21.02.13

"Немає гарантій, що він до складу рівненського підпілля не введе Гітлера"



Михайло Наумов
Брехню в повоєнних мемуарах командирів радянських партизанських загонів викривали їхні колишні підлеглі. Шукачів правди оголошували наклепниками.

"Нещодавно прочитав книжку Героя Радянського Союзу Михайла Наумова "Хінельські походи". Трохи раніше прочитав його звіт про "Степовий рейд", в якому я брав безпосередню участь, і статтю в газеті "Комсомольська правда" за 12 квітня 1959 року "Об'єкт "Вервольф", - писав у листі на ім'я директора Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КП(б)У колишній комісар єдиного в Україні кавалерійського партизанського з'єднання Михайло Лукашов після появи мемуарів свого командира. - У цих документах Наумов спотворив історичну правду про розвиток партизанського руху і партійного підпілля. Вони свідчать про незаслужене возвеличення Михайла Наумова, наклеп на організаторів і учасників партизанського руху. Наумов показав у власному "я" весь загін, більше того, слід сказати, весь партизанський рух. Питання стоїть так: не було би Наумова, партизанського руху не існувало б. Цим пронизана вся його книжка, звіт про так званий "Степовий рейд" і стаття "Об'єкт "Вервольф".

Писати мемуари про життя в лісі колишні ватажки радянських партизанських загонів і з'єднань, що діяли на території окупованої України, почали майже одразу по закінченні Другої світової війни. Особливо ж активно взялися за цю справу за правління Микити Хрущова. Та практично після виходу кожної з таких книжок на адреси партійних установ сипалися гнівні листи як від рядових партизанів, так і від ватажків інших партизанських з'єднань. Нарікали на неточності, а інколи й відверту брехню. Найбільше ж - на возвеличення авторами себе або наближених і приписування собі подвигів, яких не здійснювали. Натомість багатьох людей, причетних до подій, замовчували або знеславлювали.

13.02.13

Тайны революции

Товарищ Артём (Ф. А. Сергеев)
Его именем названы города, санатории и заводы. Но мы о нем ничего не знаем.

Интересно, какое бы имя дали инопланетяне своему агенту, внедренному в какое-нибудь земное государство? Ну, например, в Россию. Правильно: «Федор Андреевич Сергеев».

Вроде бы все правильно. И имя русское, и отчество, и фамилия. Только слишком правильно. Уж хотя бы «Федор Андреевич Попов» — фамилия не по имени, а по профессиональному признаку. Или «Фрол Андреевич Сергеев» — первое имя относительно редкое, следовательно, запоминающееся. Нет — кожа гладкая, ни одного изъяна. Ни шрамика, ни прыщика. Даже родинки ни одной нет. Обтянули пластиком родного осьминога и выпустили наблюдать.

Поэтому никто из соратников «Федора Андреевича Сергеева» его так не называл. Язык не поворачивался — всему есть пределы. Звали просто: «товарищ Артем». Под этим именем он и вошел в советскую историю. «Артемом» называли улицы, заводы, шахты, населенные пункты. Больше по имени никого из партийного руководства не величали. Был, правда, «товарищ Абрам», но он официально проходил как Крыленко. У Ленина одна из кличек была «Ильич». Но это интим для своих, да и, как ни крути, отчество, а не имя. Именем, кстати, и нехорошо было звать революционера. Так в европейской традиции именовали монархов.

И вот «товарищ Артем». Официальный состав ЦК РКП(б) в 1920 году: Андреев А.А., т.Артем, Бухарин Н.И., Дзержинский Ф.Э., Зиновьев Г.Е...

На Андреева только не подумайте чего. Звался он совсем не по инопланетянски: «Андреев Андрей Андреевич». Инопланетяне таких ошибок не допускают. Они по определению умные. Землю в галактике нашли, до Земли долетели — умные.

