25.11.12

Герой или мерзавец? Германские спецслужбы о С.А. Бандере

Под чарами некрепкого тёмного мюнхенского пива
Бывший агент «Штази» Отто Зайдель (обозначим его так) предложил встретиться в Мюнхене, в старинной пивной «Хофбройауз». Отто обещал рассказать неизвестные никому факты из жизни Степана Андреевича Бандеры. Зайдель – очень пожилой человек, один из тех, кто «вёл» дело Бандеры и его сведения поистине уникальны. Не секрет, что в Западной Украине о Степане Бандере думают так, как было задано сотрудниками германской разведки. Дескать, вёл вооружённую борьбу против Советской Армии. А в Восточной Украине и в России Степан Бандера занимает в сознании людей то место, которое ему определили специалисты НКВД. Мол, предатель народа, стрелял своим в спину…

Не престало нам, национально-сознательным украинцам держать в голове кашу, сваренную в Москве и Берлине! Вот почему мы безотлагательно вылетели в Мюнхен на встречу с Отто Зайделем, ведь другого шанса могло и не быть, немец унесёт свои воспоминания в могилу. Мы уже знали, что на самом деле, в 1944 году Степан Бандера отказался воевать против Советской Армии. Но вот почему? Что его остановило? На эти вопросы обещал ответить старый немецкий разведчик.

Польща продовжує демонструвати подвійні стандарти у історичній політиці

Днями парламент Польщі проголосував ухвалу у зв’язку із 70-ю річницею утворення польської підпільної військової організації часів Другої світової війни т.зв. «Національні збройні сили» (Narodowe Si -y Zbrojne - NSZ). Про це Вголосу повідомив екс-депутат Львівської облради Остап Козак.

За його словами, парламентаристи відзначили її членів як борців за незалежність Польщі проти німецьких та радянських окупантів.

Прийняття ухвали супроводжувалось бурхливою дискусією між депутатами Сейму. Значна їх частина різко виступила проти цього документу, оскільки вважала неприпустимим прославлення збройної організації, яка вчинила масові військові злочини. Окремі депутати дорікали членам NSZ антисемітизм та співпрацю із нацистами. Так, голова фракції «лівих» у польському парламенті, колишній прем’єр міністр Лєшек Міллер у твіттері назвав воїнів NSZ «союзниками Гітлера та погромниками євреїв».

Інші депутати наголошували, що т.зв. «Національні збройні сили» разом із польськими «Армією крайовою» та «Селянськими батальйонами» воювали не лише проти нацистів, але і проти українського населення Закерзоння. Найбільш відомим злочином, вчиненим NSZ проти українців було масове вбивство 6 червня 1945 року близько 200 мешканців села Верховини (17 км від міста Холм, зараз Польща), яке відоме як «Різанина у Верховинах». Серед убитих – лише 45 чоловіків, решта жінки та діти. Злочин вчинив загін NSZ під командуванням Мєчислава Паздерського на псевдо «Сірий».

Незважаючи на висловлені аргументи, проурядова більшість Сейму відкинула їх та поспішно затвердила ухвалу. Нажаль, вже вкотре можемо констатувати, що польські депутати наполегливо дотримуються подвійних стандартів щодо оцінки ролі національних збройних рухів у польсько-українській війні в 40-х роках минулого століття. Так, усі польські організації апріорі проголошуються такими, що безкомпромісно воювали за незалежність Польщі, а усі військові злочини, вчинені ними – як «відплатні» та «захистні» акції. Натомість, Українська Повстанська Армія без вагань проголошується як злочинна та інакше як «банди УПА» не називається.

На пошану загиблих місцевих українців сьогодні у центрі села Верховини височить пам’ятник у вигляді православного хреста. Щороку у червні місяці там відправляється панахида за трагічно загиблими. На урочистостях присутні представники місцевої влади та консул України в Польщі.

Джерело: "Вголос"

24.11.12

Голодомор як боротьба з демократичністю українців

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО: «Одні створили тотем і штовхалися навколо нього. Інші, розуміючи, що цей тотем не продаси, — взагалі до нього не ходять»


Кримінальну справу про Голодомор в Україні було порушено 22 травня 2009 року. Служба безпеки України висунула звинувачення за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України за фактом здійснення посадовими особами геноциду в Україні у 1932—1933 роках, від якого загинули мільйони громадян. 13 січня 2010 року Апеляційний суд Києва підтвердив висновки слідчих СБУ про організацію вчинення в 1932—1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму — Сталіним, Молотовим, Кагановичем, Постишевим, Косіором, Чубаром та Хатаєвичем — геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення, та закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України у зв’язку з їхньою смертю. Про подробиці кримінальної справи говоримо з тодішнім керівником Служби безпеки України Валентином НАЛИВАЙЧЕНКОМ.

