 |
| Історик і телеведучий вважає нинішню Україну країною без сенсу, історичної пам’яті та Бога. |
Колишній ведучий «Першого мільйона», «Сніданку з “1+1”», а згодом новин і розмовних програм на 5 каналі Данило Яневський зник із українських телеекранів наприкінці двотисячних. Зараз він живе в Чикаго, де працює на українському радіо та редагує газету «Час і події», а решту часу присвячує своїй другій професії – історії. Він є автором понад десятка історичних праць, у яких висловлює альтернативні, часом надзвичайно сміливі погляди на українське минуле. Протягом року з-під пера кандидата історичних наук Данила Яневського вийшло чотири монографії із серії «Проект «Україна»: «Таємниця Михайла Грушевського», «Спроба Павла Скоропадського», «Крах Симона Петлюри» і «Масони, націонал-соціалісти і київський політикум в 1917 р.: геополітичний контекст». Остання його публікація – книга «Проект “Україна”: жертва УПА. Місія Романа Шухевича», випущена цього року видавництвом «Фоліо». До Львова пан Яневський приїхав як гостьовий викладач Школи журналістики Українського католицького університету. Розмовляємо про те, що стало з історичною пам’яттю українців, чому Україна схожа на Веймарську республіку, Партія регіонів – на тоталітарну партію, а Богдан Хмельницький не є героєм.
– Чи вважаєте ви, що ЗМІ справляють вплив на історичну пам’ять українців? Якщо так, то як вони це роблять, у чиїх інтересах, і чи можуть медіа відіграти позитивну роль у збереженні нашої історичної пам’яті?
– Ми належимо до одного з етносів, історичну пам’ять якого вперто стирають впродовж останніх 250-ти років від часів першої окупації Речі Посполитої. Уявімо собі жорсткий диск комп’ютера, з якого стерли всі програми і всі системні папки. А натомість почали записувати щось зовсім інше, що цьому конкретному жорсткому диску не притаманне. Це так, ніби на жорсткий диск на комп’ютері Apple почали записувати систему Windows — був би конфлікт. Те саме з нашим народом — цілеспрямоване винищення історичної пам’яті і носіїв цієї історичної пам’яті.
У нас триває заміна історичної пам’яті псевдоісторичною пам’яттю, ерзацом, історичною пам’яттю інших політичних, соціальних та національних груп. Це спроба створити з нас як з народу і з нас як із кожної окремої особистості щось інше. В цьому процесі ЗМІ відіграють ключову роль, саме вони доносять до людей найбільш руйнівні ідеї, які тільки можуть виродитися в головах маніпуляторів, що ці ідеї формулюють. Наш народ перегодований історичними сфальсифікованими фактами, перегодований штучними історичними теоріями, які у сумі не дають ані тим, хто претендує на звання еліти українського суспільства, ані самому суспільству зрозуміти реальну картину світу, зрозуміти себе в цьому світі і, отже, виробити адекватні модернізаційні програми, які дозволили б нашому народу вижити.
– Чи згодні ви з думкою історика Мар’яна Мудрого, що українці «передозувалися» історичними дискусіями? Можливо, нам варто менше сперечатися про минуле?– Чи вважаєте ви, що ЗМІ справляють вплив на історичну пам’ять українців? Якщо так, то як вони це роблять, у чиїх інтересах, і чи можуть медіа відіграти позитивну роль у збереженні нашої історичної пам’яті?
– Ми належимо до одного з етносів, історичну пам’ять якого вперто стирають впродовж останніх 250-ти років від часів першої окупації Речі Посполитої. Уявімо собі жорсткий диск комп’ютера, з якого стерли всі програми і всі системні папки. А натомість почали записувати щось зовсім інше, що цьому конкретному жорсткому диску не притаманне. Це так, ніби на жорсткий диск на комп’ютері Apple почали записувати систему Windows — був би конфлікт. Те саме з нашим народом — цілеспрямоване винищення історичної пам’яті і носіїв цієї історичної пам’яті.
