22.03.13

Із дискусії про не чинність анафеми щодо Гетьмана України Івана Мазепи

Слід зауважити, що у своїх виступах чи друках, я не стверджував про те, що Собор РПЦ 1917-1918 рр. прийняв рішення про зняття анафеми з Івана Мазепи. Я писав про те, що Собор РПЦ 1917-1918 рр. скасував (засудив) усі анафеми, які були накладені у період Московського царства та Російської імперії з політичних причин. І відповідно, дане положення, у випадку коли у когось виникає сумнів щодо Івана Мазепи, стосується і його світлої памяті.

Поряд із цим я вважав і вважаю, що Гетьман України Іван Мазепа ніколи не був анафемований і анафема стосовно нього ніколи не діяла, оскільки її так зване проголошення відбулось з порушенням канонів Православної Церкви, а саме: з політичних мотивів (бо Православну Церкву Іван Мазепа ніколи не зраджував і від православної віри ніколи не відрікався), без соборного рішення керівних органів Церкви, якою для нього на 1708-1709 рр. (як і раніше) була не Московська Церква, а Київська Митрополія (на той час іще з канонічними правами самоуправління та широкої автономії) і під примусом чужоземної політичної влади - московського царя Петра І (імператором і супостатом, гонителем самої Московської Церкви Петро І стане кінцево тільки з 1721 року). І саме головне, сама Московська Церква (т.б. - Російська Православна Церква) ніколи і ні якого рішення (Синоду, Собору) щодо накладення анафеми на Гетьмана України Івана Мазепу не приймала, як не приймала соборне рішення з даного питання і Київська Митрополія у 1709 році, та в послідуючі роки (аж до наших днів). Тож про відміну якого рішення може взагалі підніматись питання в рамках діючих РПЦ чи УПЦ??? Зрозуміло що таке питання в рамках РПЦ, як і УПЦ взагалі є не правомірним та не може бути піднятим і розглянутим. Тому і Собор РПЦ 1917 - 1918 рр. не міг ні розглянути, ні вирішити питання про так звану політичну анафему Івану Мазепі, оскільки у його розпорядженні для цього не було і не могло бути жодних документів щодо її накладення, не говорячи вже про її не канонічну природу.

За цих умов говорити про те, що Гетьман України Іван Мазепа був колись анафемований, з канонічно-правової точки зору Церковного права, є цілковито безпідставним. Та дану проблему постійно хтось будоражить, але не у церковній площіні, а в політичній. Імперське минуле і імперська брехлива антиукраїнська пропоганда (ідеологія) глибоко засіла в душу і память як нашого, так і російського народів. Саме у цій площині і зависло питання про те, чи був, чи не був анафемований Гетьман України Іван Мазепа. Для зняття цього питання, українцям слід уже усвідомити що вони є вільний народ, що живе у своїй власній Українській державі і гордитись своїми видатними співвітчизниками, які за нашу державу і український народ віддали життя, будучи при цьому до кінця вірними і Українській Православній Церкві. А росіянам слід перейматись власною історією та своїми достойниками. Тож і проблема відімре сама по собі...
Архімандрит Віктор (Бедь).
22.03.13 р.

В УПЦ МП нагадали, що анафема на гетьмана Івана Мазепу недійсна

В Українській православній церкві Московського патріархату нагадали, що анафема, яку колись оголосили гетьману Івану Мазепі, є недійсною, повідомили церковники після молебню за упокій полководця.

"Навіть у разі проголошення анафеми, вона є недійсною з моменту її винесення, оскільки була здійснена всупереч церковним канонам - з політичних мотивів, без дотримання соборності всієї повноти Церкви та під політичним примусом московського царя-імператора Петра I. За таких умов навіть постановка питання, з канонічної точки зору, не підлягає розгляду", - заявив архімандрит Віктор (Бедь).

Професор Бедь також зауважив, що в архівах немає і не було документів про оголошення Мазепі анафеми, що автоматично спростовує цей факт.

 "І якщо у когось і виникають сумніви щодо встановлення або не накладення анафеми щодо Івана Мазепи, то вони не несуть за собою ніяких канонічних наслідків, оскільки рішенням Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917 - 1918 рр. усі анафеми, які були оголошені з політичних причин, скасовані", - наголосив він.

