Ця концертна програмка на 500 примірників, що зберігається в моєму родинному архіві, – виразний зліпок ранньобрежнєвської доби, коли радянська система після нетривалої «відлиги» впевнено входила у фазу ідеологічної стабілізації.
Навесні 1970 року весь СССР охопила грандіозна, безпрецедентна за масштабами кампанія до 100-річчя з дня народження Владіміра Лєніна. Райцентр Ріпки, що на Чернігівщині, також не став винятком: самодіяльні колективи районного Будинку культури спільно з хором Замглайського торфобрикетного заводу підготували обов'язковий «датський» концерт, внутрішня драматургія якого сьогодні викликає і посмішку, і щирий дослідницький інтерес.
Найбільший парадокс цієї ювілейної програми: у ній немає жодної окремої пісні безпосередньо про «вождя пролетаріату». Схоже, постановники вирішили закрити обов'язковий офіціоз одним концентрованим ударом. Усе перше відділення віддали під масивну музично-театралізовану композицію «Что такое Советская власть?», куди мобілізували буквально всі наявні сили – від заводського хору до духового оркестру й драматичного гуртка РБК. Виконавши партійну рознарядку на самому початку, у другому відділенні організатори нарешті перейшли до того, заради чого публіка й заповнювала клубні зали: до барвистого естрадно-фольклорного дивертисменту.
Тут у повній красі розкрилася специфічна провінційна еклектика. Концертне відділення стартує чомусь... з наднапруженого, трагічного «Бухенвальдського набату», який без жодної паузи на переосмислення змінюється світлою лірикою «Гей при річці при Десні». Поруч із найсвіжішими естрадними хітами зламу десятиліть – пристрасним «Сердцем на снегу» Арно Бабаджаняна та проникливим романсом Олександра Білаша «Білий сніг на зеленому листі» – раптово з'являється виступ читця в жанрі «Політична сатира». Окремий колорит створює мовний вінегрет: україномовна за версткою афіша без жодної системи чергує перекладені назви («Дівоча лірична») з оригінальними російськомовними назвами в лапках "Волга-реченька".
Не обійшлося й без обов’язкового для радянської сцени реверансу в бік «дружби народів», що породив кумедну містифікацію – «молдавський народний танець “Смуглянка”». Автентичного фольклорного танцю з такою назвою ніколи не існувало; очевидно, місцеві постановники просто взяли за основу популярну авторську пісню воєнних років і створили під неї власну хореографічну фантазію, сміливо маркувавши її як «народну» для райкомівської звітності.
Окремим відкриттям артефакту є постать місцевого культуртрегера В. Молчанова – класичної «людини-оркестру», на ентузіазмі якої трималася значна частина концертної програми. Він керував танцюристами, очолював самобутній оркестр окарин та ще й читав зі сцени політичну сатиру.
Фінал вечора був вибудуваний за непохитним монументальним каноном: грандіозна «Широка страна моя родная» від зведеного хору. На звороті програмки бачимо надрукований повний текст міжнародного пролетарського гімну «Інтернаціонал» російською мовою. Його наявність наштовхує на думку, що урочистий захід міг починатися чи завершуватися саме його виконанням. Традиційно партійний гімн вся зала мала співати стоячи.
За цим переліком номерів проступає жива атмосфера мистецького життя поліської глибинки 1970 року, де залізобетонний партійний культ химерно вживався зі щирою самодіяльністю, модною естрадою та переливами української народної пісні.
Коментарі
Дописати коментар