— Валентине Олександровичу, в яких умовах порушували кримінальну справу? Яким був спротив? Хто чинив?

— Спочатку ми разом із командою, яка тоді працювала у Службі безпеки, розсекретили усі без винятку документи, що стосувалися штучного голоду на території України у 1932—1933 роках. Після розсекречення зробили наукові і медичні експертизи. Вийшли на рішення провести розслідування злочину геноциду на підставі документів і свідчень людей, які пережили Голодомор 1932—1933 років.

23.11.12

Алексей Широпаев. За что боролись козаки?

Алексей Широпаев
200-летие Гоголя стало информационным поводом для очередной антиукраинской пропагандистской кампании со стороны РФ. К юбилею гения на экраны страны вышел новый блокбастер «Тарас Бульба» в постановке Владимира Бортко и с мощным Богданом Ступкой в главной роли. Идея фильма сфокусирована в финальной сцене, снятой вполне по Гоголю: «Когда очнулся Тарас Бульба от удара и глянул на Днестр, уже козаки были на челнах и гребли веслами; пули сыпались на них верху, но не доставали. И вспыхнули радостные очи у старого атамана.

- Прощайте, товарищи! – кричал он им сверху, - Вспоминайте меня и будущей весной прибывайте сюда вновь да хорошенько погуляйте! Что, взяли, чертовы ляхи? Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся козак? Постой те же, придет время, будет время, когда узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: поднимается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..»

Между тем в первой редакции повести эта сцена выглядит совсем иначе: «Когда Бульба очнулся немного от своего удара и глянул на Днестр, он увидел под ногами своими козаков, садившихся в лодки. Глаза его сверкнули радостью. Град пуль сыпался сверху на козаков, но они не обращали никакого внимания и отчаливали от берегов. "Прощайте, паны-браты, товарищи! – говорил он им сверху, - вспоминайте иной час обо мне! Об участи же моей не заботьтесь! я знаю свою участь: я знаю, что меня заживо разнимут по кускам, и что кусочка моего тела не оставят на земле – да то уже мое дело... Будьте здоровы, паны-браты, товарищи! Да глядите, прибывайте на следующее лето опять, да погуляйте, хорошенько!.." Удар обухом по голове пресек его речи».

Как видим, в первом варианте «Тараса Бульбы» о «русском царе» речи нет. Что же заставило Гоголя переписать финал, «усилить» его идеологически? Может быть, прав польский историк Януш Тазбир: «У Гоголя русское национальное самосознание всегда боролось с украинским»? И как на самом деле мыслило украинское козачество? Попытаемся ответить хотя бы на последний вопрос.

22.11.12

Меморандум Лаврентия Берии о положении на Западной Украине в 1953 году

В Президиум ЦК КПСС

Произведенной МВД СССР проверкой установлено, что работа органов б[ывшего] МГБ Украинской ССР по борьбе с остатками антисоветского националистического подполья и его шпионско-террористических банд в западных областях Украины все еще находится на низком уровне.

В ряде районов западных областей Украинской ССР антисоветское подполье продолжает существовать, а его банды терроризировать трудящееся население и партийно-советский актив.

Низкий уровень агентурно-оперативной работы органов госбезопасности Украины привел к тому, что руководящие звенья националистического подполья в западных областях УССР до сих пор не выявлены и надежной агентуры, способной внедриться в эти звенья, не имеется.

Если применение чекистско-войсковых операций в борьбе с националистическим подпольем и его вооруженными бандами в первое время после освобождения западных областей Украинской ССР от немецко-фашистских оккупантов и оправдывалось конкретной обстановкой, то в последний период времени, когда с остатками этого подполья нужно было бороться преимущественно агентурно-оперативными методами, широкое применение войсковых операций вплоть до 1953 г., естественно, не могло дать должных результатов. Так, из 1023 операций, проведенных в 1952 году, закончились без всякого результата 946 операций, из 120 операций за 3 месяца текущего года – 109[1]. Эти операции, как правило, сопровождались сплошным «прочесыванием» населенных пунктов и массовыми обысками населения. В результате производились аресты и выселение граждан по малозначительным материалам, а иногда вовсе без всяких оснований.

20.11.12

В. Маяковський "Долг Украине"

Найбільша трагедія для творчої людини розчаруватись у тому, в що щиро віриш і що славиш. Саме таке розчарування за кілька років до своєї трагічної кончини відчував і Маяковський. Він був рупором руйнівної радянської системи, на алтар якої мистець поклав і свій талант, і своє життя.
Цей вірш є прихованим протестом проти знищення Кремлем українського відродження 20-х, це протест проти русифікації, це, фактично, є його зізнанням у тому, що для України він нічого так і не зробив...

