18.08.12

Спекотне літо завершується


Пропонуємо читачам заключний матеріал своєрідного триптиху, підготовленого нашим кореспондентом Рости­славом МУСІЄНКОМ як відгомін 1941 року.
Слова «Велика Вітчизняна» не залежать від жодних інформаційних протистоянь і ніколи не стануть зужитими. Але іноді варто замислитися над їх походженням. Дивний збіг — імператор Франції Наполеон Бонапарт саме 200 років тому розпочав кампанію, яка і обумовила появу в Росії патріотичного гасла — Вітчизняна війна.


— Незалежна держава Україна утворена з двох князівств — Полтавського та Чернігівського. Це складова наполеонівських планів, пов’язаних із війною, так героїчно відображеною, зокрема, в кіноепопеї Сергія Бондарчука за Львом Толстим і романтичному фільмі «Гусарська балада». Коли закінчується кіно, завжди залишається політика. Саме вона рухала Сталіним, коли він вирішив використати міфи та легенди переможного протистояння Наполеону й назвати тотальну війну з Гітлером Великою Вітчизняною задля ефективнішої мобілізації народних сил. Варто зауважити, що Вітчизняною у провладних колах, агітаційних виданнях називали в Росії і Першу світову війну. Сталінське уточнення цілком справедливе — адже втрати Радянського Союзу у Другій світовій щонайменше стократно перевищили кількість забитих у боях з армією Наполеона. Справді — Велика Вітчизняна... Але повернімося до початку. З нами історик Олександр ДОБРИЦЯ.

— Наполеон Бонапарт — це корсіканець, який став імператором французів. Саме Наполеон приніс у Європу поняття рівності перед законом, рівних можливостей. Він зруйнував феодальні стосунки в Європі. І після того Європа постала зовсім іншою. Вона пішла в майбутнє.

— Тобто розвиток Європи прискорився.

— Безперечно. В той же час Росія, яка начебто виграла у Наполеона війну, зупинилася. І почалася стагнація, яка призвела до Кримської війни, потім — до загибелі Росії в 1917 році.
Росія була постійно підштовхувана Англією. Вела війни не за свої інтереси, а за інтереси Англії в Європі. Коли в 1807 році під Аустерліцом була повністю розгромлена Росія, вона пішла на мир, так званий Тильзітський, за яким приєдналася до континентальної блокади. Річ у тім, що Наполеон не міг перемогти Англію у відкритому бою. Тому що вона була на острові, який охороняв наймогутніший на той час флот. Він міг тільки блокувати Англію і підірвати її економічно. Що й намагався зробити.

— Я проводжу цікаву паралель. Десь на початку Другої світової війни Англія намагалася утворити блокаду для Гітлера. І перекрила практично всі морські шляхи для його постачання. Але саме в цей час величезні потоки надзвичайно цінної стратегічної сировини пішли з Радянського Союзу суходолом. Але це — маленький відступ від нашої теми.


— Найцікавіше, що в цій ситуації Росія постійно вдавалася до подвійних стандартів. Вона просто, що не вкладається в голову, працювала проти власних інтересів. За інтереси Англії. Континентальна блокада, якщо подивитися, була на користь європейцям і тієї ж Росії. Справді, страждали від цього олігархи російські, які були біля престолу Олександра Першого. Які користувалися всіма оцими англійськими товарами, їх розповсюдженням, перепродажем і самі свої товари віддавали в Англію. Але вся Росія, де тільки 4 проценти населення було в містах, — вона не відчула, що це за блокада. Люди як жили, кріпаки, так і жили. І, звичайно, їм не було треба ні кави, ні чаю... Але це вимусило Росію почати будувати власну промисловість. Розквіт російського текстилю. Немає тростинного цукру? То й що, давайте виробляти цукор із буряку! Саме з цього моменту в Європі з’явився буряковий цукор.
Блокада викликала дві потужні кризи в Англії. І ледь не привела до зміни влади в державі.