У нас триває заміна історичної пам’яті псевдоісторичною пам’яттю, ерзацом, історичною пам’яттю інших політичних, соціальних та національних груп. Це спроба створити з нас як з народу і з нас як із кожної окремої особистості щось інше. В цьому процесі ЗМІ відіграють ключову роль, саме вони доносять до людей найбільш руйнівні ідеї, які тільки можуть виродитися в головах маніпуляторів, що ці ідеї формулюють. Наш народ перегодований історичними сфальсифікованими фактами, перегодований штучними історичними теоріями, які у сумі не дають ані тим, хто претендує на звання еліти українського суспільства, ані самому суспільству зрозуміти реальну картину світу, зрозуміти себе в цьому світі і, отже, виробити адекватні модернізаційні програми, які дозволили б нашому народу вижити.
– Народ перегодований, але не правдивою історією, а сурогатами, фальсифікатами і брехнею.
– Хто може подати народові правдиву історію?
– А чи хоче, запитаємо, народ знати цю правдиву історію? Один чоловік вступив зі мною в дискусію з приводу величі чи невеличі видатного українського історичного діяча Симона Петлюри, який до сьогодні є іконою для певних людей, певних політичних сил. Коли я запитав, чи читав він збірку академічних документів, над якою науковці Інституту історії НАН України працювали майже десять років, він відповів, що не читав і читати не хоче. Я запитав його, чому, а він каже: «Це зруйнує міфи, які сидять в моїй голові; я до них призвичаївся, мені з ними зручно; нащо мені знати правду?».
– З якою із європейських демократій ви могли б порівняти розвиток української держави сьогодні?
– Україна не є демократичною державою. У ній є елементи анархії, але демократії як такої немає. Демократос — це влада народу. Ми побачили, яка «влада народу», на останніх виборах: і хто організував ці вибори, і хто як провів, і хто як до них ставиться. Це щось подібне до Веймарської республіки за відсутністю сенсу існування цієї держави. Тут є один виняток: у Веймарській республіці, очевидно, був балаган такий, як сьогодні у нас в Україні, але влада у ній не належала авторитарній політичній силі, якою була націонал-соціалістична німецька робоча партія Адольфа Гітлера. Її аналог є в нас сьогодні в Україні, і це відома всім нам політична сила, яка не встидається провадити в державі, громадянами якої вони є, окупаційну політику, таку політику, яку провадив у рейхскомісаріаті «Україна» Еріх Кох. А Еріх Кох за це дістав довічне ув’язнення, і це був злочинний режим. Що ж чекає на цих людей — ми можемо тільки здогадуватись. Бажаю їм здоров’я (іронічно).
– Якось ви сказали, що Богдан Хмельницький не є вашим героєм. Чому?
– Намагаюсь читати розумних людей. Один із них - Віктор Брехуненко, який працює в Інституті української археографії ім. Грушевського у Києві. Він написав феноменальну роботу про Богдана Хмельницького, і там є, зокрема, така думка: світова історія мало знає подій і явищ, які мали б такий катастрофічний наслідок для народу, як діяльність Богдана Хмельницького. Десятки тисяч загублених безвинних людей - християн, юдеїв, поляків, руських, уніатів, які мали нещастя, з його точки зору, стати схизматиками... Про євреїв не кажу — це класика жанру: є “Хроніки” Натана Ганновера, кожен охочий нехай прочитає. Богдан відкинув саме поняття закону і права, Божого закону і земного закону. Це людина, яка розколола державу, створила кримінальне, квазідержавне утворення на її дальніх кордонах, щось на кшталт Придністров’я сьогодні. Людина, яка продавала всіх, кого можна було продати, всім, хто його купував; людина, яка решту свого життя витратила на те, щоб легітимізувати цю квазідержаву, це потворне утворення, в якому людей не існувало взагалі, а існувала ця козацька голота як панівна верства; витратила своє життя на те, щоб одружити свого недолугого сина з дочкою Лупула, валаського господаря; людина, яка створила підстави для фізичного знищення того, що називаємо «український народ»...
Якщо це позитивний результат, і цей чоловік має бути на вершині нашого національного пантеону, то мені шкода цей народ. Мені шкода народ, який не цінує, не знає і не хоче знати своїх військових якщо не геніїв, то світового рівня командирів. До таких належать, наприклад, Марко Безручко і Всеволод Змієнко, які врятували Європу і світ від більшовизму в 1920-му році, очоливши те, що називається «чудом над Віслою». Народ, який не знає і не хоче знати про реальну історію передостаннього головного командира УПА Романа Шухевича, заслуговує на історичне небуття.
