових обставинах в білоруському селі Асаревичі 2 травня 1943 року. Багато років задаю собі одне і теж закономірне питання: де, коли, ким і за яку провину була вбита вісімнадцятирічна партизанка Олена Йосипівна Білевич. І навіщо було упродовж десятиріч написати стільки нісенітниць про мужню дівчину. Чому і досі триває спокута чиїхось гріхів. Спочатку з’явилась публікація Герарда Кузнєцова «Зірка першої величини» у газеті «Чернігівські відомості» (1994. - 28 жовт.), де є такі рядки: «За поданням командування партизанського з'єднання М.Таранущенка в 1945 році Президія Верховної Ради СРСР нагородила Олену Бїлевич посмертно орденом Великої Вітчизняної війни 1-го ступеня. Не лишився осторонь від посмертної подяки своїй вихованці (правда, запізно) і Чернігівський обком ЛКСМУ, керівництво якого зрозуміло, що звитяги Олени Білевич і обставини її трагічної загибелі ставлять комсорга школи №10 в один ряд з такими Героями Радянського Союзу, як Зоя Космодем’янська, Олег Кошовий, Яків Батюк і звернувся у 1966 році до Президїї Верховної Ради з проханням присвоїти їй таке ж високе звання. На жаль, подання обкому комсомолу було написано не аргументовано, отож було повернуто до Чернігова для додаткового дослідження підпільної діяльності О.Білевич та керованої нею групи юних патріотів, та керівники цієї установи ухилились від свого обов'язку, і справу було закрито».
Проте архівний документ свідчить про зворотне. Наводжу його повністю:

Державний архів
Чернігівської області 15.10.2008 №04-09/763

Повідомляємо, що відомостей про клопотання Чернігівського обкому ЛКСМУ перед Президією Верховної Ради СРСР про присвоєння посмертно звання Героя Радянського Союзу Білевич Олені Йосипівні, партизанці з’єднання імені М.Коцюбинського, та відповіді на клопотання у протоколах бюро обкому ЛКСМУ за 1966 рік не виявлено.

Директор Р.Б.Воробей

Останній акт незрозумілого ставлення до О.Й.Білевич розігрався у 1997 році, коли родичі загиблої дівчини отримали з рук Сажі Умалатової указ про присвоєння Олені звання Героя Радянського Союзу і золоту зірку Героя. Документ передано до музею міліції в Чернігові, в органах якої служив один з братів Олени Білевич. Для того, щоб читач зрозумів таке ставлення автора до нагороди, важливо розповісти про Сажі Умалатову.
Вона народилася 3 серпня 1953 р. у Казахстані, куди вислали всіх чеченців у 1944 р. Електрозварниця за фахом. Живе у Москві. Вона - голова не існуючої Верховної Ради СРСР, нагороджує своїх прихильників орденами вже не існуючої держави. Нині Умалатова - лідер «Партії миру та єдності», яка об’єднує прихильників відновлення СРСР. Сажі настільки захопилась цією ідеєю, що заснувала і почала видавати ордени і медалі із символікою колишнього Союзу. Вона робила це як голова незареєстрованої в міністерстві юстиції Росії організації «Постійна президія З’їзду народних депутатів СРСР». Цю посаду реально Умалатова обіймала свого часу упродовж півтора року. Однак Указом Бориса Єльцина З’їзд було розпущено. Міністерство юстиції направило представлення в Генеральну прокуратуру РФ з «целью принятия мер прокурорского реагирования, а Умалатову предупредили о недопустимости подобных действий». Як заявили газеті «Труд» у мін’юсті, у разі не підкорення закону на Сажі чекає покарання відразу за двома статтями КПК РФ, які передбачають різні санкції - від штрафів до короткочасного позбавлення волі.
У січні 2008 року в російському місті Пскові ховали 85-річного Героя Радянського Союзу Михайла Петровича Мініна, воїна, який одним з перших водрузив прапор Перемоги над рейхстагом навесні 1945 року. Однак, як з’ясувалось, за цей подвиг його було нагороджено лише орденом Бойового Червоного Прапора. Від секретаря Псковської обласної Ради ветеранів війни і праці Миколи Горбачова місцеві журналісти дізнались про наступне: «… несколько лет назад указом небезызвестной Сажи Умалатовой, председателя незарегистрированной (!) организации «Постоянный президиум съезда народных депутатов СССР», Михаил Минин был удостоен звания Героя Советского Союза. Кстати, 6 лет назад Министерство юстиции уже выносило предупреждение г-же Умалатовой «в связи с неправомерной выдачей учрежденных ею орденов и медалей с символикой бывшего СССР». В КоАП РФ предусмотрена ответственность за «учреждение и изготовление знаков, имеющих внешнее сходство с государственными наградами Российской Федерации, РСФСР и СССР». Приходится лишь сожалеть, что официальные власти не нашли возможным должным образом оценить подвиг героя, оставив его имя на откуп самозванцам».
За данними Олександра Малінкіна, кандидата філософських наук, старшого наукового співробітника Інституту соціології РАН, з 1994 р. до кінця 1999 р. С.Умалатова нагороджувала російських громадян орденами і медалями СРСР, які збереглися на монетних дворах і були викуплені «Постійною президією З’їзду народних депутатів СРСР», присвоювала громадянам РФ вищі ступені відзнак СРСР - звання Герой Радянського Союзу і Герой Соціалістичної Праці
Ордени і почесні звання від Сажі Умалатової не соромилися носити навіть дуже відомі люди. Лише коли 2002 року вступив у силу Кодекс РФ про адміністративні порушення, С.Умалатова припинила розповсюдження відзнак СРСР, яке тривало десять років.
Отже, приймаючи нагороду з рук Сажі Умалатової, а згодом встановлюючи пам’ятну дошку на фасаді старого будинку школи №11 про те, що тут навчалася Герой Радянського Союзу О.Й.Білевич, ні найближчі родичі трагічно загиблої дівчини, ні керівництво школи, не взяли у розсуд, що цим самим дискредитували її. Радянська країна, в якій народилася і виховувалася майбутня партизанка-розвідниця, відзначила її подвиг високою урядовою нагородою - орденом Вітчизняної війни І ступеня посмертно. А це означає, що саме ця відзнака повинна була б вказана на меморіальній дошці, присвяченій пам'яті Олени Білевич. Всі, хто зайде на сайт http://www.pomnite-nas.ru, мають можливість прочитати наступні слова (мова оригіналу): «…на мемориальной доске ошибочно названа Героем Советского Союза. В действительности Е.И.Билевич посмертно награждена орденом Отечественной войны I степени (Указ ПВС СССР от 2 мая 1945 г.)».
В цих словах про нагороду правда і нічого, крім правди, яку нікому не дано скривдити, аби підігнати під свої егоїстичні інтереси. Адже Олена Білевич давно увійшла у безсмертя.

