29.10.13

Россия боится финансовой ответственности за Голодомор - историк

Известный итальянский историк Андреа Грациози, специалист по истории Украины и Советского Союза, считает, что одной из главных причин неполного признания в мире украинского Голодомора геноцидом, является боязнь России перед финансовыми обязательствами.

Как отметил историк, признание какого-либо события актом геноцида имеет правовое значение и влечет за собой очень серьезные юридические последствия. «Если бы теперь в мире признали украинский Голодомор геноцидом, тогда Россия как наследница СССР должна была бы финансово расплачиваться за трагедию. Это одно из главных препятствий на пути к признанию Голодомора геноцидом» , - сказал Грациози в интервью «Радио Свобода».

По словам Андреа Грациози, период с 1928 по 1953 год был страшным в истории Украины, и Голодомор - скорее как символ, эта трагедия была наибольшей. «Речь идет в целом о разрушении крестьянской семьи, сельского предпринимательства, о невозможности ведения семейного бизнеса. Это все породил репрессивный режим, где Голодомор выступает как показательный символ» .

Как известно, на сегодня Голодомор в Украине 1932-1933 годов официально признали геноцидом украинского народа и осудили: Австралия, Андорра, Аргентина, Бразилия, Ватикан, Грузия, Эквадор, Эстония, Испания, Италия, Канада, Колумбия, Латвия, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польша, Словакия, США, Венгрия, Чехия, Чили.

В этом году отмечают 80 -ю годовщину Голодомора- геноцида 1932-1933 годов в Украине.
«Аргумент»

22.10.13

Ясенчук та ветерани повертатимуть пам'ять про Ремболовича і Рябченка

Старійшини національно-демократичного руху, уродженці Сіверського краю - Герой України, багаторічний політв’язень, письменник, громадсько-політичний діяч Левко Лук’яненко, публіцист, народний депутат IV, V та VI скликань Віталій Корж, журналіст, письменник, політик Віталій Шевченко вирішили увіковічнити пам'ять невідомих борців за волю України, які або народилися, або загинули на Чернігівщини. Зустріч відбулася у приміщенні Центру Національного Відродження, що у Києві.

Підтримати ініціативу погодилися колишній народний депутат Левко Бирюк, генерал-майор, краєзнавець Василь Устименко, політик, економіст і громадський діяч Олександр Сугоняко.

- «Коли я йшов сюди, то на пам’ятнику Борису Грінченку прочитав надпис:
«Україна!
В цьому
слові для
мене все», -- цими словами великого українця розпочав свій виступ Віталій Терентійович Корж. -- Такі слова могли б належати кожному із сьогоднішніх учасників зібрання. Ми маємо попередників – борців за волю України, пам'ять яких не вшанована і чимало імен забуто. Наш обов’язок - спонукати владу і громадськість виправити цю ситуацію».

– «Уродженцями Чернігівщини є чимало вояків армії УНР, діячів українських організацій, кожен з яких звершив свій, хоча б невеличкий подвиг для становлення Української Держави. Наприклад, близько двадцяти генералів армії Української Народної Республіки, тисячі старшин та козаків, які захищали державну незалежність України є нашими земляками. У нашому краю палахкотіли десятки повстань проти комуністичного режиму, чимало чернігівців продовжили боротьбу в рядах УПА або на духовному фронті – як священики. Але із цих сотень і тисяч імен пошанованими є тільки одиниці», – розповів краєзнавець Олександр Ясенчук.

Після короткої, але змістовної наради було вирішено започаткувати громадську ініціативу із увіковічення та популяризації імен чернігівців – борців за волю України. Перші кроки цієї ініціативи, яка на сьогодні має робочу назву «Увіковічення чернігівців -- борців за волю України» - це поширення інформації про забутих героїв та їх подвиги, через випуск книжок, публікації у ЗМІ, збір матеріалів, встановлення пам’ятних стел, створення історико-краєзнавчого сайту, на якому б кожен бажаючий міг ознайомитися із документами з архівів, дослідженнями краєзнавців. У перспективі заплановано створення благодійного фонду.

Перші фігури, яких заплановано повернути із тіні забуття, це уродженці Городнянщини Іван Ремболович – підполковник армії УНР, полковник УПА та Яким Рябченко – провідник одного з наймасовіших селянських повстань на Лівобереженій Україні у 30-х роках.

Олександр СИТНИК, газета "Сіверщина"

09.10.13

Євген СТАХІВ – націоналіст, демократ і… останній молодогвардієць

З нагоди 95-річчя правдивого українського патріота
Євген Стахів


З нинішнім ювіляром Євгеном Стахівим я запізнався особисто наприкінці 1990-их років, коли працював над своїми  книгами про Українську Головну Визвольну Раду  (УГВР) та діючого провідника Організації Українських Націоналістів (1941-43) Миколу Лебедя. Після того ми час від часу зустрічались з ним переважно в Києві, а 2009 року – поблизу села Сприня на Львівщині, де якраз у липні 1944 року й постала УГВР, – цей «верховний та найвищий керівний  орган українського народу в його революційно-визвольній боротьбі»  в часі Другої світової війни та у повоєнні роки.  Тоді, як і натепер, пан Євген є Головою Середовища УГВР, замешкав у американському місті Волдвіку й, незважаючи на досить поважний вік, має чимало енергії, жваво цікавиться процесами на материковій Україні й часто відвідує рідні землі. Він є автором двох направду знаменитих книг – «Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого життя», яка вийшла друком 1995 року у київському видавництві «Рада» та оновленої книги  спогадів «Останній молодогвардієць» (Київ, видавництво «Варта», 2004).

Євген Стахів – людина невгамовна, людина дороги і поряд з цим він людина – рідкісно допитлива, цікава до всього, що і як складається в Україні, – писав про нього, передмовлюючи першу книжку споминів письменник Михайло Слабошпицький.  А ще – пан Євген – людина виняткової пам’яті, у своїй голові він тримає прізвища сотень людей, детально може пригадати про суть тих чи інших дискусій, перебіг подій та процесів. Прикметним є й те, що він уродженець Перемишлю, пройшов серйозну політичну еволюцію у своїх поглядах в роки останнього воєнного лихоліття якраз на території Східної та Наддніпрянської України, свідомо пройшов нелегкий шлях від прихильника чинного націоналізму, яку проповідувала Організація Українських Націоналістів (ОУН) у 1930-их роках, – до переконаного й послідовного демократа, для якого добро рідного народу, права й свободи людини та громадянина,  правовість, як така, та демократичні процедури співжиття у громадянському суспільстві є наріжним каменем розвитку вільної української людини в українській вільній державі.