26.11.11

Не забудемо, не пробачимо

Жертви Голодомору на вулицях Харкова. 1933 р.
Фото з сату president.gov.ua
Голодомор для моєї родони ніколи не був порожнім словом. У 1933 році від голодної смерті померли батьки моєї вже нині покійної бабусі Ольги.

Пам’ятаю, як ще у дитинстві бабця розповідали, як одного дня у селі Кобижчі, що у Бобровицькому районі на Чернігівщині, місцевий комсомольський та партійний актив ходив по хатам, виганяючи напівживих, пухлих від голоду і заморених працею колгоспників зустрічати перший на селі трактор. Організований масовий тріумф від успіхів радянської індустріалізації завершився у той же день смертями багатьох людей, які від голодного виснаження падали прямо уздовж вулиць, якими до світлого майбуття прямував «залізний кінь».

За п`яними бенкетами, місцевій еліті  було не до якихось там небіжчиків, які є неминучими в епоху будівництва найщасливішої в історії людства формації - комунізму.

Тому так і лежали по кілька днів поспіль під парканами тіла кобижчанців, прибрати та по-людськи поховати яких просто було вже нікому…

Розповідала баба Ольга й про канібалізм та інші злочини, на які, доведені тваринним голодом односельці, були змушені нерідко вдаватися, щоб врятувати своє життя. Але говорила вона про ті часи завжди з острахом і пошепки. Бо жоден, хто організовував і здійснював голодомор, так ніколи й не був покараний…

Немає коментарів:

Дописати коментар