— Переходимо до теми Вітчизняної війни. Отже, що було причинами її початку, що її спровокувало? Чому таке рішення на вторгнення в Росію прийняв Наполеон?

— Наполеону війна з Росією була непотрібна. Зовсім непотрібна. Він воював з Іспанією в цей час. Але був вимушений. Бо Росія вирішила напасти на Польщу — союзницю Франції. Двісті тисяч російських військ було зосереджено на кордонах. І Даву, маршал Франції, який у той час перебував у Польщі, доповідав Наполеону — у мене тільки 70 000, я не витримаю удару.
А Олександр розсилав вказівки, й був наказ — наступати до Одера...

— Дивовижна паралель. Згадаємо ситуацію, яку вже визнали більшість незаангажованих істориків — що Сталін готував напад на Гітлера, зосередив колосальну армію... Гітлер випередив.

— Виникає інша паралель. Наполеон був антихристом. Потім, після Тильзиту — це найкращий друг. А коли перейшов Німан у 1812 році — він знову став антихристом.

— Я нагадаю: нацистську Німеччину сталінський агітпроп виставляв як найчорніше, що тільки може бути. Після підписання знаменитого пакту Молотова-Ріббентропа це стали прекрасні друзі. А потім знову настав черговий виток стосунків двох хижаків.


— Цікаво, що були плани наступу, але планів оборони власної держави — не було.

— У Олександра Першого.
— У Олександра Першого. І у Сталіна. Вони просто брати в цьому випадку. Історія повторювалася. І Сталін, до речі, ототожнював себе з Олександром Першим, коли викликав до себе академіка Тарле — великого знавця наполеонівських війн.

Склалася ситуація... Наполеон просто був вимушений привести війська, щоб змусити Росію додержуватися Тильзітської угоди. Бо Росія заявила, що вона виходить із континентальної блокади, а це вже війна. Він вивів війська, але російська армія просто від нього тікала. Він дійшов до Смоленська, під Смоленськом росіяни зробили спробу вчинити якийсь опір, але були розбиті. І представник Англії в російській армії писав у Лондон: «Усе загинуло. Наполеон залишається у Смоленську». І, коли він дізнався, що Наполеон пішов далі, то написав у Лондон: «Ми врятовані. Він пішов на Москву».

Справді. Якби Наполеон залишився у Смоленську, не пішов на Москву — війна просто втратила би для Росії сенс. Польща і щойно приєднана до Росії Західна Білорусь стрічали Наполеона як визволителя. І можна було далі не йти воювати, і Росія просто покладена ниць. Але Наполеон вирішив розбити російську армію. А вона просто тікала. Чисто азійський спосіб війни — коли йдуть і після себе все знищують. Населення розбігалося... Те ж саме було за часів Петра І — коли Карл ХІІ ішов, цар наказав спалювати всі міста й містечка, й села на його шляху. І, мабуть, це вимусило того ж Мазепу прийняти доленосне рішення. Він зрозумів, що й так, і так — усе одно Україна буде спалена.
Те ж саме повторилося під час Великої Вітчизняної війни. Коли наші відступали, то знищували практично все — щоб німцям нічого не дісталося.

— Трагізм у нас подвійний. Тому що перша фаза — німці наступають, бомблять, обстрілюють. Наші відступають — усе палять, підривають... Згадайте тогочасну трагічну долю Хрещатика в Києві. Потім — друга фаза. Наші наступають, радянські війська. Бомблять, обстрілюють. Німці все палять, підривають, знищують. Просто диву даєшся, як іще щось залишилося від України за цих обставин.

— Два вогневих вали пройшло на схід, а потім на захід. І це — без втрат, які були під час бойових дій. Просто пустеля.

— Випалена земля.І повернімося до першоджерела. Отже, Наполеон хотів нав’язати бій російській армії. Чим він керувався в цій ситуації?

— Примусити Олександра Першого піти на мирові угоди. Битва відбулася під Бородино. Хоча в російській історії вважається, що це перемога — яка це перемога? Якщо після битви війська відійшли, а після того залишили ще й столицю? Це поразка.

