Різдво в Прилуках під знаком Марса та Венери

Начальник Прилуцької міліції Андрій Товаренко

5 січня 1918 року начальник Прилуцької міської міліції Андрій Товаренко доповідав Полтавському комісару Генерального Секретаріату УНР: «Дуже відчутною є нестача гасу. Завдяки вдалому розподілу наявних запасів міським продовольчим комітетом хвилювання населення на цьому ґрунті не спостерігалося. До відсутності взуття і мануфактури населення повністю звикло».

Гірше було з іншим...

У місті перебувало багато солдатів колишньої російської армії. Коштів виїхати до більшовицької Росії вони не мали, та й їхати не поспішали. Пікантності додавало те, що це були так звані венерики — солдати, що мали венеричні хвороби. Для невеликого міста Прилуки 500 «венериків» — великий клопіт. Бараки для них стояли біля залізничної станції. До лютневої революції 1917 року ця публіка ще була під контролем, а з літа почався безлад: хворі тинялися містом, пиячили, крали, хуліганили. Їхня присутність впливала на криміногенну ситуацію. В першій половині листопада в м. Іваниця був єврейський погром, обійшлося без жертв. Але його організатори погрому гуляли на волі. А на допиті заявили, що вони провели у євреїв «реквізицію хліба і гасу».

Ще один клопіт для влади — «винні погреби». З початком Першої світової війни в країні фактично ввели «сухий закон». На складах скупчилися чималі запаси спиртного. До революції це все ніхто не чіпав, а з лютого 1917 року «оголосили свободу»...

І от перед Різдвом юрба солдатів-«венериків» і місцевих п’яниць прийшла до одного з «винних погребів», кричала: «Желаєм правєсті Раждєство па-чєлавєчєскі!» і вимагала відкритої торгівлі спиртним. Перелякані продавці погодились. Юрба збиралася розгромити погріб. Цю спробу нейтралізувала міська міліція. Викликали військовий наряд. Доки він прибув, перший погріб спустошили, юрба кинулася до другого. Запасів на всіх не вистачило, і торгівля скінчилася грабежем. Бочки із спиртним порозбивали, п’яний натовп кинувся до третього погреба й розграбував його. Тут прибув військовий наряд. Міліціонери і солдати затримали частину грабіжників. Ті розповіли, хто їх підбив на злочин. Міліція готувалася до гіршого, але Різдво минуло спокійно. Біда прийшла трохи пізніше. Вночі 29 грудня 1917 року стався збройний напад на обоз, що привіз спирт до міської аптеки. Озброєна охорона обозу напад відбила.

30 грудня 1917 року знялася нова хвиля бажаючих «атдихать па-чєлавєчєскі» — юрба солдатів розгромила три нові винні погреби і донищила попередні. Армійські караули тримали нейтралітет. Бажаючі випити так розійшлися, що влаштували обшуки на подвір’ях власників погребів. Цю юрбу ледве вдалося розігнати.

Карикатура на російських солдатів
(журнал «Будяк», Київ, 1917 р.).

У Прилуках, на екстреному засіданні міської думи, постановили: за вбивство чи поранення на місці заворушень охорона не відповідає. Міліція через агентуру дізналася, що в місті «групами громил заплановані до розгрому каси земської управи і кілька магазинів». Начальник міліції розумів, що його люди безсилі: менше половини міліціонерів мали револьвери, а набоїв — 1—2 на револьвер. Його клопотання про закупівлю патронів перед міською думою місяць тому залишилося без розгляду, а на аналогічне клопотання перед Генеральним Секретарем з військових справ взагалі не було відповіді.

Грушевський і Винниченко, мрійники з київських пагорбів, мало дбали про порядок у своїй державі. Влада в Прилуках мусила сама думати, як долати хаос. Голова міської думи зустрівся з офіцерами-фронтовиками, домовився з ними створити загін з охорони міста. А 14 січня 1918 року о 7 годині вечора на станцію Прилуки прибув ешелон з військами Муравйова. Але це вже інша історія...

Фото з архіву автора.

Віктор МОРЕНЕЦЬ, "Голос України"