16.07.15

25 років тому прийнято Декларацію про державний суверенітет України і декомунізовано центральну площу Чернігова

Чверть століття тому, 16 липня 1990 року, Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Було зроблено вирішальний крок на шляху до незалежності нашої країни.

Декларація була прийнята у часи розвалу СРСР, стрімкого загострення системної політичної та соціально-економічної кризи комуністичного режиму.

Прихована імперським пануванням міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках почала перетворюватися у криваві міжетнічні сутички.

11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від Радянського Союзу, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях Києва, Чернігова та інших українських міст Українська Міжпартійна Асамблея, рухівці вже вели реєстрацію громадян Української Народної Республіки.

Під тиском дій національно-демократичних сил, суспільних настроїв розгубленість і деморалізація охопили керівні верстви комуністичного керівництва в Україні. Багатьох обурило, що 9 липня 1990 року Володимир Івашко, 1-й секретар ЦК КПУ, легко поміняв посаду голови Верховної Ради України на пост першого заступника генерального секретаря ЦК КПРС і переїхав працювати у Москву.

Самостійницькі національно-державні процеси охопили не тільки Україну та інші національні республіки, а також і Росію. 12 червня 1990 року Перший з'їзд народних депутатів РРФСР прийняв Декларації про державний суверенітет РРФСР.

Прийнята Декларація про державний суверенітет України більшістю парламенту (355 голосів «за», 4 «проти» і 1 «утримався») у редакції, на яку мала вирішальний вплив демократичне депутатське об'єднання «Народна рада» – українська національно-демократична опозиція у Верховній Раді, стала програмою побудови незалежної держави.

12.07.15

Села Чернігівщини, які треба перейменувати

Згідно даних Державного архіву Чернігівської області під дію законів про декомунізацію підпадають назви таких населених пунктів Чернігівщини:

Бахмацький район - Петровське (назване на честь організатора голодомору, комуніста Г.І. Петровського), Червона Зірка (виникло у 1935 році, іншої назви не мало);

Бобровицький район - Дзержинського (на честь бурякорадгоспу з іменем комуніста Ф.Е.Дзержинського), Червоноармійське (на честь Червоної назви). Обидва села інших назв не мали;

Борзнянський район - Більшовик (1958 р селище радгоспу "Шаповалівка" перейменоване на Більшовика), Жданів (поки що невідомо як воно перейменовувалося), Кіровське (історична назва - Майорщина, перейменоване на честь більшвовика Кірова), Петрівка (1927 р. село Махнівка перейменовано в село Петрівка на честь першого комуніста села Петра Дзибала, який був убитий селянами), Червона Гірка (дані відсутні), Червона Україна (до 1958 року звалося - Червоний Шлях), Червоне Озеро (засноване 1924 року вихідцями з села Мала Загорівка, і назву, мовляв, має від червоних берегів озера), Червоний Остер (засноване вихідцями з села Хороше Озеро під час колективізації);

Городнянський район - Радянське (історична назва - Жабчицька Слобода);

Ічнянський район - Жовтневе (засноване вихідцями з села Вільшана і назване на честь більшовицького перевороту), Пролетарське (історична назва - Боярщина), Червоне (дані відсутні);

05.07.15

ПРАПОР ПЕРЕМОГИ НАД РЕЙХСТАГОМ ПІДНЯВ УКРАЇНЕЦЬ ОЛЕКСІЙ БЕРЕСТ. І ЦЕЙ ФАКТ ІСТОРІЇ У НАС НІХТО НЕ ВІДНІМЕ

Десятки разів за свою журналістську практику мені доводилось писати матеріали до Дня Перемоги. Зазвичай, спогади когось з ветеранів-фронтовиків. Адже День Перемоги – це насамперед день спогадів. Проте жодного разу я не згадувала про своїх рідних дідів. По-перше, вони рано пішли з життя й не встигли поділитись зі мною пережитим, а по-друге й головне -- мої діди не вписувались у парадний формат свята – вони були не героями, а чорноробами війни.

Їх обох мобілізували не на початку війни, бо тоді «замітали» молодших і здоровіших, а вже навесні 1944-го року , після звільнення Поділля радянської армією. Дідів,на той час не зовсім молодих і здорових чоловіків, бо ж здоров'я втратили ще під час радянсько-фінської війни – дід Архип Миронович Мороз заробив ядуху, а Олександр Захарович Рябий відморозив ноги, коли у складі кавалерійського корпусу в лютий мороз безуспішно штурмував знамениту лінію Манергейма – так ось їх обох , ледь Червона армія очистила Поділля від фашистів, викликали до так званих польових воєнкоматів і без жодної медичної комісії направили на «перевиховання» до так званої «трудармії», яка мало чим відрізнялась від ГУЛАГу. А замість напутніх слів воєнком глумливо кинув: «Что, хахлы проклятые, продали нашу Украину фашистам? Вот теперь будете кровью харкать в тайге, искупая свою вину»...