— Залишили поле битви й залишили столицю власної держави.

— Якщо згадати роман «Війна і мир» Льва Толстого — дуже точно розказано, як управляв — не управляв — військами оспіваний потім Кутузов. Генерал Раєвський правильно сказав, що ми були без керівництва під час битви. Ну, а Платов — керівник козаків — просто п’яний лежав увесь день. І вони могли тільки грабувати обози. Але солдати й офіцери гинули, і втратили дуже велику кількість своїх вояків.

— Сказано у того ж Льва Толстого, що половина армії була втрачена.


— Наполеон, коли ввійшов у Москву, думав знову укласти мирну угоду. Але так сталося, що росіяни самі підпалили свою столицю. І всі намагання французів боротися з пожежею були невдалі.
Мороз, який настав — це була велика несподіванка. На три тижні раніше почалися морози. Стосовно опору народу, про який чимало говорили — жодний французький історик не згадував, що на них нападали селяни. Це все міфи. Селяни сиділи по лісах. Ті казки, що якась там баба взяла вила і вбила чотирьох французів — це просто легенди. Але найбільша трагедія... З Москви Наполеон вивів стотисячну армію. До кордонів дійшло тридцять тисяч. Але мало хто знає, що в армії Кутузова було 130 000 — і до кордонів дійшли тільки 25 000. Російська армія загинула разом із французькою.

— Будучи у своїй країні, між свого населення, в добре знайомих, здавалось би, місцях, — але та сама трагедія відбувалася з нею.

— Природа є природа. Росію врятувало тільки те, що у неї були ще армії. Одна насувалася з півночі, від Петербурга, і йшла південна армія адмірала Чичагова. Тільки це врятувало.
Деякі питають — чому Наполеон не дав свободу селянам у Росії? Але коли йому доповіли, коли самі французи побачили стан росіян, один французький офіцер сказав: «Та у нас свині живуть краще, ніж люди в Росії». Російське населення ставало на коліна і просило, щоб французи їх не їли — тому що були просто впевнені: французи їдять людей... Наполеон свого часу пережив і знав, що таке французька революція — різали й купалися у крові. Негідники, які на цьому мали дивіденди — типу Дантона. Або маніяк Робесп’єр, який нічого не брав, але просто різав і різав гільйотиною і дітей, і жінок. . Він розумів, що дати волю людям можна, але люди повинні бути хоча би трішки готовими до цього.

— Тут блискуча паралель з так званою великою жовтневою соціалістичною революцією, а коротше — жовтневим переворотом. Коли справді оця категорія населення кинулася, за крилатою фразою Бланка-Ульянова-Леніна, грабувати награбоване, і сталися нечувані кровопролиття. То, мабуть, Наполеон був дещо розумніший і вирішив таки оцей клапан не зривати.

— Він просто розумів, що люди не готові. Якщо в Європі був певний прошарок населення — люди, які вільно думають... То тут, у Росії — це просто держава рабів. І раби поводилися неадекватно.

— Точніше, адекватно своїй холопській психології.

Майже через два століття після згаданих подій ми бачимо — спасибі телевізору — чимало неадекватного в поведінці вже не рабів, а громадян незалежної держави. І не тільки рядових громадян. Можливо, це один із наслідків того, що війни, офіційно визнані вітчизняними, завдали нещадних збитків головному — генофонду саме нашої Батьківщини. Котра, до того ж, входила до складу байдужої, а нерідко і ворожої українському народу імперії. Отут і виходимо на жорстке, мов у оптичного прицілу, перехрестя історичних паралелей. Тріумф і трагедія, послуговуючись оцінкою відомого російського історика Волкогонова. Тріумф вождів — і трагедія десятків мільйонів жертв. Трагедія, яка анітрохи не може применшити подвигу тих, хто здобував Перемогу.

"Хвиля Десни"

Немає коментарів:

Дописати коментар