МІЖ КОХАННЯМ І КАР’ЄРОЮ ОБРАВ КОХАННЯ

Скан з білоемігрантського журналу "Иллюстрированная Россия".
№47, 20листопада 1926 р.

Читаючи архів часопису російської еміграції «Иллюстрированная Россия» (№47 від 20 листопада 1926 року) натрапив на цікаву світлину та коментар до неї. На знімку, який підписано як «Эрцгерцог – бакалейный торговец», зображено Леопольда Фердинанда Австрійського - ерцгерцога, принца Тосканського.

Історія принца (2 грудня 1868 р., Зальцбург - 4 липня 1935 р., Берлін) водночас трагічна і романтична. Адже вона про те, на що здатний справжній чоловік заради кохання.

Леопольд Фердинанд розпочав свою військову кар'єру морським кадетом в австро-угорському військово-морському флоті, де в 1890 році отримав чин фендрика. Під час навчання юнак вперше закохався. Принц полюбив Ельвіру Марію Терезу - доньку іспанського претендента на престол Дона Карлоса Молодшого. Стосунки Леопольда і чарівної принцеси не отримали схвалення з боку імператора Франца Йосифа I. Вінценосець не бажав втручатися у внутрішні справи Іспанії і заборонив принцу зустрічатися з дівчиною. І хоча ерцгерцог послухався імператора, це назавжди зіпсувало його стосунки з ним. Принц йде з флоту і деякий час служить полковником у піхоті 21-го полку барона фон Вальдштеттена.

Саме під час цієї служби Леопольд Фердинанд знайшов своє друге кохання, яке повністю змінило все його подальше життя. Якось під час прогулянки парком у Відні принц помічає незнайомку. Красуню звуть Вільгельміною Адамович (1877-1910 р.р.). Це знайомство стає фатальним для ерцгерцога. І навіть не тому, що Вільгельміна виявилася простолюдинкою. Непереборною проблемою для Леопольда Фердинанда стає те, що красуня виявилася… повією.

Принц не приховував своїх стосунків з новою знайомою. З нею він з’являється в опері, ходить в театр, відвідує ресторани. Цього нахабства йому не пробачають рідні. Вони вимагають спадкоємця залишити дівчину і погрожують позбавленням титулу.  Коли ж погрози не подіяли, вінценосне сімейство пішло іншим шляхом і запропонувало принцу хабар - 100 тисяч флоринів відступних.

А ні погрози, а ні хабар не вплинули на закоханого. Більше того, він сам вирішує розірвати стосунки з родиною. 3 квітня 1903 року принц офіційно відмовляється і від спадкового титулу ерцгерцога, дає згоду на виключення з військового реєстру та зі списку кавалерів Ордена Золотого Руно. І все заради одного - аби мати можливість одружитися з Вільгельміною.

Розрив з родиною Леопольд фіксує обранням для себе нового прізвища. Віднині в усіх офіційних документах він - Леопольд Вьольфлінг. Це прізвище колишній принц запозичує для себе від назви піку Вьольфлінг в Рудних горах, що в Чехії, якою полюбляв подорожувати. Разом з майбутньою дружиною він переїздить до маленького швейцарського містечка Вер’е, де і одружується 25 липня 1903 року.

Дізнавшись про одруження Леопольда, імператорська родина позбавляє його австрійського підданства і… дарує своєму нерадивому родичу 200 000 флоринів, а також додатково ще по 30 000 флоринів щороку,  як прибуток від батьківських грошей. Здавалося б після такої новини про щедрий подарунок  новоствореній сім’ї живи та радій. Але не склалося. Шлюб у подружжя протримався лише три роки. Розрив відбувся як наслідок нового кохання колишнього принца. У 1907 році його випадкове знайомство з німкенею Марією Ріттер (1876-1924) з Мюнхена призводить до розлучення з Вільгельміною.  Того ж року Леопольд одружується на Марії. Іронією долі стає те, що нова дружина колишнього принца так само була повією.

Шлюб із Марією Ріттер протривав менше десяти років - до 1916 року. Подейкують, що велелюбність Леопольда стала головною причиною краху і цього шлюбу. Чоловік не міг встояти перед жодною спідницею і після ночі в борделі щоразу готовий був запропонувати руку і серце чи не кожній жриці кохання. Проте біографи Леопольд Вьольфлінг нерідко вказують й на іншу причиною розладів у його особистому житті. Кажуть, колишній принц дуже мріяв про дітей. Але у шлюбі а ні з першою дружиною, ані з другою, дітей у нього не було. Не з’явилися кровні нащадки у Леопольда і в третьому шлюбі, який він взяв після тривалого холостякування в 1933 році в Берліні з донькою простого працівника залізниці Кларою Гедвігою Грьогер (1894-1978). Через два роки подружнього життя у віці 67 років колишній ерцгерцог помер. Всі його шлюби виявилися бездітними.

Не менш цікавою є історія того, чим заробляв собі на життя Леопольд Вьольфлінг, коли подаровані родиною гроші скінчилися, а після краху Австро-Угорської імперії припинилися й щорічні надходження батьківських грошей.

У 1921 році колишній ерцгерцог повернувся до Австрії, де став шукати кошти для існування. Він знав німецьку, англійську, французьку, італійську, угорську, іспанську та португальську мови. Це допомогло йому деякий час пропрацювати клерком з перекладу іноземної кореспонденції в бюро перекладів. Пізніше Леопольд Вьольфлінг  відкрив магазин делікатесів у Відні, де продавав салямі і оливкову олію. Леопольд також спробував свої сили на роботі в якості гіда в імператорському палаці Гофбург і був дуже добре прийнятий відвідувачами. Пізніше він знову залишив Відень і перебрався до Берліну. Там Леопольд підробляв на життя тим, що коментував німецькі німі фільми, виступав в кабаре і писав мемуари.

P.S.
У тексті використані біографічні дані з wikipedia

Офіційний портрет ерцгерцога Леопольад Фердинанда Австрійського, принца Тосканського
(1868 - 1935 р.р.)

Ельвіра Іспанська (1871-1929 р.р.)

Перша дружина - Вільгельміна Адамович (1877-1910 р.р.)

Леопольд Фердинанд і його друга дружина Марія Ріттер (1876-1924 р.р.)