У серпні 1967 року головна радянська газета «Правда» опублікувала зворушливу історію: килимниця об'єднання «Туркменкилим» Аннатач Реджепова та її чоловік-художник Джума у вільний від роботи час зіткали портрет Чарлі Чапліна. Подарунок відправили артисту до Швейцарії, а у відповідь отримали слова вдячності: митець запевнив, що килим «стане джерелом натхнення у моїй майбутній роботі, яку оптимістично сподіваюся продовжувати ще довгий час».
Здавалося б, звичайна подяка шанувальникам. Але в контексті СССР 1960-х за цим «жестом доброї волі» ховалася тонка гра спецслужб та пропаганди. Адже жоден радянський громадянин не міг отак просто, без погодження «згори», надіслати цінний подарунок зірці із «загниваючого Заходу». І щоб про це навіть написали в Правді"!
У чому ж була причина такої прискіпливої уваги Кремля до Чапліна?
Стрічки Чапліна мали в СССР незмінне «зелене світло». Його обожнювали, йому наслідували в кіно, театрі та цирку. Для радянської влади він був «правильним» західним митцем - гуманістом, якого переслідував капіталістичний режим за прокомуністичні погляди.
Чаплін ніколи не приховував лівих поглядів. За часів маккартизму в США на нього завели розпухле досьє. Глава ФБР Едгар Гувер особисто опікувався тим, щоб виставити актора «таємним комуністом». Приводом став виступ Чапліна на мітингу "Russian War Relief" у Сан-Франциско у 1942 році на підтримку Другого фронту, де він звернувся до присутніх: «Я не комуніст, але я пишаюся тим, що відчуваю себе досить прокомуністично налаштованим».
У 1952 році, скориставшись поїздкою актора до Лондона, Гувер домігся заборони на його повернення до США. Чаплін, який мав підданство Великої Британії, обрав для життя нейтральну Швейцарію. До Америки він повернеться лише через 20 років - на кілька днів, щоб отримати почесний «Оскар». Більше перебувати в США не дозволяла короткочасна віза.
Попри симпатії до лівих ідей, Чарлі Чаплін жодного разу так і не відвідав СССР, хоча його активно туди заманювали.
1956 рік: митець зустрічається з Хрущовим у Лондоні, але відхиляє запрошення до Москви наступного року відвідати відновлений Московський міжнародний кінофестиваль.
1967 рік: виходить останній і, до того ж, єдиний кольоровий фільм Чапліна «Графиня з Гонконгу». В головних ролях знялися зірки світого кіно Марлон Брандо та Софі Лорен.
Сюжет про російську графиню-емігрантку, що деградує в капіталістичному Гонконзі, був ідеальним для радянської пропаганди. Головна героїня фільму Наташа (Софі Лорен) - російська графиня, чиї батьки втекли від революції в Росії. Жінка змушена працювати «таксі-дансеркою» (що фактично було евфемізмом для елітної проституції) у Гонконзі. Тематика «білої еміграції», що в еміграції деградує, була цікавою для радянської пропаганди. Саме тому, що попри несхвальні західні рецензії про якість стрічки, радянські чиновники зацікавилися стрічкою. «Госкіно» намагається придбати фільм для прокату, але Чаплін відмовляє. Подейкують, причиною відмови Чапліна було його невдоволення постійними порушеннями в СССР авторських прав на його попередні шедеври.
Історія з туркменським килимом на шпальтах «Правди» з’явилася якраз після відмови Чапліна продати фільм і приїхати до Москви. Це був своєрідний дипломатичний натяк: «Ми пам'ятаємо твої заслуги, але й образи не забули. Наші «східні пропозиції» все ще актуальні, і відмовлятися від них - не найкраща ідея»…
Митець натяк зрозумів: подякував дуже ввічливо, але продовжував тримати «Країну Рад» на безпечній відстані - через екран свого домашнього кінотеатру в затишному швейцарському Веве.
Вирізка з "Правди" - архів Олександра Соломахи
Коментарі
Дописати коментар