На одному з міжнародних аукціонів нині можна придбати цікавий артефакт - порожній конверт, адресований до Парижа, на ім’я головного балетмейстера Гранд-Опери (Grand-Opéra) Сергія (Сержа) Лифаря.
Відправником значиться Микола Андрійович Самойленко, Київ, Оперний театр. Хто саме був цей пан Самойленко, наразі достеменно невідомо. Можливо, один із адміністраторів Київського театру опери та балету, уповноважений вести перемовини з маестро.
На конверті зберігся власноручний автограф Лифаря та помітка французькою: «Відповідь / 15 вересня 58 р.». Це дає підстави вважати, що лист із Києва він отримав і офіційно відповів на нього.
1958 рік став особливим у радянсько-французьких культурних відносинах: трупу Паризької опери уперше після війни запросили на гастролі до СССР. Програму обмежили лише Москвою, у рамках обміну з Большим театром, який у червні того ж року виступив на сцені Гранд-Опери. За місяць до цього, у травні 1958 року, Лифаря було звільнено з посади головного балетмейстера. Серед можливих причин - розбіжності з адміністрацією у поглядах на художнє керівництво, репертуарну політику та організацію гастролей, зокрема виступів у СССР. Лифар, відомий своєю новаторською хореографією та прагненням модернізувати класичний балет, часто зустрічав опір консервативних кіл театру. Конфлікт загострився через його авторитарний стиль керівництва та суперечки щодо фінансування майбутніх гастролей.
За свідченнями очевидців, Лифар подав заяву про відставку, сподіваючись на пропозиції залишитися, проте адміністрація її одразу прийняла. Згодом він зізнавався, що шкодував про цей крок. Попри відставку, маестро мав намір приєднатися до радянських гастролей трупи у статусі запрошеного балетмейстера - практика цілком поширена.
Не виключено, що у листі з Києва йшлося про деталі можливих гастролей і в рідному для Лифаря місті. Можливо, його вереснева відповідь 1958 року була згодою на такий візит. Київ він згадував у мемуарах з особливою теплотою, мріючи колись повернутися до рідного міста.
Однак радянське посольство у Франції відмовило Лифарю у візі, і в жовтні–листопаді 1958 року він не зміг взяти участь у московських гастролях Гранд-Опери.
Лише у 1961-му, після 38 років еміграції, маестро зміг приїхати до СССР. Запрошений радянською стороною у складі культурної делегації Франції, він відвідав Київ - місто свого дитинства і юності. На той час Лифар уже не представляв жодного театру, перебуваючи у «вільному плаванні». Його приїзд можна розглядати як жест культурної відкритості з боку комуністичної влади, яка за часів Хрущова прагнула продемонструвати готовність до діалогу навіть із колишніми емігрантами.
У Києві Сергій Лифар побував у Театрі опери та балету, спілкувався з українськими танцівниками й педагогами, давав поради з техніки та стилю, відвідував місця, пов’язані з його юністю. Втім, представити свої паризькі постановки або підготувати спільний проєкт із київською трупою йому не дозволили. Сучасники згадували, що Лифар був глибоко зворушений зустріччю з рідним містом, але водночас відчував постійну присутність контролю КГБ. Після 1961 року він більше ніколи не приїздив до України. Хоча і мріяв туди повернутися.
Коментарі
Дописати коментар