29.11.15

Мінкульт позбавив охоронного статусу 40 пам’ятників Леніну, більшість яких у Чернігівській області

Останній в Чернігові пам’ятник Леніну
знаходиться на території державного
підприємства «171 Чернігівський ремонтний завод»
Сорок пам’ятників Володимиру Леніну й один пам’ятник борцям за радянську владу вирішено не заносити до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Відповідний наказ (№977) підписав міністр культури В’ячеслав Кириленко 26 листопада, повідомили у прес-службі міністерства культури.

Йдеться про 36 пам’ятників у Чернігівській області, та по одному в Слов’янську Донецької області, у Запоріжжі, у селищі Гоща Рівненської області, у селищі Мечебилове Харківської області та в Ізяславі Хмельницької області.

"Ці об’єкти, які тепер не мають статусу пам’яток, офіційно не знаходяться під охороною держави", - йдеться в повідомленні.

Це рішення ухвалене на виконання закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", а також фахових висновків та рішень Експертної комісії з розгляду питань занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Мінкультури.

Нагадаємо, що голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський доручив місцевим чиновникам завершити процес декомунізації до 21 грудня.

31 жовтня у Волновасі демонтували пам'ятник Леніну.

http://svoboda.fm/politics/region/242609.html

26.11.15

Цікавий факт: ще до 30-х років ХХ ст люди в селі не носили спідню білизну

«Дівчата не купались навіть у свято, соромлячись скидати сорочки», – писав геніальний Олександр Довженко про річку Десну.


Раніше головні гігієнічні функції у сільській місцевості виконувала лише натільна сорочка, яка була одночасно і основним елементом костюму, і спідньою білизною. Крім того, спідня білизна вважалася селянами предметом розкоші, який могли дозволити собі лише городянки. Але ще частіше в українському селі білизна розглядалась як атрибут повій, а відтак була чимось сороміцьким та непристойним. Саме тому, навіть маючи можливість придбати (або виготовити) спідню білизну, селянки відмовлялися її носити через острах негативних асоціацій, пліток та пересудів односельчанок.

Звичайно ж для жінок у “особливі” дні це була проблема. Написано чимало праць про гігієну та побут на селі. Жінки тоді одягали поверх натільних сорочок довгі спідниці темних кольорів і практично не виходили з хати і не виконували ніякої роботи. Усі ходили у довгих сорочках від малого до старого цілий рік. Аж поки не дійшло, що спідня білизна – це зручніть і здоров’я. А почало помаленьку доходити людям лише, починаючи, з 30-х років ХХ ст.

"Відкривай Україну"