В. Маяковський "Долг Украине":


... Мы знаем,
курит ли,
пьёт ли Чаплин;
мы знаем
Италии безрукие руины;
мы знаем,
как Ду́гласа
галстух краплен…
А что мы знаем
о лице Украины?

15.11.12

Данило ЯНЕВСЬКИЙ: “Мені шкода народ, героєм якого є Богдан Хмельницький”

Історик і телеведучий вважає нинішню Україну країною без сенсу, історичної пам’яті та Бога.
Колишній ведучий «Першого мільйона», «Сніданку з “1+1”», а згодом новин і розмовних програм на 5 каналі Данило Яневський зник із українських телеекранів наприкінці двотисячних. Зараз він живе в Чикаго, де працює на українському радіо та редагує газету «Час і події», а решту часу присвячує своїй другій професії – історії.  Він є автором понад десятка історичних праць, у яких висловлює альтернативні, часом надзвичайно сміливі погляди на українське минуле. Протягом року з-під пера кандидата історичних наук Данила Яневського вийшло чотири монографії із серії «Проект «Україна»: «Таємниця Михайла Грушевського», «Спроба Павла Скоропадського», «Крах Симона Петлюри» і «Масони, націонал-соціалісти і київський політикум в 1917 р.: геополітичний контекст». Остання його публікація – книга «Проект “Україна”: жертва УПА. Місія Романа Шухевича», випущена цього року видавництвом «Фоліо». До Львова пан Яневський приїхав як гостьовий викладач Школи журналістики Українського католицького університету. Розмовляємо про те, що стало з історичною пам’яттю українців, чому Україна схожа на Веймарську республіку, Партія регіонів – на тоталітарну партію, а Богдан Хмельницький не є героєм.

– Чи вважаєте ви, що ЗМІ справляють вплив на історичну пам’ять українців? Якщо так, то як вони це роблять, у чиїх інтересах, і чи можуть медіа відіграти позитивну роль у збереженні нашої історичної пам’яті?

– Ми належимо до одного з етносів, історичну пам’ять якого вперто стирають впродовж останніх 250-ти років від часів першої окупації Речі Посполитої. Уявімо собі жорсткий диск комп’ютера, з якого стерли всі програми і всі системні папки. А натомість почали записувати щось зовсім інше, що цьому конкретному жорсткому диску не   притаманне. Це так, ніби на жорсткий диск на комп’ютері Apple почали записувати систему Windows — був би конфлікт. Те саме з нашим народом — цілеспрямоване винищення історичної пам’яті  і носіїв цієї історичної пам’яті.
У нас триває заміна історичної пам’яті псевдоісторичною пам’яттю, ерзацом, історичною пам’яттю інших політичних, соціальних та національних груп. Це спроба створити з нас як з народу і з нас як із кожної окремої особистості щось інше. В цьому процесі ЗМІ відіграють ключову роль, саме вони доносять до людей найбільш руйнівні ідеї, які тільки можуть виродитися в головах маніпуляторів, що ці ідеї формулюють. Наш народ перегодований історичними сфальсифікованими фактами, перегодований штучними історичними теоріями, які у сумі не дають ані тим, хто претендує на звання еліти українського суспільства, ані самому суспільству зрозуміти реальну картину світу, зрозуміти себе в цьому світі і, отже, виробити адекватні модернізаційні програми, які дозволили б нашому народу вижити.

14.11.12

У Батурині знайшли фігурку гетьманського пішака

Володимир Мезенцев
Відомий український вчений, що живе у Канаді, Володимир Мезенцев кожного літа бере участь у розкопках в гетьманській столиці в Батурині. Ось як він розповідає про результати цьогорічних розкопок в газеті "Гомін України" (Торонто).

Володимир Мезенцев: Цього року керівником Батуринської археологічної експедиції призначено заступника директора Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя при Чернігівському університеті Юрія Ситого, а фінансовим директором – наукового співробітника центру д-р Вячеслава Скорохода. Завідувач науково-досліднього відділу Глухівського Національного історико-культурного заповідника мґр Юрій Коваленко очолював групу студентів з м. Глухова Сумської области та провадив археологічні розвідки у Батурині.

В розкопках брало участь коло 60 студентів-істориків та науковців переважно з Чернігівського університету, Національного університету Києво-Могилянська академія, Глухівського університету і три волонтери з Києва, Чернігова й Донецька. Дякуємо Батуринському заповідникові за розміщення на його інтернет-сайті заклика до охочих взяти участь у наших розкопках.

