У Володимира Цибулька є віршик із такими рядками:
«Я був у мавзолеї.
Я Леніна бачив.
В гробу».
Цей іронічний поетичний фразеологізм навіяв мені шкільний спомин з останніх років існування ссср.
На початку літа 1989 року наш 10-А клас школа «нагородила» безкоштовною одноденною поїздкою до Москви. Офіційно - за високі успіхи в навчанні та зразкову дисципліну. Насправді ж - завдяки високопоставленому батькові одного з однокласників, чий вплив на життя не лише школи, а й, без перебільшення, усієї України був тоді незаперечним.
Подорож до столиці ссср запам’яталася кількома подіями. На Старому Арбаті я вперше випадково став свідком політичного пікету. І не аби якого - українського. Люди з плакатами вимагали від керівництва «совка» реабілітації забороненої тоді й майже знищеної Української Греко-Католицької Церкви. Я підійшов до вірян, поспілкувався з ними і вони подарували мені, школяреві, кілька газет самвидаву. Я зберігаю їх і досі.
Іншим яскравим враженням стала екскурсія до мавзолею Леніна. Після оглядової поїздки центром Москви нас привезли на Червону площу. Екскурсоводка раптом по-змовницьки запитала:
«Дети, не хотели бы вы увидеть настоящего Владимира Ильича Ленина?»
Чому б і ні - гулять так гулять! Клас погодився. Вже не в мікрофон і майже пошепки вона додала: «Нужно с каждого - по три рубля. Это благодарность нужному человеку, который поставит вас в правильное место километровой очереди в мавзолей».
Ціна, за тодішніми мірками, кусалася, але клас таки здався. За якусь хвилину ми вже стояли «у правильному місці» черги, а ще за кілька - вже були всередині мавзолею, де побачили вождя у прозорій труні. Уся «екскурсія» - від проникнення в чергу до виходу - тривала не більше трьох хвилин. Тобто, по рублю за хвилину.
Не встигнувши осмислити побачене, ми знову сиділи в автобусі. Поки водій «розігрівав» двигун, до салону заскочив молодик у модних тоді джинсах і спортивній кофті adidas. Розкрив сумку й жваво заходився пропонувати дефіцитну косметику. «Треба щось взяти на сувенір сестрі», - вирішив я і виклав три рублі за балончик лаку для волосся «Блеск». Думка «а чи не переплатив?» з’явилася було й одразу зникла. Дефіцит. У Носівці такого вдень з вогнем не знайдеш. Усі брали - і я взяв.
«Наш экскурсионный маршрут дальше продолжается к Ваганьковскому кладбищу… - перервав мої роздуми гучномовець. - Всего лишь за рубль у вас появится уникальная возможность побывать у могилы Владимира Высоцкого, и еще за рубль - мы покажем, где покоится прах Сергея Есенина».
На могили Висоцького й Єсеніна я дивився здалеку. Два рублі, зекономлені на «зіркових» похованнях, того ж дня пішли на дешеві кубинські сигари «Партагас». Одну пачку я привіз з Москви дідові, а другу - потайки викурив з однокласниками на шкільному подвір’ї, за туалетом.
Наступного року мій випускний клас «несподівано» виграв одноденну подорож до Львова. Але це вже інша історія і зовсім інший, не менш яскравий досвід доби вмираючого ссср.
 |
Голодування віруючих УГКЦ в Москві. Травень, 1989 р. Джерело: galychyna.if.ua
Коментарі
Дописати коментар