Что же нам про «Федора Андреевича Сергеева» известно? Да в общем ничего. Ну, вроде родился в 1883 году. О происхождении родителей — ноль. Сам якобы из села Курской губернии, но почему-то окончил реальное училище в городе Екатеринославле, где его отец-крестьянин «занимался подрядами строительных работ», причем «с помощью энергичной жены». Ладно. Был арестован во время учебы в МВТУ и отправлен в Воронежскую тюрьму. Почему в Воронежскую? Ладно. Дальше «Федор Андреевич Сергеев» оказывается в Париже и становится учеником в Русской Высшей Вольной Школе профессора Ковалевского.
Руководители Харьковской большевистской организации
с командирами РККА, в центре - Артём, 9 марта 1919 г.
Как ни парадоксально, это как раз понятно. РВВШ была конторой Женераль Сюртэ для создания фиктивной политической оппозиции. Набирали по всей России татарских полуинтеллигентов и наспех разукрашивали в «кадетов», «эсдеков», «эсеров», «анархистов». Процесс напоминал работу Урфин Джюса из сказки нашего советского детства. Брались чурбаны, размалевывались в разноцветные мундиры и посыпались сверху чертовым порошком. Тут «товарищ Артем» ничем не отличается от Ленина, Зиновьева, Милюкова, Чернова и т.п. «преподавателей и студентов» Конторы. Чурбанам сообщали явки и пороли, учили организовывать демонстрации и терракты. Все это сопровождалось вызубриванием полуторастраничной легенды: «я от имени русской демократической общественности требую...»; «мы, русские рабочие...»; «мы, российское крестьянство...»; «не давайте денег русскому правительству...»; «собирайте и отдавайте все свои деньги народу Франции...». Далее имитировалась меж- и внутрипартийная борьба.

12.02.13

Останній бій холодноярців

Холодний Яр
Після поразки і падіння УНР під ударами большевиків, поляків, угорців, румунів за мовчазної згоди Заходу боротьба українського народу за волю і самовизначення продовжувалася. Менш організовано й стихійно, але досить масово.

Однією з найвідоміших та найдраматичніших сторінок в історії цієї боротьби є діяльність повстанців Холодного Яру на Черкащині. Вони протягом чотирьох років вели відчайдушну боротьбу з большевицькими загарбниками.

Большевики-окупанти називали їх бандитами, злочинцями, їхні загони – варварськими бандами, "лицарями бандитизму"… Та для українців вони стали продовжувачами славних традицій гайдамаків. Справдилося пророцтво Кобзаря: "І повіє огонь новий з Холодного Яру".

Успіх їхніх дій залежав багато в чому від особливостей місцевості, на якій вони воювали. Значну роль відігравала підтримка населення. Більшовики прекрасно це розуміли. Також вони розуміли: якщо вдасться відібрати підтримку людей у повстанців, то швидше за все це ослабить і зламає опір холодноярців.

Учасники походу Карла ХІІ залишили на Чернігово-Сіверщині не тільки могили, а й села зі Шведами

Сергій Павленко
У ході Північної війни шведське військо у жовтні-листопаді 1708 року пройшлося територією Чернігово-Сіверщини. Хоча цей похід відбувся 304 років тому, і досі на карті Придесення залишилися згадки про нього. Ця неординарна подія відобразилася у назвах могил, курганів, кутків і навіть населеного пункту (Шведчина).Останній прихисток вояк

Зазначимо, що у регіоні у 1918-1920-их рр. та 1941-1943 рр. були значно екстремальніші бойові дії з участю далеко більших військових формувань, але вони не пригасили пам’ять про загиблих шведських учасників походу. Пояснення цьому криється у тому, що протягом двох століть після повстання Мазепи на території Чернігово-Сіверщини не було військового протистояння. А тому з уст в уста представників одного покоління того чи іншого села передавалося наступному поколінню згадка про існуючі поховання, названі, як правило, Шведськими могилками.

