12.02.13

Останній бій холодноярців

Холодний Яр
Після поразки і падіння УНР під ударами большевиків, поляків, угорців, румунів за мовчазної згоди Заходу боротьба українського народу за волю і самовизначення продовжувалася. Менш організовано й стихійно, але досить масово.

Однією з найвідоміших та найдраматичніших сторінок в історії цієї боротьби є діяльність повстанців Холодного Яру на Черкащині. Вони протягом чотирьох років вели відчайдушну боротьбу з большевицькими загарбниками.

Большевики-окупанти називали їх бандитами, злочинцями, їхні загони – варварськими бандами, "лицарями бандитизму"… Та для українців вони стали продовжувачами славних традицій гайдамаків. Справдилося пророцтво Кобзаря: "І повіє огонь новий з Холодного Яру".

Успіх їхніх дій залежав багато в чому від особливостей місцевості, на якій вони воювали. Значну роль відігравала підтримка населення. Більшовики прекрасно це розуміли. Також вони розуміли: якщо вдасться відібрати підтримку людей у повстанців, то швидше за все це ослабить і зламає опір холодноярців.
Цьому послужив НЕП (нова економічна політика), який дав можливість українським селянам господарювати на своїй землі, хоча й у неволі. Серед селян запанували пацифістські настрої, вони все менше допомагали повстанцям. Хоча домінуючими залишалися насильницькі методи. Діяв інститут "десятихатників", або, простіше кажучи, заручників. У визначеній місцевості (селі або кількох селах) брали певну кількість заручників, ставлячи ультиматум: повстанцям – про складення зброї, чи селянам – про видачу повстанців або надання інформації про них. У випадку відмови заручників розстрілювали.

Таким чином загарбникам значною мірою вдалося ослабити опір не тільки холодноярців, а й сили-силенної інших повстанських з'єднань по всій Україні більш, ніж на десять років.

Крім того, більшовицькі розвідувальні підрозділи розколювали повстанський рух зсередини. Чекістам вдалося завербувати деяких учасників руху, організувати та провести облік повстанців. Так, наприклад, у квітні 1921 року було завербовано колишнього офіцера Армії УНР Петра Трохименка.

Цим чекістським агентом були поширені відомості щодо підготовки загального повстання та необхідності провести з'їзд отаманів для координації спільних дій. Він мав відбутися 29 вересня 1922 року у Звенигородці. У наказі №10, в якому повідомлялось про проведення збору, містилась інформація про те, що на зборі має бути присутнім генерал Андрій Гулий-Гуленко, який на той час вже був заарештований.

Деякі отамани, поклавшись на інтуїцію, вирішили не брати участі в заході. Це був Чорний Ворон, Ґонта (Іван Лютий-Лютенко) та деякі інші. Тих, хто взяв участь, заарештували та, привізши до Києва, помістили до Лук'янівської в'язниці. 16 січня 1923 року було закінчене слідство у цій справі.

Заарештованими були не тільки холодноярці. Серед в'язнів були учасники повстанського руху з Катеринославщини та Півдня України. 2 лютого 1923 року у справі № 446/7971 було винесено вирок Ларіону Завгородньому, отаманам Мефодію Голику-Залізняку та Денису Гупалу, полковнику Костянтину Здобудь-Волі, козакам Олексію Добровольському, Юрію Дроботківському, Тимофію Компанійцю, Івану Ляшенку, Василю Ткаченку, члену Холодноярського повстанкому Григорію Яковенку. Засуджені до смерті були й холодноярський отаман Сергій Захаров та отаман Київщини Іван Гайовий-Грисюк.

