Німецький журналіст Бернхард Клазен (Bernhard Clasen) з берлінської газети «Тагесцайтунг» (TAZ. «Die Tageszeitung») приїздив нещодавно у Корюківку. Спеціально у Корюківку приїздив. Вже майже рік він працює в Україні, мешкає в Києві. Місяць тому, абсолютно випадково довідався про Корюківську трагедію, що трапилась далекого березня 1943 року. Його те потрясло! І він вирішив на місці і особисто з’ясувати обставини найбільшого в Європі під час Другої світової війни (1939–1945) нацистського злочину -- знищення цілого міста разом із мешканцями.
Директор Корюківського історичного музею Людмила Бабич та науковий співробітник музею Оксана Толкачова докладно розповіли про цей нацистський злочин проти людяності, ознайомили німецького небайдужого журналіста з експозицією, документами, результатами пошукової роботи.
Бернхард Клазен зустрівся зі свідками трагедії, які ще й досі живі -- Діною Степанівною Корнієвською, Галиною Михайлівною Поповою, Ганною Микитівною Нековаль. Пан Бернхард відвідав Меморіал на честь загиблих місцевих жителів, відкритий на місці ресторану, в якому карателі розстріляли найбільше людей -- 500 осіб, а потім і спалили їхні будинки. Побував у Свято-Вознесенській церкві, де свідок трагедії Володимир Іванович Костюк розповів про подвиг настоятеля цієї церкви Олександра Васильовича Бондаревського, який захищав мешканців і 2 березня 1943 року разом із ними загинув від рук карателів. Ознайомився з меморіальною дошкою на честь отця Олександра (Бондаревського) біля храму.
Директор Корюківського історичного музею Людмила Бабич та науковий співробітник музею Оксана Толкачова докладно розповіли про цей нацистський злочин проти людяності, ознайомили німецького небайдужого журналіста з експозицією, документами, результатами пошукової роботи.
Бернхард Клазен зустрівся зі свідками трагедії, які ще й досі живі -- Діною Степанівною Корнієвською, Галиною Михайлівною Поповою, Ганною Микитівною Нековаль. Пан Бернхард відвідав Меморіал на честь загиблих місцевих жителів, відкритий на місці ресторану, в якому карателі розстріляли найбільше людей -- 500 осіб, а потім і спалили їхні будинки. Побував у Свято-Вознесенській церкві, де свідок трагедії Володимир Іванович Костюк розповів про подвиг настоятеля цієї церкви Олександра Васильовича Бондаревського, який захищав мешканців і 2 березня 1943 року разом із ними загинув від рук карателів. Ознайомився з меморіальною дошкою на честь отця Олександра (Бондаревського) біля храму.
Журналіст вшанував пам’ять безневинно вбитих нацистами мирних жителів на місці їх перепоховання на території майбутнього Меморіалу у Зеленому Гаю під Корюківкою. А потім, уже в Чернігові, зустрівся з представником Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергієм Бутком. Німецького журналіста серед іншого найбільше турбувало питання: «Чому у Німеччині і Європі не знають про цей жахливий нацистський злочин?»
Відповідь співробітника Інституту: « Про це не знали не лише в Європі, те приховували і в СРСР, і в Україні! Комуністичному режиму цей факт був невигідний. Адже він викривав радянський партизанський рух, наочно показував його інструментом сталінської СРСР, а не народним захисником-месником. Не можна інакше пояснити бездіяльність чернігівського партизанського з’єднання під командуванням Олексія Федорова -- а це понад 3 тисячі добре озброєних бійців, що перебували на той час у 15 км від Корюківки (передові дозори на відстані 3 км) -- які навіть не спробували захистити мешканців міста, яких два дні від 300 до 500 нацистських карателів методично знищували і палили будинки. «Не було наказу», – саме так пояснювали рядові партизани свою бездіяльність. Найгірше, що це типовий приклад ставлення партизанського руху до власного населення, який створила і яким жорстко керувала комуністична держава».
Сергій Бутко зауважив, що злочином вважається не тільки злочинна дія, а також і злочинна бездіяльність…
Бернхард Клазен пообіцяв свідкам Корюківської трагедії зробити свій внесок у поінформуванні громадськості і влади Німеччини, європейських країн про цю трагедію, пам’ять про яку має бути застереженням від подібних злочинів проти людяності сьогодні і у майбутньому.
Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті
На фото: Б. Клаузен з тими, що вижили
"Деснянська правда"
Відповідь співробітника Інституту: « Про це не знали не лише в Європі, те приховували і в СРСР, і в Україні! Комуністичному режиму цей факт був невигідний. Адже він викривав радянський партизанський рух, наочно показував його інструментом сталінської СРСР, а не народним захисником-месником. Не можна інакше пояснити бездіяльність чернігівського партизанського з’єднання під командуванням Олексія Федорова -- а це понад 3 тисячі добре озброєних бійців, що перебували на той час у 15 км від Корюківки (передові дозори на відстані 3 км) -- які навіть не спробували захистити мешканців міста, яких два дні від 300 до 500 нацистських карателів методично знищували і палили будинки. «Не було наказу», – саме так пояснювали рядові партизани свою бездіяльність. Найгірше, що це типовий приклад ставлення партизанського руху до власного населення, який створила і яким жорстко керувала комуністична держава».
Сергій Бутко зауважив, що злочином вважається не тільки злочинна дія, а також і злочинна бездіяльність…
Бернхард Клазен пообіцяв свідкам Корюківської трагедії зробити свій внесок у поінформуванні громадськості і влади Німеччини, європейських країн про цю трагедію, пам’ять про яку має бути застереженням від подібних злочинів проти людяності сьогодні і у майбутньому.
Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті
На фото: Б. Клаузен з тими, що вижили
"Деснянська правда"
Коментарі
Дописати коментар