18.03.14

Смертельний заїзд

« … бандитизм в Прилукском уезде носит особый характер: здесь банды не появляются целыми группами, а почти в каждой хате живет скрытый бандит, не проявляющий себя до тех пор пока в село не явится продагент, вот здесь этим скрытым бандитом начинается открытая борьба.

Это обстоятельство замечается даже в самих спокойных волостях, отсюда деятельность комнезаможей всецело зависит от присутствия вооруженной силы, заставляющей их работать.

Но каждый раз по уходе вооруженной силы, банды грабили все заготовленное, уничтожали все документы, так что в некоторых волостях разверстку приходилось проводить до трех раз. (із звіту про діяльність Полтавського губернського продовольчого комітету за перший квартал 1921 року).

Комісар образився

Вранці 14 травня 1921 року до села Заїзд прибула з лісу на відпочинок група повстанців в кількості 6 чоловік. В селі мабуть перебував чекістський агент, бо ввечері того ж дня надійшли відомості про це до Прилук. Начальник «уездного участка по борьбе с бандитизмом» і одночасно повітовий військовий комісар Яхонтов сприйняв це як виклик і особисту образу, нанесену йому лісовиками (так на Прилуччині називали повстанців), адже Заїзд знаходиться біля самого міста. До села в ніч на 15 травня вислали зведений загін Прилуцької повітової міліції в складі 29 чоловік разом із 12 співробітниками політбюро, який очолив сам Яхонтов. Але відразу ж все пішло не за планом. Загін прибув до Заїзда опівночі, при спробі затримати повстанців виникла перестрілка, яка тривала до 5 години ранку. А в незваних гостей стріляли не тільки повстанці. Вже на початку бою частина міліціонерів і чекістів в кількості 13 чоловік запанікувала і не звертаючи уваги на команди Яхонтова, втекла. В результаті нічної сутички сторони понесли такі втрати: з боку зведеного загону – загинув його командир і міліціонер Бецак, з боку повстанців – один убитий і другий - Недобор потрапив у полон. Про поранених у звітах не згадують.

Червоний терор

Зрозуміло, що населення яке підтримує повстанців має нести відповідальність. Така логіка окупантів і вони про це попереджали. 19 травня 1921 року для «проведения красного террора и взятия заложников» до Заїзду прибув каральний загін, до складу якого входила оперативна трійка під головуванням військового комісара 59 окремого кавалерійського полку Іоненко з особливим відділом 11 кавалерійської дивізії Червоної армії. В селі почалися облави, обшуки. Карателі заарештували Булаха Федота, Коробку Якова, Шевченка Микиту, Сименко Ганну, Іващенка Євдокію, Коваля Олександра, Панкевича Парфена, Пилипчука Степана. В них виявили зброю і боєприпаси і опертрійка визнала їх «явными бандитами», які були противниками радянської влади і вели контрреволюційну діяльність, втягуючи до неї «несознательнх крестьян». Стосовно жінок, то їх звинуватили «в укрывательстве бандитов при появлении отрядов, гнали самогон и носили на острова пищу для бандитов, а также служили их разведкой и сожительницами». Всі восьмеро засуджені опертрійкою до розстрілу, вирок виконали прямо в селі перед його мешканцями. Із жителів Заїзду, яких визнали куркульським елементом, взяли заручниками: Гурського Якова, Мірошниченка Якова, Свистуна Григорія, Дробота Ярему, Островського Семена, Шевеля Семена, Коваля Федора, Вакуленка Андріяна, Дробота Ігната, Мірошника Федора, Дробота Хому, Дробота Петра, Уміна Парфена, Шевеля Афанасія, Варченка Семена, Панкевича Федота, Бабича Саву, Шевченка Василя, Сердюка Миколу, Сердюка Івана, Недобора Сергія, Феся Петра, Уміна Тимофія, Черненка Олексія, Шевченка Василя, Халдая Пилипа, Іващенка Петра, Шевеля Івана, Панкевича Лаврентія, Уміна Дмитра, Крисенка Іллю на чолі із священником Пасухою Іваном. Останнього звинуватили в тому, що на Паску отаман Прокіп Коваленко (родом із Заїзду) разом із своїми хлопцями пив горілку в нього вдома цілий день і ніч. Невже лісовики не мають права випити на празник?

Опертрійка постановила вислати заручників як злісних елементів, куркулів і співучасників у бандитизмі до концентраційного табору. Але в Прилуках такий ще не функціонував, а відправляти до Лубен чи до Полтави було далеко і небезпечно для конвоїрів. Пізніше вирішили залишити їх у Прилуцькому ДОПРі (доме принудительного труда). І за більшовицьким звичаєм наклали на мешканців села чималу контрибуцію, адже потрібно якось годувати і одягати «рабоче-крестьянскую власть и армию».

Але це ще не все. 26 жовтня 1921 року в Прилуках засідав військовий трибунал 7-ї Володимирської стрілецької дивізії і розглядав справу по звинуваченню співробітників повітової міліції: Пінчука Петра, Каленіченка Леонтія, Неймаша Якова, Сатира Іллі, Каленіченка Луки, Балана Якова, Латовчака Якова (всі за походженням із селян Прилуцького повіту) і співробітників повітового політбюро: Лісного Оксентія (родом із Харківщини), Лисенка Василя, Савчука Олександра (обидва родом з Прилуцького повіту), Слєсарєва Захара (родом з Єкатеринославщини), Новікова Тимофія (родом з Рязанської губернії), Камашева Василя (родом з Казанської губернії) в дезертирстві під час бою. Вирок трибуналу був мяким – дев’ятеро підсудних отримали по два роки умовно, четверо підсудних виправдані …

Повстанська війна на теренах Прилуччини ще тривала два роки.
Похорони більшовика, учасника каральної
експедиції проти повстанців.
Весна 1919 року

Штамп Чернігівського концтабору
Віктор МОРЕНЕЦЬ "Високий Вал"

Немає коментарів:

Дописати коментар