21.05.11

Про Перемогу, яку ми не знаємо

Є свято Перемоги. 9 Травня, незабутній день.


Була ще одна Перемога, пов’язана з цією ж війною. Вона ніколи не мала свого особливого дня. Вона не згадується, про неї не мовлять. Те, про що так багато говорилося ще декілька десятків років тому, сьогодні покрилося мороком забуття…

Коли у 1937 році відбувався перепис населення СРСР, то серед інших питань, які задавалися кожному громадянинові, було «Чи вважаєте Ви себе віруючим? Чи віруєте у Бога?». Таке питання повергало у легкий шок опитуваних, позитивна відповідь котрих вимагала особливої мужності. І 30% міського населення і 70% селян чесно і безбоязно відповіли «так».

Ще 7-8 років до цього войовничими безбожниками із Антирелігійної комісії було розроблено план ліквідації релігії до 1937 року, який ніколи не публікувався. Згідно його:

до 1932-33 року передбачалося закриття всіх церков та молитовних споруд,

до 1934 року – зникнення будь-яких релігійних уявлень у свідомості радянської людини,

у 1936 році – знищення всіх храмів і священнослужителів.

А 1937 рік повинен був таким чином привести до повного викоренення релігійної думки завдяки атеїстичній роботі (завершальній «чистці» релігійних залишків) у найбільш віддалених малолюдних місцях.


Проте результати перепису засвідчили про провал цієї операції. Це стало передвісником кризи атеїстичної ідеології, яку безбожники старалися не помічати, шукаючи всілякі виправдання цьому фіаско.


Офіційна радянська статистика (яка лише у 1990 році стала відомою; багатьох з тих, хто чинив перепис, було репресовано) свідчила про те, що половина громадян Радянського Союзу вважали себе віруючими. З цього випливало, що на війні більшість людей сповідували Віру. Робітників із міста на фронт на брали (ті потрібні були в тилу), тому війська були переважно селянськими. А це значить, що християн в армії було набагато більше, ніж членів КПРС. Звичайно, армія від цього не ставала християнською. Але під час бомбування молилися усі. Молитва в окопах жила. Вона надихала людей, допомагала переносити тяготи війни.

У липні 1941 року припинили своє видання журнал «Безбожник» і газета «Безбожник у станка», що випускалася СВБ (Союзом войовничих безбожників). Коли відкрився фронт на заході, партійці враз дійшли висновку, що громадянський фронт слід згортати. А війна з Православною Церквою, як і з релігією взагалі, була останнім фронтом громадянської війни.

У 1944 році вийшла постанова ЦК про підсилення ідеологічної роботи і активізацію пропаганди, в якій ані слова не мовилося про атеїстичну роботу чи антирелігійну пропаганду. Уперше за всю історію країни Рад у партійних документах з ідеологічного питання свідомо обійшлася «релігійна проблема». Отже, Церкву на той час вже не сприймали як ворога. І те, що Йосип Сталін, вихованець духовній семінарії, у першому своєму зверненні промовив майже забуте церковне «братья и сестры» замість заяложеного і затертого «товарищи», також багато про що свідчило.

Проходить ще півроку. 7 листопада, парад на Красній площі. Сталін у своїй промові згадує руських полководців Кутузова, Суворова, Дмитра Донського, Олександра Невського… Для теперішньої свідомості тут не бачиться нічого дивного. Але тоді все було інакше. Річ у тім, що 20-30-і роки були періодом вакханалії над історією Русі: пам’ятники історичним особам руйнувалися і загиджувалися. Ярославський, голова СВБ, намагався ввести літочислення від 1917 року, як початку нової комуністичної ери (благо, народ це не сприйняв). Марсистсько-ленінська ідеологія всіляко переконувала людство у тому, що справжня історія почалася саме з 1917-го, а до цього була лише передісторія, царизм, оскільки до жовтневої революції нічого світлого не було окрім класової боротьби та окремих повстань селян. Більш того, Олександр Суворов подавляв повстання Пугачова, а тепер він висувається, як взірець сучасності. А старі люди того часу ще пам’ятали, що Суворов був псаломщиком у храмі.

Тепер уста генсека прославляють видатних історичних особистостей, які до того ж були православними святими – Олександра Невського і Дмитра Донського, не кажучи вже про псаломщика Суворова.

Духовна весна поступово поверталася, холодний лід безбожжя зрушився: процес кризи побудови атеїстичного суспільства почався.

Війна з перших років повернула нам слова Батьківщина, Вітчизна (слово «Батьківщина» до цього вживалося в газетах, але надто обережно, дуже рідко і лише у якості словосполучення зі словом соціалістична). Реабілітувалося слово спасибі. За декілька років до війни «Комсомольська правда» вела компанію за відміну цього слова (російське спасибо яскраво передавало своє етимологічне значення «спаси Бог»). Вимагалося говорити один одному «благодарю, товарищ».

