13.04.11

Його креслення загубилися на 36 років...

Микола Кибальчич
Микола Кибальчич, автор схеми першого реактивного літального апарата, народився у м. Короп на Чернігівщині

Мало хто знає, що народоволець і розробник вибухівки Микола Кибальчич народився 31 жовтня 1853 року у родині православного священика і зростав у Коропі - маленькому містечку на Чернігівщині. А ще менше відомо про те, що він залишив креслення реактивного літального апарата, які пролежали, нікому не відомі, майже 30 років. Лише у рідному містечку про нього нагадує будинок-музей та вулиця, що названа його ім'ям.

Про трагічну долю цього чоловіка ми знаємо небагато: винахідник, революціонер-народник, причетний до замаху на царя Олександра ІІ і за це страчений. Та якою людиною був учений, котрий, поспішаючи достойно завершити земні діла, поламаним гудзиком на стіні камери смертників зробив креслення і розрахунки неймовірного, як на той час, важчого за повітря літального апарата? До чого він прагнув у житті, кого любив, що керувало його вчинками?


Відповіді на ці запитання логічно було шукати в Коропі. Ось і сам Микола Кибальчич - високий, худорлявий, самозаглиблений. На власному подвір'ї, де ростуть дерева, посаджені льотчиками-космонавтами, котрі приїздили вклонитися пам'яті видатного вченого, - Юрієм Романенком, Леонідом Каденюком, маршалом авіації Сергієм Руденком. А в експозиції будинку, в якому мешкала сім'я Кибальчичів, зберігається найцінніший експонат - особистий компас, книга і фотографія з автографом, надіслані в подарунок музею Юрієм Гагаріним...


Алхімія ляпасу: замість золота - срібло

Екскурсовод Олена Москотіна розповіла, що у родині Кибальчичів був культ книги, тому Миколка читав запоєм, при тому мав майже феноменальну пам'ять, завдяки якій міг засвоювати великий обсяг інформації, аналізувати, робити висновки, що сприяло формуванню інтелекту вченого-винахідника. Це повною мірою проявилося в Новгород-Сіверській чоловічій гімназії, куди Микола вступив усупереч волі батька, не довчившись у Чернігівській духовній семінарії. Ну не бачив він себе священиком!

Згодом кращий друг Кибальчича, Дмитро Сільницький, напише у своїх спогадах, що Микола виділявся серед гімназистів своєю природною обдарованістю щодо вивчення точних наук. Його знанням дивувалися не тільки товариші, а й учителі. Уже тоді він надавав перевагу вивченню хімії. Особливо його цікавили вибухові речовини та їх властивості. Микола діставав усю доступну технічну літературу, а щоб читати її в оригіналі, навіть англійську мову самотужки вивчив.

У рік свого випуску Кибальчич був єдиним претендентом на золоту медаль, але одержав срібну, бо дав ляпаса поліцейському, котрий кривдив селянина. Незважаючи ні на що син провінційного священика, вразивши професорів приймальної комісії своєю глибокою ерудицією, без проблем вступив до Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення -привілейованого навчального закладу з французькою мовою викладання, котрий мав покровительство царської родини.

Кохання - мить, розлуки - вічність

Кибальчич з головою поринув у навчання. Його успіхи були помічені і відзначені адміністрацією навчального закладу: кращого студента, звільнили від сплати за прослуховування лекцій. Крім того, він щомісяця отримував грошові винагороди. Але, провчившись 3 роки, Микола вступає до медико-хірургічної академії у тому ж таки Петербурзі і через певний час потрапляє до в'язниці за зберігання народницької літератури. Тим часом мирно налаштована "Земля і воля" переросла в терористичну організацію "Народна воля", до якої, відсидівши майже три роки, й пристане Микола Кибальчич.

Чому людина із потужним потенціалом кабінетного вченого стала на такий радикальний шлях? Цьому, поза сумнівом, посприяв розрив з коханою дівчиною, Катею Зеньковою. У них були світлі, прекрасні взаємні почуття, та не судилася спільна доля: батько Каті був хрещеним батьком Миколи. На той час кровна спорідненість давала можливість одруження, а духовна - ні. Ще Кибальчича дуже вразила смерть батька, котрий не пережив звістки про ув'язнення сина. До всього юнакові, як неблагонадійному, не дозволили продовжити навчання. Тож Миколі не лишалося нічого іншого, як буквально зануритися в революційну роботу. Молодий учений знову повернувся до експериментів з вибухівкою.

За своїм внутрішнім станом він не був терористом, а швидше революціонером у науці, адже поставив собі за мету здобути нітрогліцерин, а потім виготовив в домашніх умовах динаміт, котрий за вибуховими характеристиками перевершив динаміт його винахідника - славетного Нобеля. Згодом царські генерали назвуть створену Кибальчичем бомбу справжнім дивом і новим словом у вибухотехніці. Замах на царя стався 1 березня 1881 року. Народовольців було заарештовано, суд виніс їм смертний вирок.

... І тоді, на крайній межі життя, молодий учений здійснив останню свою революцію - у справі ракетобудування. Та перенесені на папір креслення не потрапили до вчених, а залягли на полицях таємного архіву на довгих 36 років. Приблизно на стільки ж було відкинуто в часі перший космічний політ.

Микола Кибальчич прожив усього 27 років...

Євдокія ТЮТЮННИК, "Урядовий Кур`єр"

Немає коментарів:

Дописати коментар