Потрясіння німецького журналіста!

Німецький журналіст Бернхард Клазен (Bernhard Clasen) з берлінської газети «Тагесцайтунг» (TAZ. «Die Tageszeitung») приїздив нещодавно у Корюківку. Спеціально у Корюківку приїздив. Вже майже рік він працює в Україні, мешкає в Києві. Місяць тому, абсолютно випадково довідався про Корюківську трагедію, що трапилась далекого березня 1943 року. Його те потрясло! І він вирішив на місці і особисто з’ясувати обставини найбільшого в Європі під час Другої світової війни (1939–1945) нацистського злочину -- знищення цілого міста разом із мешканцями.

Директор Корюківського історичного музею Людмила Бабич та науковий співробітник музею Оксана Толкачова докладно розповіли про цей нацистський злочин проти людяності, ознайомили німецького небайдужого журналіста з експозицією, документами, результатами пошукової роботи.

Бернхард Клазен зустрівся зі свідками трагедії, які ще й досі живі -- Діною Степанівною Корнієвською, Галиною Михайлівною Поповою, Ганною Микитівною Нековаль. Пан Бернхард відвідав Меморіал на честь загиблих місцевих жителів, відкритий на місці ресторану, в якому карателі розстріляли найбільше людей -- 500 осіб, а потім і спалили їхні будинки. Побував у Свято-Вознесенській церкві, де свідок трагедії Володимир Іванович Костюк розповів про подвиг настоятеля цієї церкви Олександра Васильовича Бондаревського, який захищав мешканців і 2 березня 1943 року разом із ними загинув від рук карателів. Ознайомився з меморіальною дошкою на честь отця Олександра (Бондаревського) біля храму.
Журналіст вшанував пам’ять безневинно вбитих нацистами мирних жителів на місці їх перепоховання на території майбутнього Меморіалу у Зеленому Гаю під Корюківкою. А потім, уже в Чернігові, зустрівся з представником Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергієм Бутком. Німецького журналіста серед іншого найбільше турбувало питання: «Чому у Німеччині і Європі не знають про цей жахливий нацистський злочин?»

Відповідь співробітника Інституту: « Про це не знали не лише в Європі, те приховували і в СРСР, і в Україні! Комуністичному режиму цей факт був невигідний. Адже він викривав радянський партизанський рух, наочно показував його інструментом сталінської СРСР, а не народним захисником-месником. Не можна інакше пояснити бездіяльність чернігівського партизанського з’єднання під командуванням Олексія Федорова -- а це понад 3 тисячі добре озброєних бійців, що перебували на той час у 15 км від Корюківки (передові дозори на відстані 3 км) -- які навіть не спробували захистити мешканців міста, яких два дні від 300 до 500 нацистських карателів методично знищували і палили будинки. «Не було наказу», – саме так пояснювали рядові партизани свою бездіяльність. Найгірше, що це типовий приклад ставлення партизанського руху до власного населення, який створила і яким жорстко керувала комуністична держава».

Сергій Бутко зауважив, що злочином вважається не тільки злочинна дія, а також і злочинна бездіяльність…

Бернхард Клазен пообіцяв свідкам Корюківської трагедії зробити свій внесок у поінформуванні громадськості і влади Німеччини, європейських країн про цю трагедію, пам’ять про яку має бути застереженням від подібних злочинів проти людяності сьогодні і у майбутньому.

Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті
На фото: Б. Клаузен з тими, що вижили
"Деснянська правда"

Коментарі