Ми відшукали понад 30 місць захоронень вояк Карла ХІІ. Шведські могили є у північних районах Чернігівщини: поблизу сіл Аткильня (Ріпкинщина), Альошинське, Ваганичі, Карпівки (Городнянщина), Воловики, Домашлина, Наумівки, Тютюнниці, Сядрине, Жуклі (Корюківщина), Руда (Щорсівщина), Городища (Менщина), Шаболтасівки (Сосниччина), Заріччя, Медведівки (Семенівщина), Розльоти (Коропщина). Ще більше їх на півдні у населених пунктах та поблизу: Білошапки, Бубнівщина, Крутоярівка (3 могили), Лутайка, Рудівка (18 поховань), Ряшки, Удайці (шведське кладовище), Смош (Прилуччина) Основа, Слобідка (Талалаївщина), Срібне, Гриціївка, Дейманівка (Срібнянський район), Варва (шведське кладовище), Кулишівка, Макіївка (Варвинщина).
Крім того, біля села Лубенець Корюківського району є Шведські вали. Недалеко від них є урочище Городок (с.Ховдіївка), де каролінці збудували оборонний табір. Був Шведський городок і біля Гніздища Городнянського району. Напевно, це були місця, де стояли якийсь час сторожові загони каролінців після проходження основного війська. У селі Жадове Семенівського району є куток Шведівка. За місцевими переказами, тут жили полонені шведи. У багатьох жадівських жителів не випадкові прізвища Швед. Так місцеві козаки переінакшували складні у вимові ймення прибульців із Скандинавії на зрозумілі, прості. У Гуті-Студенецькій Щорського району теж нагадує про ті часи назвою куток Шведівщина. За згадками старожилів села Шведчини Семенівського району, їхній населений пункт з’явився на місці розташування шведського лазарету. У Шведчині й досі є Шведська криниця ( «на Паску туди за водою ходили, це на виході із села»).

Офіційний текст оголошення Папи Римського про зречення від престолу

Папа Римський Бенедикт XVІ. Фото: АFP
iPress.ua подає переклад тексту звернення Бенедикта XVI до членів консисторії колегії кардиналів. У цьому зверненні Папа Римський оголошує, що 28 лютого покине папський престол. 

Дорогі брати,

Я закликав вас до консисторії колегії кардиналів, щоб повідомити вам про рішення, яке є надзвичайно важливим для життя церкви. Після того, як я неодноразово сповідався Богу, я дійшов висновку, що через мій похилий вік моїх сил вже недостатньо, щоб очолювати Папський Престол.

Я добре усвідомлюю, що це пастирство, через свою духовну природу, вимагає не лише слів та вчинків, але й також молитов і страждань.

Однак, у сьогоднішньому світі, який так швидко змінюється і ставить під питання віру, щоб нести слово Боже, необхідні сила як духа, так і тіла. Ці сили протягом останніх місяців залишили мене настільки, що я усвідомив свою нездатність належним чином виконувати обов'язки.

Тому, усвідомлюючи серйозність свого вчинку, я оголошую, що зрікаюся папства, у яке мене звели кардинали 19 квітня 2005 року. 28 лютого 2013 року о восьмій годині вечора Святий Престол буде вільним, і конклав обере нового Понтифіка.

Дорогі брати, я щиро дякую вам за усю вашу любов і працю, якими ви підтримували мене у моєму служінні, і я прошу вибачення за свої недоліки. Тепер передамо Святу церкву нашому Господу Ісусу Христу і благатимемо Мати Божу, щоб вона допомогла кардиналам в обранні нового Понтифіка. Щодо мене, я сам також віддано служитиму святій церкві у майбутньому, проводячи життя у молитві.

Джерело: iPress.ua

10.02.13

Разгром. 22 ИЮНЯ 2005 г.

