11.02.12

Король цигарок Davidoff родом із Новгород-Сіверського

До імен відомих новгородсіверців, таких як князь Ігор — герой безсмертного «Слова о полку Ігоревім», як архієпископ Лазар Баранович, як Пантелеймон Куліш, Микола Кибальчич, Костянтин Ушинський, які вчилися у тутешній гімназії, як археолог Дмитро Самоквасов, по праву можна додати і його — короля сигарного бізнесу Зіновія Давидова (1906-1994). Адже він народився у цьому місті, хоча біографи помилково вказують на Київ. Втім тут немає нічого дивного — переважну більшість свого довгого життя він прожив у Женеві, подовгу бував у Аргентині, Бразилії і на Кубі, Греції та Італії, де про провінційне місто Новгород-Сіверський ніхто й не чув. Навіть його прізвище стало іменуватися на західний манер — Зіно Давидофф.

На жаль, нашому герою мало запам’я­талося тихе місто над Десною. Його батько, дрібний продавець цигарок, рятуючись від єврейських погромів, всіма правдами і неправдами зміг виїхати з Росії і зупинитись аж у Швейцарії. На той час Зіновію йшов лише шостий рік.

У Женеві, столиці нової батьківщини Швейцарії, Хаїм Давидов знову відкрив торгівлю тютюном і його магазинчик враз став дуже популярним серед російських емігрантів, навіть Ленін, як розповідав Зіновій, заходив до крамниці.

Хаїм Давидов мріяв, щоб його син став музикантом. Тому в Женеві він най­няв Зіновію учителя музики, і той на все життя зберіг любов до прекрасного — дуже любив музику Моцарта, а Артур Рубінштейн, до речі, один із його клієнтів, був його улюбленим піаністом. Але музикантом він так і не став.

У вісімнадцять років Зіновій вирушив у Південну Америку, щоб вивчати свою сімейну справу — тютюновий бізнес. За кілька років пройшов шлях від хлопчика на побігеньках у тютюновій лавці до закупника тютюну для великих фабрик. У Гавані він став першим європейцем, який викурив унікальну кубинську сигару. Спробувавши її, Зіновій загорівся бажанням відіслати партію таких сигар батькові, оскільки той з кожним новим листом натякав, що улюбленому синові час самому заробляти витрачені на навчання гроші. Однак тоді перед ним стояла історична проблема: як зробити, щоб дорогі сигари не перетворювалися за час морської мандрівки на тютюнову солому?
Після кількаденних роздумів, він помістив сигари у дерев’яну коробку і поклав туди прилад для підтримання потрібного рівня вологи — гігрометр. І через кілька місяців, сонячного ранку 1931 року, з’явився на порозі женевської лавки на вулиці Рудерів у білому сатиновому костюмі із тією ж коробкою. Коли батько побачив винахід сина, зронив знамениту фразу: «Кажуть, що геніальне просте, але щоб настільки…»
Старший Давидов невдовзі помер, залишивши синові свій бізнес, що вже був, на жаль, близьким до банкрутства.

А Зіно оженився на доньці багатого торговця Марті Меєр. Це було одруження не з розрахунку, як після сказав король сигар, але придане дружини якраз пішло на купівлю нового магазину.

Давидов не був би Давидоффом, якби не мав комерційного таланту. У роки Другої світової війни магазинчик раптом став єдиним у Старому Світі, де можна було купити тютюн найвищої якості. Зіно ставився до своєї справи, як сказали б зараз, творчо, притримувався правила: краще робити одну дорогу річ, ніж двадцять дешевих. Скрипач, що не вдався, переніс закони гармонії на товар, яким він торгував. Він казав: «Ми використовуємо лише найкращий тютюн із різних урожаїв. А елегантна упаковка — мій подарунок клієнтам».

Давидофф робив ставку на елітарність і ексклюзивність своєї продукції — сигари завжди виготовлялися вручну. Його фірмовий товар став не лише дороговартісним засобом підтримки нікотинової залежності, а найперше — ознакою кастовості, приналежності до певного кола. Так, у подяку за чудові сигари, вже згадуваний видатний піаніст Артур Рубінштейн часто бував у Женеві та увів Давидоффа у світ музичної богеми. До нього у магазин заходили відомі актори Ален Делон і Луї де Фюнес. Серед прихильників сигар Давидоффа були також Ротшильди, Кеннеді, Онасіс, Марлен Дітріх.
До 1969 року магазин Зіно залишався чисто сімейним бізнесом. Крім господаря йому допомагали брат Йосип, сестра Олена, дружина Марта, їхня дочка. Кожного дня Давидофф, одягнутий у новісінький костюм, радив своїм покупцям що вибрати.

У 1970 році бізнесмен Давидофф об’єднав капітали зі своїм давнім приятелем і любителем сигар Ернстом Шнайдером — головою великої швейцарської фірми з імпорту тютюну «Оттін’є Імпекс компанії». Результатом такого об’єднання була створена філософія «Давидофф оф Женева»: «Компанія виготовляє кращі в світі сигари незалежно від того, у скільки разів це їй обходиться».

Того ж року Давидофф вперше за 25 років взяв тижневу відпустку і вирушив із дружиною у Канни. «Упродовж цього тижня я забороняю говорити при мені слово «тютюн», — сказав він Марті. — Ми повинні добре провести ці дні». Але не минуло й 24 годин як він уже летів у літаку назад — спроба втекти від улюбленої роботи не вдалася. Та і в своїй скромній п’ятикімнатній квартирі, з якої він не переїхав уже ставши мільйонером, Зіно почувався значно краще. А Марта, як і раніше, готувала йому український борщ і вареники.

Трудоголік Давидофф давав відповідні назви своїм найкращим сигарам — «Шато Латур», «Шато Лафіт», а його «Гранд Круз» є вершиною смаку сигар. Тому і сировину заготовляли лише в тих районах, які вважалися оптимальними для вирощування високосортного тютюну. Після Другої світової війни це була Куба. Не перервалися контакти навіть після перемоги на острові революції 1959 року. Давидофф підтримав ідею команданте Че Гевари про ведення державної тютюнової монополії, однак не погодився проти рішення уряду Куби виготовляти «народні сигари», тобто робити їх машинами. Його послухався Фідель Кастро.

Однак майже двадцять років тому, незадовго до смерті Давидоффа, Куба розірвала угоду на постачання тютюну. І він переніс свій сигарний бізнес в Домініканську Республіку на острові Гаїті, де такий же клімат, як і на Кубі, а тютюн вирощують понад 500 років. Сорт «Спешл арт» від «Давидоффа» одержав більш високу оцінку міжнародної комісії, ніж колишній кубинський «Партагас».

Нині під маркою «Давидофф» виготовляється багато елітних товарів: сигари, запальнички, машинки для обрізання сигар, а також коньяк, вироби зі шкіри, модний одяг, парфуми, аксесуари. Всі вони асоціюються з поняттям «хорошого життя». Серед сучасників любителями сигар від «Давидофф» є Арнольд Шварценеггер, Вупі Голдберг, Лінда Євангеліста, Джек Ніколсон.
«Я все життя торгував мріями та ілюзіями, — якось зізнався Зіно на схилі літ. — Мій батько міг би мною пишатися».

Пишатися, справді, є чим. Сьогодні один лише лондонський філіал фірми «Давидофф» продає за рік понад 400 тисяч сигар 220 видів. А прізвище новгород-сіверського хлопчини носять майже 50 магазинів у найбільших столицях світу, у тому числі і в Москві.

Володимир Сапон, http://www.gorod.cn.ua/news_32780.html

Немає коментарів:

Дописати коментар