Як повідомлялося 18 березня, УПЦ МП схвилював закон про заборону дискримінації, при цьому на Банковій не хочуть йти проти інтересів церкви.

korrespondent.net за матеріалами Релігія в Україні

21.03.13

О возвращении в Красной армии погон — старорежимных знаков отличия

Далеко не всем советским офицерам
понравилось возвращение погон,
многие видели в этом отступление
от революционных традиций

Фото: архив "Огонька"
70 лет назад "Огонек" писал о возвращении в Красной армии погон — старорежимных знаков отличия. "Весь состав Красной Армии перешел на погоны,— писал журнал.— Введение новых знаков различия подчеркивает преемственность славы русской армии, увенчавшей свои знамена блестящими победами над всеми врагами... После Октябрьской революции Красная Армия отказалась от формы, которую носило реакционное офицерство. Но с той поры прошло уже четверть века. Красная Армия выросла и окрепла, и наш народ дает ей знаки воинской чести и кутузовской славы, героики севастопольской обороны и сражений с немецкими захватчиками в годы Первой мировой войны". Однако мало кто знал, что идея возвращения погон в армию возникла еще до войны, в частности эти предложения содержались еще в "Положении о прохождении службы в Красной Армии" за 1940 год. Правда, оказалось, что прерванную традицию не так-то просто восстановить: не хватало мастеров, ткавших когда-то галунные ленты, искали станки, возрождали технологии... В итоге переход на погоны затянулся на два года. Все было готово к 1942 году, но момент был явно неподходящим: РККА терпела одно поражение за другим, отступая до самой Волги. Победа под Сталинградом и стала символом возвращения традиций русской армии. Впрочем, это были вовсе не прежние погоны — Сталин основательно переделал всю систему воинских различий. Например, на царских погонах звания обозначались только маленькими звездочками. Сталин ввел большие звезды для старших офицеров. Были добавлены и другие офицерские звания: вместо подпоручика — лейтенант, вместо штабс-капитана — капитан, вместо капитана — майор. Изменилось и назначение просветов — матерчатых цветных полосок: если в царской армии цвет просвета обозначал статус полка в дивизии (например, первые два полка каждой пехотной дивизии имели красные просветы, а третий и четвертый — синие), то при Сталине они стали обозначать род войск. Малиновые — пехоту, синие — кавалерию, голубые — авиацию, а черные — артиллерию и танковые войска. Словом, советская система была менее нарядна, но более рациональна и удобна.

Джерело: "Огонек"

13.03.13

70 років тому загинув німецький пілот-ас Густав Денк

Обер-лейтенант Густав Денк (Gustav Denk)
24 січня 1915 р. - 13 березня 1943-го р.
Пілот-ас. Командир 52-ї винищувальної ескадрильї Люфтваффе. 

Здійснив більш як 500 бойових вильотів. На його рахунку 67 збитих літаків. 

13 березня 1943 року Денк здобув свою останню перемогу. Під час нальоту на радянський аеродром (німці чомусь в своїх документах називали його аеродромом "Чернігів") біля м. Червоноармійський, Ростовської обл. пілот у повітряному двобої збиває літак "Бостон" та знищує на землі ще два радянські літаки. Після чого його Messerschmitt Bf 109G-6 JG. (бортовий номер 14554) потрапляє під вогонь легкої зенітної артилерії і вибухає у повітрі.


14 березня 1943-го року Густав Денк посмертно нагороджений Лицарським хрестом.

02.03.13

Корюківка. Імена нацистських катів стають відомі


70 років тому нацисти знищили майже 7 тисяч українців у містечку Корюківка на Чернігівщині. Це був найбільший із подібних злочинів гітлерівців проти мирного населення у Європі.

Акція була проведена за наказом Байєра Бруно Франца, родом з німецького міста Касселя.

70 років тому, 1-2 березня 1943 року каральний загін нацистів знищив селище міського типу Корюківка на півночі Чернігівської області.

Ця трагедія була наймасштабніша й найкривавіша не лише на теренах Радянського Союзу, а й усієї Європи. У відомих на весь світ французькому селищі Орадур (червень, 1944 р.) нацисти замордували 642 жителя, у чеському Лідіце (червень, 1943 р.) - 320, у білоруській Хатині (березень 1943 р.) - 149 (за сучасними німецькими даними - 152).

У роки Великої Вітчизняної війни багатостраждальна Чернігівщина заплатила величезну людську ціну. З вересня 1941-го до вересня 1943 року окупанти знищили тут 127 тисяч мирних громадян. Близько 42 тисяч жителів вивезли на роботи в Німеччину, було спалено 60 населений пункт.

З перших місяців окупації почалися репресії гітлерівців і в селі Корюківка, розташованому за 100 км на північ від Чернігова. У січні 1942-го окупанти розстріляли всіх місцевих євреїв (близько 300 осіб), у лютому – 131 родича партизанів та керівних працівників і 12 циган (ромів).