Леонид Радзиховский
Не знаю, как для кого, а для меня горечь 22 июня не перешибается сладостью 9 мая. Они существуют одновременно, две точки на оси русской истории, две точки, между которыми прошли 4 года, а в сегодняшнем «синхронном календаре» их разделяют полтора месяца. «Конец делу венец» не закрывает начала. И какой урок важнее – урок поражения или победы? «Оба важнее», сказал бы активный участник («виновник») обоих этих событий.

Недавно вышла интересная книга историка-любителя из Самары Марка Солонина «22 июня».
Г-н Солонин, не связанный «омертой» касты профессиональных военных историков, решился на очень трудный шаг – он шаг за шагом сравнивает Красную Армию и вермахт. Надо отдать ему должное: он проделал громадную и скрупулезную работу по сопоставлению тактико-технических характеристик советского и германского вооружения, буквально на зуб перепробовал узлы танков, самолетов, пушек, винтовок и т.д., пересчитал пальцем состав вооружений в советских мехкорпусах и германских танковых группах, в дивизиях, в полках.

В итоге Солонин не голословно, а доказательно утверждает: к 22 июня 1941 года СССР по количеству и качеству вооружений имел ГИГАНТСКОЕ ПРЕВОСХОДСТВО над немецкой армией вторжения. По числу танков преимущество СССР было 4-кратным (13 000 советских на 3300 немецких), а по качеству советские Т-34 и КВ не имели соперников в частях вермахта. Причем этих новейших танков в Красной Армии было больше 3000 – то есть больше, чем ВСЕХ немецких танков. То же относится к самолетам («даже по числу истребителей «новых типов» советские ВВС имели численное превосходство над противником в полтора раза»), стрелковому, артиллерийскому и т.д. и т.п. вооружению (вот только количество автомобилей у нас и у немцев было примерно равное – по 500 000 машин). Не буду утомлять читателя дальнейшими цифрами (через заросли которых я сам продирался с огромным трудом, тем более что цифры разбросаны по тексту, а обобщающих таблиц нет). Приведу лишь еще одну цитату: в Красной Армии к 22 июня «скрытая мобилизация была уже практически завершена. Стрелковые дивизии практически закончили отмобилизование, и плановые сроки их готовности к ведению боевых действий исчислялись даже не днями, а часами. Небольшой «довесок» (второй мобилизационный эшелон) мог быть приведен в полную готовность всего лишь за один-два дня».

05.02.13

Вищий адмінсуд остаточно визнав воїнів ОУН-УПА борцями за незалежність

Фото TSN
Вищий адміністративний суд України відмовився визнати незаконним указ, відповідно до якого воїнів Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА) було оголошено борцями за незалежність України.

Про це у вівторок 5 лютого повідомляє газета "Україна молода".

За даними видання, позов про скасування цих указів, прийнятих третім президентом України Віктором Ющенком (2005-2010 рр), подала голова Прогресивної соціалістичної партії України Наталія Вітренко.

Судовий розгляд тривав кілька років. Позов соціалістки спочатку відхилив окружний адміністративний суд Києва, потім Київський апеляційний суд. Тепер аналогічне рішення ухвалив і Вищий адміністративний суд.

За словами адвоката Романа Орєхова, який представляв у суді онука голови Організації українських націоналістів Степана Бандеру-молодшого, позов було відхилено на підставі того, що оспорювані укази не стосуються особисто Вітренко та її особисті права не порушують. Тому було вирішено, що оспорювати ці рішення президента вона не може.

"Можна стверджувати, що з великою ймовірністю в цій справі поставлено останню крапку", - зазначив адвокат.

Водночас, за інформацією видання, Вітренко мала намір звернутися до Європейського суду з прав людини.

Раніше повідомлялося, що 29 квітня 2010 року Вітренко подала позов до окружного адміністративного суду Києва про ліквідацію указу президента Ющенка від 28 січня 2010 року "Про вшанування учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті".

Проте в липні 2011 року суд не задовольнив цей позов, залишивши указ чинним. Після цього лідер ПСПУ подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду.