В роки СРСР поети, письменники, філософи, художники та інші творчі люди ділилися на класиків і сучасників, на дожовтневих і радянських, на членів творчих спілок і тих, хто цієї честі виявився недостойним, на партійних і безпартійних, на правильних і дисидентів і т.д і т. ін.
Григорію Савичу Сковороді пощастило більше, ніж деяким дожовтневим митцям. Він не потрапив у забуття, його спадщину вивчали, твори перевидавали і навіть про філософа знімали кіно. Власне, можна було б тішитись, що в радянські части Сковорода нікуди не дівся. Якби не одне "але". Радянська цензура настільки спотворила образ мислителя, що справжнього Григорія Савича з його життєвими цінностями і правилами розгледіти було надзвичайно важко. Скажімо, в радянському біографічному повнометражному художньому фільмі «Григорій Сковорода» (1958 рік, режисер - Іван Кавалерідзе, кіностудія О.Довженка) філософ представлений завзятим борцем з релігією. А з назви збірника творів митця за 1983 рік "Сад пісень" "дивним" чином зникло слово "божественних". А між тим, в оригіналі один з найвідоміших творів Григорія Сковороди, на честь якого й названо згадану книгу, називається «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма». Навіть з назви твору можна зробити висновок, що філософ не був атеїстом, яким його презентувала радянська пропаганда.
Коментарі
Дописати коментар