Нам, людям ХІХ століття, не зрозуміти ту химерну лють, з якою велася боротьба з мовою напередодні війни. Свідомість войовничого атеїста, як нова радикальна свідомість, вимагала скасування звичних слів і появи нових. Особливих і яскравих, гордівливих і шпарких. Рідна мова ламалася, натомість створювався радянський новояз зі штучними іменуваннями і безліччю абревіатур, до яких ми мусили звикати: сільпо, колгосп, райвиконком, вторчермет, комсомол, універмаг, завуч, ГОСТ, ЖЕК, ЗАГС, ВЦСПС та ін.

Намагалися збутися навіть назв днів тижня тільки за причиною того, що один з днів на російській мові називається воскресенье, щоб позбавитися зайвих питань: що значить воскресіння, Хто воскрес і навіщо. Натомість вводився чудернацький календар: замість тижня –  шестиднівки, замість назв днів тижня – порядковий номер, приміром: третій день шестиднівки. Повне знеособлювання. Числа, нагромадження літер та частин слів в один словесне місиво замість звичайного слова.

А що вже говорити про імена, якими називали народжених хлопчиків та дівчаток. Тут, мабуть, як ніде більше, проявилася вся бездумність ідеології більшовицького зла.

Ось лише деякі з переліку імен, які писалися у метричних свідоцтвах та радянських паспортах:

Барикада, Дизель, Дрезина, Звізда, Електрон, Електрик, Електрофікація, Комсомол, Міліція, Молот, Наука, Партія, Победа, Портфель, Революція, Спартакіада, Танкіст, Трактор, Тракторина.

Серед них зустрічалися імена, що показували особливу гордість тодішньої свідомості: 

Атеїст, Вождь, Герой, Декабрист, Командир, Паскуда, Піонер, Октябрьонок. Звичайно, Маркс і Енгельс.

А були й такі імена, у яких фантазія їх ідеологів-творців доходила до особливих форм сюрреалістичного абсурду.

Валтерперженка (утворено за допомогою обривків початків слів фрази «Валентина Терешкова – первая женщина-космонавт»).

Видезнар (означає «выше держи знамя революции»).

Даздраперма («да здравствует 1 мая»).

Даздрасен («да здравствует 7 ноября»).

Долойнеграма (тобто «долой неграмотность»).

Девіл (абревіатура «дитя епохи В.І.Леніна», варто відмітити, що англ. devil означає «диявол»).

Желдора (це симпатичне дівоче ім'я значило «железная дорога»).

Заклимена (від «заклейменный»: з першого рядку «Інтернаціоналу» «вставай, проклятьем заклейменный», таким чином дівчинка замість благословення батьківського після народження отримувала тавро прокляття).

Лорикерик (перші букви слів: Ленин, Октябрьская революция, индустриализация, коллективизация, электрификация, радиофикация и коммунизм).

Луначара (від Луначарський).

Маренлєнст і Мелс (як скорочення «Маркс, Энгельс, Ленин, Сталин»).

Оюшминальд (від «Отто Юльевич Шмидт на льдине»).

Придеспар («привет делегатам съезду партии»).

Але почалася війна і все раптово змінилося. Повернулася нормальна мова, рідні слова. Почали говорити про Батьківщину, згадувати великих людей минулого і православних святих. Припинилася мода на модернові імена, народжувалися на світ Божий звичайні Івани та Мар'ї, а не Девіли Паскудовичі і Даздраперми Даздрасенівни. Почали відкриватися храми і відновлюватися служби, радянське людство згадало за Бога.

Щоправда, до безбожної істерії потім знову вдався Хрущов, який обіцяв швидко побудувати комунізм. А оскільки комунізм виключав наявність церков і попів, то тисячі храмів і монастирів під час його правління з його легкої руки почали знову нещадно закриватися і руйнуватися. Боротьба із Церквою відновилася. Почалася війна із наслідками війни, і, як результат, знову повернулася мода до імен-фантасмагоризмів, як-от Нісєрха, Кукуцаполь (що означали відповідно «Никита Сергеевич Хрущев» і «кукурудза – цариця полів»), Ургавнеб, Урювкос («Ура, Гагарин в небі», «Ура, Юра в космосі»).

Втім після хрущовської доби ця війна припинилася: схоже, генсеки відчули марноту войовничого безбожжя вже раз і назавжди. 1988 рік у Радянському Союзі став роком державних урочистостей з нагоди 1000-ліття Хрещення Русі, що означало визнання поразки політики войовничого атеїзму. Горбачовська перебудова призвела до відкриття храмів, припинення переслідувань вірян і, як наслідок, до вмирання червоного монстра під назвою СРСР.

Але все це почало відбуватися у роки війни. Під час Другої світової радянське людство уперше вчинило масове переосмислення, повернувши собі втрачену духовну свободу, молитву і звичайне людське достоїнство. Перемагаючи зло фашизму, народ наш передусім переміг зло войовничого безбожництва.

Немає коментарів:

Дописати коментар