24.11.12

Голодомор як боротьба з демократичністю українців

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО: «Одні створили тотем і штовхалися навколо нього. Інші, розуміючи, що цей тотем не продаси, — взагалі до нього не ходять»


Кримінальну справу про Голодомор в Україні було порушено 22 травня 2009 року. Служба безпеки України висунула звинувачення за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України за фактом здійснення посадовими особами геноциду в Україні у 1932—1933 роках, від якого загинули мільйони громадян. 13 січня 2010 року Апеляційний суд Києва підтвердив висновки слідчих СБУ про організацію вчинення в 1932—1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму — Сталіним, Молотовим, Кагановичем, Постишевим, Косіором, Чубаром та Хатаєвичем — геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення, та закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України у зв’язку з їхньою смертю. Про подробиці кримінальної справи говоримо з тодішнім керівником Служби безпеки України Валентином НАЛИВАЙЧЕНКОМ.

— Валентине Олександровичу, в яких умовах порушували кримінальну справу? Яким був спротив? Хто чинив?

— Спочатку ми разом із командою, яка тоді працювала у Службі безпеки, розсекретили усі без винятку документи, що стосувалися штучного голоду на території України у 1932—1933 роках. Після розсекречення зробили наукові і медичні експертизи. Вийшли на рішення провести розслідування злочину геноциду на підставі документів і свідчень людей, які пережили Голодомор 1932—1933 років.
Кримінальну справу було порушено і розслідувано згідно з чинним на той час Кримінально-процесуальним кодексом. Крім того, тоді вже діяв закон про визнання Голодомору геноцидом, а також існував відповідний юридичний висновок Міністерства юстиції.

У кримінальній справі працювали понад 100 слідчих по всій Україні. І суд, який відбувся у січні 2010 року, визначив винних у організації Голодомору-геноциду та викрив механізми вчинення злочину — із застосуванням збройних сил, оточенням мирних населених пунктів, позбавленням можливостей спілкування, ненаданням допомоги. Все це робили більшовики для штучного знищення голодом мирного населення.

Ми чітко довели, що цей злочин був організований і вчинений, щоб придушити український визвольний рух, адже саме на теренах Харківської, Донецької, інших областей вибухали у попередні роки робітничі повстання — наприклад, Павлоградське. То були повстання проти насильницької, людиноненависницької, по суті, окупаційної влади.


ВИТЯГ ІЗ «ВІСНИКА СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ:
СПЕЦІАЛЬНОГО ВИПУСКУ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ
КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ПРО ГОЛОДОМОР-ГЕНОЦИД
1932—1933 РОКІВ В УКРАЇНІ).
— К.: ІН-Т ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ДЕРЖ.
БЕЗПЕКИ, 2010. — 224 с.»
— Критики, а точніше голова комітету Держдуми з міжнародних справ Костянтин Косачов тоді сказав: «На моє глибоке переконання, це рішення українського суду є частиною виборчої кампанії Президента Ющенка і його запеклої спроби втриматися при владі через реалізацію «операції Голодомор». Як прокоментуєте?

— Не коментую нігілістичних і неправових висловлювань політиків інших держав. Люди, які не є професіоналами і не громадянами України, не мають права ставити під сумнів рішення чесних українських суддів. Я поважаю дії російської сторони щодо вшанування пам’яті про жертв ГУЛАГу, появу семитомного видання про всіх замордованих у ГУЛАзі людей. Це крок, який повертає правду.

Переконаний, керівництву Росії варто було б знайти в собі мужність і засудити сталінізм та його людиноненависницькі методи. Засудити Голодомор, Катинь — всі ті злочини проти людства, коли більшовицька влада знищувала інші народи. Більше того, вважаю, що для завершення справи потрібно здійснити розслідування і на території Російської Федерації — на Північному Кавказі і Середньому Поволжі, де також у 1932—1933 роках були оточені мирні населені пункти і люди гинули від штучного голоду... якого у сусідніх областях, де компактно не проживали українці, не було. Це було б додатковим сильним кроком у поверненні правди. Важливим є також оприлюднення і відкриття доступу всім до засекреченої інформації в архівах колишнього СРСР, які знаходяться в Російській Федерації. Але для цього, повторюся, потрібна мужність.

Головне — щоб була відкрита правда і викриті механізми злочину. Ми ж не просто засудили організаторів Геноциду — нарешті в Україні судом засуджено методи, коли влада знищує власне мирне населення.

Тут треба віддати належне величезній роботі, яку до нас здійснили і правозахисні організації, і Асоціація дослідників Голодомору, і колектив газети «День», які роками публікували твори Джеймса Мейса, свідчення очевидців. Саме це підѓрунтя спонукало нас до правових і рішучих дій. І саме правда була основною рушійною силою в розслідуванні Голодомору-геноциду.

— Чи вивчався якийсь досвід? Які були труднощі під час розслідування цієї справи?

— Безумовно, маючи міжнародну освіту, я скористався досвідом інших країн, де були міжнародні трибунали і розслідування злочинів Геноциду, зокрема Руанди. Але в Україні було застосовано національне законодавство і положення Конвенції ООН про незастосування строків давності до злочину геноциду.

— Ми знаємо, що всупереч закону про Голодомор, рішенню суду керівництво держави, не говорячи про інших, не дотримується позиції, що це був геноцид. На вашу думку, чому?

— В Україні протягом останніх років спостерігається цинічне шарахання навколо теми Голодомору.

За часів попереднього президента на паркетних заходах — величезна кількість бюрократів у дорогих костюмах, з напруженими обличчями. І ці обличчя були напружені не від співчуття, а від корупції. Вони надривно виголошували спічі про Голодомор, штовхалися, хто стане ближче до президента і більший горщик з колосками принесе. Я не бачив і не бачу в цьому нічого доброго.

Зараз шарахнулися в інший бік — нинішня влада, не прочитавши жодного розсекреченого документа, робить вигляд, що Голодомору-геноциду взагалі не було.

Одні створили тотем і штовхалися навколо нього. Інші, розуміючи, що цей тотем не продаси і нічого на ньому не заробиш, — взагалі до нього не ходять. Але при цьому обидві влади здійснювали на цьому політичні спекуляції. Це не по-людськи, і так бути не повинно.

Правильний підхід — це відкрити правду. Надати незалежним, молодим і сучасним історикам простір для досліджень, а людям — можливість спокійно робити оцінки цієї трагедії, дізнатися правду про дідів і батьків та гідно вшанувати пам’ять загиблих.

Показуха навколо таких трагічних сторінок не є доброю. Це не має нічого спільного зі справжньою оцінкою і розумінням наслідків Голодомору — і на людському рівні, і якщо говорити про перспективу суспільства в цілому.

Якщо поглянути ширше, розслідування злочину Голодомору-геноциду дає відповідь на питання, чому українці прагнуть демократичної влади. Європейські демократичні цінності нашим народом вистраждані, і їм нема альтернативи. Ми на генетичному рівні не сприймаємо авторитаризм. Цілі покоління українців боролися і віддавали свої життя проти авторитарних методів: проти того, щоб у них відбирали землю, змушували жити бідно, навіть попри розстріли і вбивство голодом. Сучасні відповідальні політики мають знати цю сторінку історії, щоб розуміти, хто ми, українці, і чому для нас такий важливий цивілізаційний європейський вибір, де влада не має повноважень і права зі зброєю в руках знищувати власне мирне населення.


Катерина КОСАРЄВА, "День"

Немає коментарів:

Дописати коментар