30.04.15

Десять міфів про декомунізацію України

Перейменування вулиць і міст, відкриття архівів, визнання ОУН і УПА та відзначення Дня примирення – це зовсім не так «страшно», як про це розповідають критики декомунізаційних ініціатив.

9 квітня 2015 року Верховна Рада ухвалила чотири законопроекти так званого «декомунізаційного пакету». У них ідеться про визнання державою борців за незалежність України у ХХ столітті, відкриття архівів радянських репресивних органів, засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів та увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Ініціатори декомунізації спираються передусім на європейський досвід.
Закони про відкриття архівів були ухвалені після падіння комуністичних режимів у Німеччині, Чехії, Польщі, Словаччині, Угорщині та інших державах. Комуністичний режим як злочинний засуджено на законодавчому рівні в низці східноєвропейських та балтійських держав; заборона використання радянської та нацистської символіки діє в Литві, Латвії, Естонії, а віднедавна в Грузії.
«Знання історії є однією з передумов запобігання подібним злочинам у майбутньому. До того ж, моральна оцінка й засудження вчинених злочинів мають велике значення для виховання молодих поколінь. […] Відтак, Асамблея суворо засуджує численні порушення прав людини, вчинені тоталітарними комуністичними режимами, висловлює жертвам цих злочинів свої співчуття, розуміння та визнає їхні страждання», – зазначено в резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 2006 року «Необхідність міжнародного засудження злочинів комуністичних тоталітарних режимів».
Ці слова безпосередньо стосуються саме України, яка унаслідок репресій, депортації та організованого радянським режимом геноциду втратила мільйони мешканців.
Однак звістка про ухвалення декомунізаційного пакету законів породила цілу низку маніпуляцій, міфів і страхів, що примножуються в ЗМІ не без участі російських пропагандистів. На жаль, не лише серед читачів, глядачів і слухачів, а й серед журналістів небагато таких, що прочитали закони повністю, перш ніж їх обговорювати та оцінювати.
Спробуймо дати відповідь на найпоширеніші закиди, що лунають у пресі на адресу декомунізаційної ініціативи.

22.04.15

Потрясіння німецького журналіста!

Німецький журналіст Бернхард Клазен (Bernhard Clasen) з берлінської газети «Тагесцайтунг» (TAZ. «Die Tageszeitung») приїздив нещодавно у Корюківку. Спеціально у Корюківку приїздив. Вже майже рік він працює в Україні, мешкає в Києві. Місяць тому, абсолютно випадково довідався про Корюківську трагедію, що трапилась далекого березня 1943 року. Його те потрясло! І він вирішив на місці і особисто з’ясувати обставини найбільшого в Європі під час Другої світової війни (1939–1945) нацистського злочину -- знищення цілого міста разом із мешканцями.

Директор Корюківського історичного музею Людмила Бабич та науковий співробітник музею Оксана Толкачова докладно розповіли про цей нацистський злочин проти людяності, ознайомили німецького небайдужого журналіста з експозицією, документами, результатами пошукової роботи.

Бернхард Клазен зустрівся зі свідками трагедії, які ще й досі живі -- Діною Степанівною Корнієвською, Галиною Михайлівною Поповою, Ганною Микитівною Нековаль. Пан Бернхард відвідав Меморіал на честь загиблих місцевих жителів, відкритий на місці ресторану, в якому карателі розстріляли найбільше людей -- 500 осіб, а потім і спалили їхні будинки. Побував у Свято-Вознесенській церкві, де свідок трагедії Володимир Іванович Костюк розповів про подвиг настоятеля цієї церкви Олександра Васильовича Бондаревського, який захищав мешканців і 2 березня 1943 року разом із ними загинув від рук карателів. Ознайомився з меморіальною дошкою на честь отця Олександра (Бондаревського) біля храму.

09.04.15

Рада визнала УПА, УНР та інші організації борцями за незалежність

Верховна Рада ухвалила закон про визнання організацій, які боролись за незалежність України у ХХ столітті.

За відповідний закон, авторства Юрія Шухевича, проголосував 271 народний  депутат.

Усі люди, які боролись за незалежність у збройних, парамілітарних, підпільних, політичних організаціях чи вели цю боротьбу індивідуально, визнаються борцями за незалежність України.

Законом передбачається визнання таких організацій, як Союз визволення України, УСС, УНР, Гетьманат, ЗУНР, партизанські і повстанські загони Наддніпрянщини, Карпатську січ, УПА, ОУН, Сойм Карпатської України, Українська Гельсінська спілка тощо.

"Держава визнає, що борці за незалежність України у ХХ столітті, які визначені у статті 1 даного закону, відіграли головну роль у відновленні української державності, яка проголошена Актом 24 серпня 1991 року, що є основною передумовою надання правового статусу та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті", - йдеться в законі.

Держава, згідно з законом, може визначити борцям за незалежність соцгарантії і пільги та держнагороди.

"Публічне заперечення факту правомірності боротьби за незалежність України у ХХ столітті визнається наругою над пам'яттю борців за незалежність України у XX столітті, приниженням гідності українського народу і є протиправним", - вказано в законі.

Українська правда

МАКИ ПАМ'ЯТІ

Квітка маку в українські традиції
 
    В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. В останніх з перелічених значень квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: «Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке –  як мак процвітає...». У відомій пісні «Ой, ти, Морозенку, славний козаче», мак згадується поруч зі смертю козака: «…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко у неволю попався…». Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.
    З народної творчості мак як символ пов'язаний із війною та військом перейшов у художню літературу. В Івана Франка:  «Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе». Легенду про мак обробив Михайло Стельмах у творі «У долині мак цвіте»: «…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…». Одна з героїнь присвяченого Другій світовій війні роману Олеся Гончара «Прапороносці» гине в долині червоних маків.

Мак як символ пам'яті у світі
 
    Появу цього символу пов'язують з віршам двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та працівниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 р. написав твір «На полях Фландрії», що починався словами: «На полях Фландрії розквітли маки/Між хрестами ряд за рядом». Друга 1918 р. написала вірша «Ми збережемо віру», в якому обіцяла носити червоний мак в пам’ять про загиблих. Саме Мойні Майкл в листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто. У 1920 р. Національний Американський легіон прийняв маки в якості офіційного символу, а у 1921 р. червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. В Польщі червоні маки є символом перемоги 11-18 травня 1944 р. Другого корпусу ген. Андерса в боях за гору Монте-Кассіно в Італії. Приспів до популярної військової пісні того часу починається словами «Червоні маки на Монте-Кассіно/Замість роси пили польську кров».