27.06.11

Таємна історія: за вбивство Галаки більшовицькому кілеру щедро заплатили

Без сумніву, успіх у широкого кола українських читачів резонансного роману Василя Шкляра «Чорний ворон» або «Залишенець» про одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок української історії – боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 1920-х роках не може не викликати інтерес до учасників тих подій і того, що ними рухало насправді.
Фото Івана Васильчикова-Галаки (у центрі) з джерела:
 

http://siver.com.ua/news/ochi_galaki_divljatsja_na_nas_znajdeno_fotografiju_otamana/2010-08-19-5546

Серед них – отаман Іван Васильчиков-Галака.
Тим більше, що 3 липня цього року минає 90 років з дня загибелі цього легендарного отамана, партизанський загін якого наводив жах на червоних більшовицьких окупантів і їх поплічників в буремні 20-і роки минулого століття на Чернігівщині.
Отамана Галаку підступно вбив чекіст Федір Гончаров, який втерся в довіру до отамана, зарубав його, коли той спав.
Довгі роки отаман Галака офіційною комуністичною пропагандою змальовувався як вбивця, грабіжник, антисеміт.
Тож не дивно, що в часи так званої «перестройки» в кінці 80-х років XX ст. компартійні ідеологи вирішили назвати на честь його вбивці вулицю в Чернігові.


Біографічна довідка на Ф.В. Гончарова,
підписана секретарем парткому УКДБ УРСР
по Чернігівській області В.А. Дерейчуком

Ось витяг з біографічної довідки Ф.В. Гончарова, 1890 року народження, чекіста з 1919 року, підписаний секретарем парткому УКДБ УРСР по Чернігівській області у 1987 році:
«1921 году, выполняя спецзадание губЧК, внедрился в действующую на територии Репкинского и Городнянского уездов крупную политическую банду Голако, проявив при этом мужество и героизм. Ликвидировал главаря банды и способствовал разгрому банды».
За це підступне вбивство українського патріота чекіста Ф.В. Гончарова в серпні 1921 року було нагороджено золотим годинником та грошовою винагородою у сумі 100 тисяч рублів. Останнє той начебто передав у Фонд надання допомоги дітям-сиротам.
Крім цих нагород, цього чекіста двічі нагороджували орденом «Красного знамени» (1922, 1926 роках ) «за активную борьбу с бандитизмом» не тільки в Чернігівській, але ще і в Полтавській, Житомирській, Миколаївській областях.
Скільки ще грошових виплат за подібні вбивства отримав чекіст достовірно невідомо. Але якби грошову винагороду за вбивство 90 років тому атамана Галаки він не передав у Фонд надання допомоги дітям-сиротам, то ми й досі вважали б, що «борьба с бандитизмом» велася виключно за зарплату, ордени і медалі, іменні годинники.
До речі, під час першої окупації України у 1918 році більшовицькими військами під проводом Михайла Муравйова кожний з учасник взяття Києва отримав чималенькі для того часу гроші: революційний солдат – 20 рублів, червоноармієць – 100 рублів, матрос – 500 рублів, сестри милосердя – 20 рублів, інші – 150 рублів. Кошти на оплату «революційної» армії збиралися як контрибуція (організоване пограбування) в кожному місті, в якому вона встановлювала «савецкую» владу.
Пізніше, у травні 1918 року М. Муравйов, звинувачений соратниками, крім зради революції, ще й в непрозорому і несправедливому використанні контрибуційних коштів, був розстріляний.
Тож далеко не тільки революційні, а й заробітчанські настрої рухали революційними солдатами і матросами. Це вміло використовували більшовики та їх каральні органи.
Однак, про це сучасні продовжувачі їх «славних» справ – комуністи намагаються навіть не згадувати.

Сергій Соломаха, газета "Сіверщина"

Немає коментарів:

Дописати коментар