14.12.11

Найбільша споруда дореволюційного Чернігова

Кажуть, що пам’ятники архітектури — це вічність, що застигла в камені. Але нічого вічного у світі немає. Будівлі також, як і люди, яким вони служать, старіють, занепадають та «вмирають», і, на жаль, не завжди своєю смертю.


Скільки неповторних споруд дивної краси було знищено, зметено з обличчя землі через чиїсь примхи або корисливі інтереси. Саме про таку непоправну історико—культурну втрату нашого міста і піде мова.
Це будинок Чернігівського єпархіального училища — споруда, що наприкінці позаминулого сторіччя була побудована на розі вулиць Гончої (нині вул. Горького) та Стрітенської (нині пр-т Перемоги), і більш ніж півстоліття вважалася найбільшою будівлею Чернігова.


Із історії єпархіальних училищ

Слід зазначити, що жіночі єпархіальні училища мали своє особливе призначення та організацію. Вони були створені в Росії в середині XIX сторіччя для дочок православних священиків і причетників, але за певну платню, що визначалася місцевим духівництвом (у Чернігівському училищі вона складала 30—40 карбованців на рік), там могли навчатися дівчата з інших прошарків суспільства. Училища знаходились у віданні Святого Синоду, на більш низькому рівні — під управлінням єпархіальних архієреїв та за піклуванням місцевого духівництва. Вважалося, що вихованки подібних учбових закладів будуть гідними дружинами православних священиків.
Вихованки отримували в училищі гарну освіту. Там викладалися як богословські науки, зокрема Закон Божий, Священна історія, катехізис, так і світські: російська мова та словесність, арифметика з початками геометрії, географія, історія, початкові елементи з фізики та природничих наук, педагогіка, музика та спів, малювання, іноземні мови.
У позаурочний час дівчата навчалися шиттю, плетенню та іншому домашньому рукоділлю. Всі учениці з інших міст проживали в учбовому закладі на повному пансіоні. Вихованки самі собі шили білизну та сукні, прибирали кімнати, по черзі сервірували стіл, займалися садівництвом. У світських учбових закладах цьому належна увага не приділялася.
Історія Чернігівського єпархіального училища бере початок від 26 квітня 1865 року, коли воно було урочисто відкрите в колишній будівлі дворянського зібрання на вулиці Гончій — в одноповерховому дерев’яному будинку з двома флігелями. Ідея заснування цього навчального закладу належала архієпископу Філарету Гумілевському, який пожертвував на ці потреби тисячу карбованців, а всього пожертви складали близько 20 тис. У 70—80—х роках начальницею училища була Юлія Степанівна Дейша, мати Віри Дейші — дружини письменника Михайла Коцюбинського. Вона закінчила Смольний інститут у Петербурзі, була інтелігентною освіченою людиною. В училищі працював і брат Юлії Степанівни — Василь Гортинський, а деякий час і Віра Дейша, яка викладала французьку мову, арифметику та каліграфію.
Термін навчання був шестирічний. Випускниці мали змогу працювати домашніми вчителями або ж вчителями церковнопарафіяльних початкових шкіл.

Будівництво нової споруди

Не дивно, що з часом навчальний заклад набув неабиякої популярності і вже не міг прийняти всіх бажаючих. Тому було вирішено збудувати нове приміщення училища. Згідно з кошторисом, воно коштувало 260 тис. карбованців. Купець Фрумкін, який став підрядником будівництва, поступився 16% кошторисної вартості й пожертвував ще тисячу карбованців. Але на реалізацію всього проекту грошей все одно не вистачало, тому будівництво вирішили провести у два етапи.
У 1882 році на розі вулиць Гончої та Стрітенської на місці колишньої дерев’яної Стрітенської церкви та дерев’яної будівлі дворянського зібрання за проектом архітектора Дмитра Савицького було розпочато будівництво найбільшої споруди Чернігова — жіночого єпархіального училища. У 1886 році звели центральну частину триповерхового корпусу, що вражав сучасників своїми розмірами та пишністю. 1 жовтня 1886 року новозбудоване приміщення училища освятив архієпископ Веніамін.
Споруда була чудово пристосована для освітніх потреб, там містилися просторі світлі класи, у тому числі спеціалізовані — з фізики, природничих наук, історії, музики та співу, гімнастична та актова зали, кабінет начальниці, канцелярія, спальні кімнати для вихованок та їх наставниць, їдальня, кухня та інші приміщення. У будівлі училища також була розташована і прибудинкова церква Різдва Богородиці, що була частиною
споруди.

Остаточний вигляд єпархіального училища

У такому вигляді споруда проіснувала близько десяти років, поки не знайшлися кошти для її остаточної добудови. До центральної частини училища прибудували два крила, що своїми фасадами виходили на вулицю Стрітенську, і будівля набула свого проектного вигляду, тобто стала нагадувати за планом велику літеру «Н».
Садиба училища була відокремлена від вулиці красивою кам’яною огорожею із ґратами з металевого мережива. Добудова училища дозволила збільшити набір учениць (якщо раніше там навчалося 300 дівчат, то після закінчення будівництва — близько 450), а також відкрити 7—й педагогічний клас та початкову школу, де учениці випускних класів проходили педагогічну практику.

Від єпархіального училища до будинку державних установ

У грудні 1917 року, згідно з Декретом Ради народних комісарів, єпархіальне училище припинило свою діяльність, а в його приміщеннях розташували сільськогосподарський інститут. Після розформування інституту, що відбулося на початку 30—х років, у споруді містилися обласні та міські установи, у тому числі редакції обласних газет «Більшовик» і «Молодий комунар», що займали ліве крило першого поверху.
Під час Великої Вітчизняної війни у результаті бомбардувань повністю вигоріли дерев’яні перекриття та внутрішня частина споруди, але стіни майже не постраждали, і її можна було відновити. У 1947 році був підготовлений проект відновлення цієї унікальної пам’ятки архітектури, котрий, на жаль, так і не був втілений у життя.

Святе місце порожнім не буває
 
На початку 60—х років будівля училища була остаточно знесена, а на її місці за проектом відомого чернігівського архітектора та громадського діяча Андрія Карнабєда розпочато будівництво школи. У процесі будівництва споруду перепрофілювали під потреби Чернігівського філіалу Київського політехнічного інституту, що розмістився там у червні 1966 року. У 1978 року будівля була передана правоохоронцям, зараз тут розташований юридичний коледж Державного департаменту з питань виконання покарань, який на початку створення мав назву «Школа удосконалення начальницького складу міліції МВС СРСР».


Олена БЕРЕЗКІНА

Газета "Чернігівські відомості", 3 серпня 2011 року

Немає коментарів:

Дописати коментар