– Можливо, варто не доводити старі гіпотези, а зробити ревізію української історії?
– Ревізію української історії зроблять без нас. Її роблять у Москві, її роблять у інших географічних центрах, рясно розсипаних по політичній мапі світу. Нам треба, мені особисто треба, дізнатися правду. Я не хочу жити в брехні, і тому те, чим займаюсь, є руйнацією міфів, які називають національними, але які насправді є абсолютно деструктивними і перетворюють наш народ на стадо. Якщо стадо хоче залишатися стадом — нехай залишається; а я вільна людина і хочу жити у вільній країні.
– Чи можлива консолідація українського народу, і якщо так, то довкола чого? Національна ідея, патріотизм, релігія чи щось інше?
– Навколо долара! Наш народ давно консолідувався. Ідею Бога замінив долар. А народ, який поміняв Бога на долар, на золотого тельця — ясна річ, яка доля на нього очікує. Консолідація відбулася давно: навколо хабарів, навколо безвідповідальності, навколо глуму над гідністю людини, навколо розкидання сміття — всюди, де стоїть українець, він завжди буде розкидати сміття. Наша країна по коліна в смітті, між іншим. Консолідація навколо того, що краще життя нас очікує десь в публічних будинках чи будинках престарілих Австралії, Італії, Іспанії, Греції. Консолідація навколо злослів’я про людей чи про персон, якими б пишався будь-який народ у світі; навколо ненависті до влади, ненависті до іншого українця. У нас багато пунктів до консолідації. Ми консолідовані довкола величезної кількості негативних речей. Проблема в тому, щоб консолідувати когось, хто хоче цього з власного вибору, навколо якихось вічних цінностей. І в цьому сенсі ми є консолідованою громадою, групою, ми є абсолютною меншиною, але ми консолідовані навколо цінностей, які нам близькі, які ми поділяємо, які ми хочемо розвивати. І ці цінності інституційно втілені у нашій церкві, в Українському католицькому університеті, в його програмах і в людях, які тут функціонують вже двадцять років.
– Як ви ставитеся до ідеї федералізації України? Чи можлива вона і до чого може призвести її втілення у життя?
– Я ставлюся позитивно до Михайла Драгоманова як одного з найбільших політичних мислителів нашого народу, принаймні за останні два століття. Це — його ідея. Але він їй надав, із притаманним йому блиском і талантом, іншого забарвлення. Він сказав, що наш народ може відбутися у державній формі, яку він називав федерацією самоврядних громад. Якщо це назвати іншим словом — хай це буде інше слово, але принципове питання полягає тільки в одному: чи це державне утворення — федеративне, самоврядних громад, як завгодно його назвіть — воно сприяє всебічному розвитку вільної людини чи ні? Якщо сприяє — я є за це. Якщо воно її гнобить — я проти цього.
– Чи федеративний лад сприятиме розвитку країни?
– Це абстрактне питання. Ми не знаємо, хто очолить цей рух, коли воно станеться - за мого життя, за вашого життя, за життя ваших онуків? Ще один раз: не держава, а людина — ось що повинно бути метою прикладної політики. Людина така, яка вона є. З її страхами, з її вподобаннями, з її надіями, з її переконаннями. Пригадайте собі, і прошу замислитись тих, кому це цікаво, з чого почалась цивілізація, яка називається «Сполучені Штати Америки»? З двох речень: «ми є народ» і «кожна людина має Богом дане невід’ємне право на життя, свободу, прагнення до щастя». Ось із цього треба починати будувати державу. Крапка!
– Чи слід серйозно сприймати сепаратистські настрої в деяких українських регіонах?