Газета "Сіверщина"

Сергій Павленко: "Скарби Павла Полуботка"

Минає 350 років з дня народження Павла Полуботка. І досі раз по раз вибухає ажіотаж довкола його вкладу у лондонський банк, за відсотки від якого кожному (!) українцю мало б перепасти нині до 300 тисяч доларів...

Рід Полуботків відомий у Чернігові ще у першій чверті XVІІ cт. Ярема Полуботок у листопаді 1619 р. отримав від чернігівського воєводи Володимира Солтика «на осаженне місце... на Стародубской улиці у валу из міста идучи за вал полевой у стороні». Згодом, у документах за 1637 р. про продаж млина на річці Стрижні, Я. Полуботок фігурує як «райца и міщанин черниговский». Його син Артем, ставши козаком, невдовзі зайняв уряд чернігівського сотника. Про нього майже не залишилось відомостей. А ось його син Леонтій почав військову кар’єру товаришем Чернігівського полку, а згодом, при гетьманстві Брюховецького, служив полковим писарем. Незабаром, 7 червня 1671 р., бачимо Л. Полуботка на посаді чернігівського сотника. Після зміщення Д. Многогрішного (1672) він служив Самойловичу, потім Мазепі.

Олександр Ясенчук: "Сіверський Рембо, "комендант партізанов"

"Кому ж могло прийти в голову, що людина боса, в одній спідній сорочці, при 18 ступенях морозу, може втекти, та ще й із перебитою ногою". Іван Ремболович - підполковник Армії УНР, творець Вільного козацтва, учасник Зимового походу, старшина Дивізії "Галичина", полковник УПА

Іван Семенович Ремболович - військовий діяч, підполковник Армії УНР, творець Вільного козацтва, учасник Зимового походу, старшина Дивізії "Галичина", полковник УПА. Увага дослідників майже обійшла стороною, цю непересічну особистість. Cухі енциклопедичні рядки не можуть передати тої енергії тої жертовності, що клекотіла у серці уродженця Чернігово-Сіверщини.


Народився майбутній герой у 1897 р., в м. Городні Чернігівської губернії, походив з родини священиків. Скоріш за все, саме його батько перебував у 1876 році на посаді псаломщика у Звеничево-Голубицькій парафії Городянського повіту. До речі в деяких працях прізвище Івана Ремболовича пишуть через «а» - Рембалович, ми ж вважаємо, що написання Ремболович більш правильне, бо саме таке прізвище носять його родичі на Городнянщині.

Майбутній полковник закінчив Віленське військове училище, яке 1915 року, у зв'язку з загрозою захоплення Вільно німецькими військами, було евакуйоване до Полтави. Учасник Першої світової війни, у 1917 році - помічник дивізійного інженера 5-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії - штабс-капітан.

Учасник українізації частин російської армії, за що був заарештований. Перебував у в'язниці 5-ї пішої дивізії, з якої вдалося втекти. Делегат 1-го. 2-го і 3-го всеукраїнських військових з'їздів (Київ, 1917). В цьому ж році поручник Ремболович стає творцем Чернігівського відділу Українського вільного козацтва.