В'язні з такою смертю миритись не стали. 9 лютого 1923 року о 8 год. 30 хв. в камері №1 Лук'янівської в'язниці м. Києва, де утримувалися чотирнадцять холодноярців, засуджених до розстрілу, охоронець подав до їхньої камери окріп для чаю. Повстанці вихопили посудину і облили червоноармійця кип'ятком. Заволодівши револьвером, покинули камеру і захопили канцелярію, де була зброя. Але постріл начальника варти підняв загальну тривогу у тюрмі. Виходи було блоковано. Повстанці повернулися на поверх і почали вести вогонь із вікон. Бій тривав близько чотирьох годин. Всі камери були відімкнуті і охочі приєдналися до повстання. Спробували підпалити Тюрпод, щоб, прикрившись димовою завісою, пробитися з в'язниці. Але прибули пожежники і загасили вогонь. Закінчувались набої.

Холодноярці, бачачи безвихідь ситуації, заздалегідь залишили для себе по одній кулі. Мабуть, краще не можливо описати те, що було далі, ніж автор славнозвісного роману "Холодний Яр" Юрій Горліс-Горський: "Коли безвихідь стала очевидною, отамани стали прощатися. Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.

– Ну, готово? – радів чогось похмурий. – Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!

Шістнадцять тіл впало на підлогу".

Решта повстанців таки спробували вирватися, але наразилися на кулеметний вогонь. Стріляли по ногах. Тож більшість взяли живими, сильно побили. Горліс-Горський писав, що сам комендант в'язниці Ріхтер відрубував їм голови сокирою для дров. У своєму рапорті від 10 лютого він повідомляє про загибель одного червоноармійця та чотирьох поранених. Враховуючи те, що повстанці були досвідченими вояками, роками виживали і воювали складних умовах, прекрасно володіли зброєю, є всі підстави вважати дані про смерть червоноармійців надто заниженими. Тим часом комендант повідомляє про 38 загиблих повстанців.

Ось імена загиблих героїв: Добелас-Панок Едуард Юрійович, Пичкулич Петро Петрович, Жуковський Семен Іванович, Пашков Павло Іванович, Заєць Іван Никифорович, Гуменюк Йосип Павлович, Ранцев Григорій Маркович, Левицький Іван Іванович, Захаров Сергій Сергійович, Левицький Федір Іванович, Татищев Сергій Павлович, Мельник Іван Васильович, Данилевич Семен Захарович, Листопад Ілля Трохимович, Красниченко Григорій Харитонович, Ножин Михайло Андрійович, Петренко Дмитро Йосипович, Пєвнєв (Півнів?) Григорій Харитонович, Якубовський Михайло Іванович, Петриківський Микола Адамович, Погуляшенко Петро Ілліч, Калитюк-Гейша Григорій Костянтинович, Загородній Ларіон Захарович, Голик-Залізняк Мефодій Фокович, Компанієць Тимофій Архипович, Добровольський Олексій Трохимович, Здобудь-Воля Костянтин Якович, Цап Василь Дмитрович, Опока Микола Іванович, Турок Михайло Степанович, Гайовий-Грисюк Іван, Дроботковський Юрій Володимирович, Ляшенко Іван Якович, Черкас Корній Тимофійович, Куниця Михайло Антонович, Гупало Денис Мусійович, Олійник Григорій, Куценко.

Останній бій повстанців Холодного Яру став одним із найяскравіших прикладів самовідданості, волелюбності, відваги, твердості переконань та невтомної боротьби української нації за своє самовизначення. Їхній подвиг є прикладом для наслідування всім поколінням. Холодноярці не побоялися заглянути в очі смерті і, зробивши це, не відвели погляд. Повстанці знали, на що йдуть, і боролися, вже й розуміючи, що не досягнуть того, чого прагнуть.

Їхні подвиги замовчувались. Їх називали бандитами. Безсовісні кати почепили на них бирку "вороги народу", мордуючи їх самих та їхніх співвітчизників, розстрілюючи, винищуючи голодом.

Холодний Яр – один із символів Нової України – вільної, самостійної, сильної та гордої за своїх синів, які не побоялися виступити проти страшного та сильного ворога і перемогли. Їхні імена залишаться вічно в пам'яті українського народу всупереч будь-яким спробам українофобів очорнити славу українських героїв.

Олександр Солонько, 

Немає коментарів:

Дописати коментар