– Я не розумію, що таке сепаратистські настрої... 1 грудня 1991 року на моїй пам’яті 50 мільйонів громадян Радянського Союзу виявили свої сепаратистські настрої і відділилися від Радянського Союзу. Якщо говорити про економіку, то будь-яка територія внаслідок невідворотної дії транспортної теореми відпаде, коли об’єм її зовнішнього товарообігу перевищить внутрішній. Умовно кажучи, Закарпаття може відпасти евентуально, колись, внаслідок проведення ідіотської, злочинної, руйнівної економічної політики, від тіла сучасної України. Формально чи фактично. Цей процес вже набрав обертів, і ми не бачимо, де він зупиниться. Порахуйте, скільки людей мають два паспорти: у Чернівецькій області — румунські, в Закарпатській — угорські, у прикордонних районах Львівської області — польські, у прикордонних районах з Росією — російські, у прикордонних районах з Молдовою паспорти України, Молдови і Придністровської Республіки. Люди не вірять в цю Україну, і правильно роблять. Люди вірять у Сполучені Штати Америки — і також правильно роблять.
– Україна не є демократичною державою. У ній є елементи анархії, але демократії як такої немає. Демократос — це влада народу. Ми побачили, яка «влада народу», на останніх виборах: і хто організував ці вибори, і хто як провів, і хто як до них ставиться. Це щось подібне до Веймарської республіки за відсутністю сенсу існування цієї держави. Тут є один виняток: у Веймарській республіці, очевидно, був балаган такий, як сьогодні у нас в Україні, але влада у ній не належала авторитарній політичній силі, якою була націонал-соціалістична німецька робоча партія Адольфа Гітлера. Її аналог є в нас сьогодні в Україні, і це відома всім нам політична сила, яка не встидається провадити в державі, громадянами якої вони є, окупаційну політику, таку політику, яку провадив у рейхскомісаріаті «Україна» Еріх Кох. А Еріх Кох за це дістав довічне ув’язнення, і це був злочинний режим. Що ж чекає на цих людей — ми можемо тільки здогадуватись. Бажаю їм здоров’я (іронічно).
– Якось ви сказали, що Богдан Хмельницький не є вашим героєм. Чому?
– Намагаюсь читати розумних людей. Один із них - Віктор Брехуненко, який працює в Інституті української археографії ім. Грушевського у Києві. Він написав феноменальну роботу про Богдана Хмельницького, і там є, зокрема, така думка: світова історія мало знає подій і явищ, які мали б такий катастрофічний наслідок для народу, як діяльність Богдана Хмельницького. Десятки тисяч загублених безвинних людей - християн, юдеїв, поляків, руських, уніатів, які мали нещастя, з його точки зору, стати схизматиками... Про євреїв не кажу — це класика жанру: є “Хроніки” Натана Ганновера, кожен охочий нехай прочитає. Богдан відкинув саме поняття закону і права, Божого закону і земного закону. Це людина, яка розколола державу, створила кримінальне, квазідержавне утворення на її дальніх кордонах, щось на кшталт Придністров’я сьогодні. Людина, яка продавала всіх, кого можна було продати, всім, хто його купував; людина, яка решту свого життя витратила на те, щоб легітимізувати цю квазідержаву, це потворне утворення, в якому людей не існувало взагалі, а існувала ця козацька голота як панівна верства; витратила своє життя на те, щоб одружити свого недолугого сина з дочкою Лупула, валаського господаря; людина, яка створила підстави для фізичного знищення того, що називаємо «український народ»...
Якщо це позитивний результат, і цей чоловік має бути на вершині нашого національного пантеону, то мені шкода цей народ. Мені шкода народ, який не цінує, не знає і не хоче знати своїх військових якщо не геніїв, то світового рівня командирів. До таких належать, наприклад, Марко Безручко і Всеволод Змієнко, які врятували Європу і світ від більшовизму в 1920-му році, очоливши те, що називається «чудом над Віслою». Народ, який не знає і не хоче знати про реальну історію передостаннього головного командира УПА Романа Шухевича, заслуговує на історичне небуття.
– Можливо, варто не доводити старі гіпотези, а зробити ревізію української історії?
– Ревізію української історії зроблять без нас. Її роблять у Москві, її роблять у інших географічних центрах, рясно розсипаних по політичній мапі світу. Нам треба, мені особисто треба, дізнатися правду. Я не хочу жити в брехні, і тому те, чим займаюсь, є руйнацією міфів, які називають національними, але які насправді є абсолютно деструктивними і перетворюють наш народ на стадо. Якщо стадо хоче залишатися стадом — нехай залишається; а я вільна людина і хочу жити у вільній країні.