На початку 1918 року більшовицькі війська напали на УНР: північні повіти Чернігівщини атакували загони комуністів з Гомеля, що складались в основному з голодних робітників з Москви, командував якими Бєрєзін.

Вільні козаки, частини УНР відбивались, але перед натиском переважаючих сил ворога змушені були відступати, відступав і Іван Ремболович. Він у цей час був командиром пішої півсотні української охоронної сотні м. Городні (весна 1918 р.).

Эдвард Лукас: "Прогноз на 10 лет: Спад России, подъем Центральной Европы"

В своем наводящем на размышления прогнозе старший научный сотрудник Центра анализа европейской политики (CEPA) Эдвард Лукас ожидает ощутимого падения России к 2020 году, при этом по его мнению российский спад поставит страну ниже Бразилии, Индии и Китая. В то же время Центральная Европа будет на подъеме, а три страны Балтии "обгонят неповоротливые и обремененные долгами страны Южной Европы".

Как будет выглядеть Центральная Европа в 2020? Для начала, НАТО будет слабее! Война в Афганистане стала большой проверкой для альянса. Если он не может проводить боевые операции в удаленных странах, он не стоит своих денег. Европейские члены НАТО в основном провалили тест – неудача, значительно большая, чем в Ираке. В той войне можно было обвинить опрометчивость Джорджа Буша и некомпетентность Пентагона под руководством Дональда Рамсфельда. Даже в самой Америке война в Ираке вызвала серьезные разногласия.

Афганистан – другое дело. Идея борьбы с талибами имела широкую поддержку в Европе. И правда, именно левацки настроенные европейцы громче всех кричали, требуя международного вмешательства в связи с нарушениями базовых прав человека движением Талибан. И сейчас именно Европа провалила тест. Слишком ограниченная различными протестами и ходатайствами в проведении крупных боевых действий и слишком культурно далекая от Афганистана, чтобы проводить в массовом порядке обучение и подготовку, европейцы (за некоторым исключением в виде уважаемых Польши, Балтии и Британии) выглядят с американской точки зрения как бесполезный актив.

Европейцы отвечают спокойствием. Будучи очень снисходительными сами к себе, они хотят видеть совсем другую, более признательную и благодарную Америку в виде союзника, и хорошо бы еще другие войны: лучше всего легкие. Никто не говорит сейчас о том, что НАТО распадется, но милостивое пренебрежение не лучше. В 2010 НАТО напоминает брак, где муж и жена договорились провести отпуск по раздельности. Следующей стадией станут отдельные спальни и банковские счета. К 2020 они будут встречаться только за завтраком, чтобы поспорить о счетах за коммунальные услуги. Если штаб-квартира НАТО и Верховное главнокомандование союзнических сил в Европе к 2020 году еще будут существовать, это будут сжатые и более дешевые версии их же самих сегодняшних. Это нанесет удар по рынку недвижимости на окраинах Брюсселя, а также по личному финансовому планированию некоторых военных бюрократов. Но больше почти никто не заметит. У НАТО уже давно истек "срок годности".

Алексей Широпаев: "О двух разных народах"

Все-таки в отношении русских к украинцам, к Украине таится что-то ключевое, судьбоносное – для нас, русских. Для украинцев Россия тоже значима, но только как точка отталкивания, помогающая осознанию своей, украинской, инаковости. Для русских же Украина, напротив, точка постоянного притяжения, ревнивого внимания, объект поглощения как чего-то «исконно своего» и переделки по собственному образу и подобию. Ничто так не раздражает русских, как очевидные различия с украинцами в языке, менталитете, культуре, историческом опыте. Если русские и признают эти различия, то лишь на уровне различий, скажем, между Владимирщиной и Рязаньщиной, но никак не на уровне отношений двух разных народов.

Известно мнение, что Россия без Украины в имперском плане ущербна. Что-то в этом же духе говорил Бжезинский, да и не только он. Эта мысль верна. Но дело даже не столько в экономическом и геополитическом значении Украины для Москвы. Дело прежде всего в том, что на традиционном русском отношении к Украине, по сути, держится русское имперское сознание, благодаря которому российская империя, пусть и в урезанном виде, все еще существует. Подчеркиваю: именно отношение к Украине – не к Балтии, не к Кавказу – является определяющим для русского имперского сознания. Как только русские откроют для себя, что украинцы это ДЕЙСТВИТЕЛЬНО другой народ – российский имперский миф рухнет, а с ним неизбежно кончится и империя.

Надо сказать, что на словах русские всегда готовы признать, что украинцы – народ, но – внимание! – «братский народ». За этой лукавой формулой кроется твердое убеждение, что мы – русские и украинцы – ОДИН народ, призванный жить в одном государстве со столицей в Москве. Говоря о «братском украинском народе», большинство русских воспринимают украинский язык и само украинство как досадное историческое недоразумение, исторический вывих, возникший благодаря зловредному влиянию Литвы и Польши. И при этом русские не задаются вопросом: а может, вывихом-то являются они сами?