– Чи можлива консолідація українського народу, і якщо так, то довкола чого? Національна ідея, патріотизм, релігія чи щось інше?
– Навколо долара! Наш народ давно консолідувався. Ідею Бога замінив долар. А народ, який поміняв Бога на долар, на золотого тельця — ясна річ, яка доля на нього очікує. Консолідація відбулася давно: навколо хабарів, навколо безвідповідальності, навколо глуму над гідністю людини, навколо розкидання сміття — всюди, де стоїть українець, він завжди буде розкидати сміття. Наша країна по коліна в смітті, між іншим. Консолідація навколо того, що краще життя нас очікує десь в публічних будинках чи будинках престарілих Австралії, Італії, Іспанії, Греції. Консолідація навколо злослів’я про людей чи про персон, якими б пишався будь-який народ у світі; навколо ненависті до влади, ненависті до іншого українця. У нас багато пунктів до консолідації. Ми консолідовані довкола величезної кількості негативних речей. Проблема в тому, щоб консолідувати когось, хто хоче цього з власного вибору, навколо якихось вічних цінностей. І в цьому сенсі ми є консолідованою громадою, групою, ми є абсолютною меншиною, але ми консолідовані навколо цінностей, які нам близькі, які ми поділяємо, які ми хочемо розвивати. І ці цінності інституційно втілені у нашій церкві, в Українському католицькому університеті, в його програмах і в людях, які тут функціонують вже двадцять років.
– Як ви ставитеся до ідеї федералізації України? Чи можлива вона і до чого може призвести її втілення у життя?
– Я ставлюся позитивно до Михайла Драгоманова як одного з найбільших політичних мислителів нашого народу, принаймні за останні два століття. Це — його ідея. Але він їй надав, із притаманним йому блиском і талантом, іншого забарвлення. Він сказав, що наш народ може відбутися у державній формі, яку він називав федерацією самоврядних громад. Якщо це назвати іншим словом — хай це буде інше слово, але принципове питання полягає тільки в одному: чи це державне утворення — федеративне, самоврядних громад, як завгодно його назвіть — воно сприяє всебічному розвитку вільної людини чи ні? Якщо сприяє — я є за це. Якщо воно її гнобить — я проти цього.
– Чи федеративний лад сприятиме розвитку країни?
– Це абстрактне питання. Ми не знаємо, хто очолить цей рух, коли воно станеться - за мого життя, за вашого життя, за життя ваших онуків? Ще один раз: не держава, а людина — ось що повинно бути метою прикладної політики. Людина така, яка вона є. З її страхами, з її вподобаннями, з її надіями, з її переконаннями. Пригадайте собі, і прошу замислитись тих, кому це цікаво, з чого почалась цивілізація, яка називається «Сполучені Штати Америки»? З двох речень: «ми є народ» і «кожна людина має Богом дане невід’ємне право на життя, свободу, прагнення до щастя». Ось із цього треба починати будувати державу. Крапка!
– Чи слід серйозно сприймати сепаратистські настрої в деяких українських регіонах?
– Я не розумію, що таке сепаратистські настрої... 1 грудня 1991 року на моїй пам’яті 50 мільйонів громадян Радянського Союзу виявили свої сепаратистські настрої і відділилися від Радянського Союзу. Якщо говорити про економіку, то будь-яка територія внаслідок невідворотної дії транспортної теореми відпаде, коли об’єм її зовнішнього товарообігу перевищить внутрішній. Умовно кажучи, Закарпаття може відпасти евентуально, колись, внаслідок проведення ідіотської, злочинної, руйнівної економічної політики, від тіла сучасної України. Формально чи фактично. Цей процес вже набрав обертів, і ми не бачимо, де він зупиниться. Порахуйте, скільки людей мають два паспорти: у Чернівецькій області — румунські, в Закарпатській — угорські, у прикордонних районах Львівської області — польські, у прикордонних районах з Росією — російські, у прикордонних районах з Молдовою паспорти України, Молдови і Придністровської Республіки. Люди не вірять в цю Україну, і правильно роблять. Люди вірять у Сполучені Штати Америки — і також правильно роблять.
Маркіян Прохасько, "Високий Замок"
Коментарі
Дописати коментар