История с грифом «секретно» (журналистское расследование)

Рисунок Олега Синельника
Каким вышел первый совместный украинско-россиискии учебник истории.

«Свідомо» раздобыло книгу, идея которой два года назад наделала много шума. Хотя Минобразования и Институт инновационных технологий, занимающийся учебниками в Украине, засекретили эту работу, мы прочитали от корки до корки первый российско-украинский учебник истории для учителей и преподавателей университетов.

Что там внутри — русификация или выверенная работа ученых, узнайте и вы.


Ода Могилянке

Книга состоит из четырех частей. Первая называется «Вклад Киево-Могилянской академии в развитие украинского и русского образования и культуры». Именно историей Могилянки от момента создания и до конца XVIII века и начинается учебник. Биография Петра Могилы, рассказ о выдающихся студентах академии — гетманах Выговском, Хмельницком (младшем), Тетере, Самойловиче. Большой кусок о Петре I и о том, как он взялся забирать выпускников Могилянки в Россию. И о Михаиле Ломоносове, которого учили могилянцы.

Есть три предложения о гетмане Иване Мазепе: «Больше всего обучалось в академии во времена гетманства Мазепы. На средства гетмана И. Мазепы в 1703 году был построен один из корпусов академии» и «В 1700 году воспитанниками академии, Черниговским архиепископом Иоанном Максимовичем при поддержке гетмана Мазепы был основан Черниговский коллегиум».

Есть слова о преимуществах украинского образования в те времена над российским: «Украина, почти два столетия (XVI—XVII века) вынужденная противостоять лучшим умам католической церкви, к середине XVII века оказалась далеко впереди своего восточного соседа, создала собственные научные и образовательные центры, а также целую сеть мелких школ, доступных далеко не только представителям шляхетского сословия».

13.11.12

Українські види на світлинах Сергія Михайловича Прокудіна–Горского. Початок ХХ ст.

Село на берегу реки

Махровые маки

Поле маков

Полевые маки

Махровые маки






Дворец в Массандре. Декоративное оформление подпорной
стены перед парадным входом. Таврическая губерния
Ласточкино гнездо. Таврическая губерния
Сергей Михайлович Прокудин–Горский (1863–1944)

10.11.12

Все дело в пятнице! А 13-е число само по себе ни в чем не виновато

На днях один наш известный астролог, проявив гуманность, решил успокоить граждан. «Не бойтесь, — сказал он, — пятницы, которая выпадет на 13-е число! Звезды не предрекают катаклизмов, никаких аномалий не ожидается. Это должен быть самый обычный день. А вот четверг, 12-е, может быть довольно опасен «из-за соединения Луны и Марса в Деве».
Спасибо, конечно, за предупреждение. Астролог предложил не думать «о белой обезьяне»: напомнил нам всем, что мы боимся пятницы, 13-го! Или не боимся, а так, интересуемся?



Черная-черная пятница
Помню, в школе мы очень хорошо знали, что наступает пятница, 13-е. Хихикали: вот, мол, тут-то начнется! А что начнется, почему — совершенно не имели представления.

Может быть, могли бы назвать американский фильм «Пятница, 13-е». Про Джейсона, маньяка в хоккейной маске и с большим мачете. Какое-то время думали, что отсюда и пошло суеверие. Сейчас, с высоты взрослого опыта, совершенно ясно: какой-то попсовый голливудский злодей 1980 года выпуска — это несерьезно. Традиция «пятницы, 13-го» коренится где-то глубже. Но где именно?

Те из нас, что посметливее, после школы отправились учиться в университет. Там им вдолбили начатки латыни, а некоторым — даже и греческого.
Эти счастливчики могли бы с умным видом, поправив мантию, заявить, что страх перед пятницей, 13-м, называется по-гречески параскаведекатриафобия. (Филологи-германисты назвали бы его фриггатрискаидекафобия.)


03.11.12

Лайка

55 лет назад, 3 ноября 1957 года, в Советском Союзе впервые в мире в космос было запущено животное - двухлетняя собака Лайка. Из многих претендентов выбрали светлую собаку, потому что светлая лучше выглядела в кадре фотохроники. Возвращение Лайки на Землю не предполагалось. Однако ученые-живодеры рассчитывали, что она проживет на орбите минимум неделю. Рядом с Лайкой в "Спутнике-2" стоял "аппарат кормления", который должен был два раза в сутки подавать ей пищу и воду. Не получилось. Лайка сдохла через несколько часов после старта от стресса и высокой температуры. Спутник с мертвой собакой еще полгода вращался вокруг Земли.

В течение 7 дней агентство ТАСС сообщало миру о прекрасном самочувствии уже дохлой собаки. Газета The New York Times в номере от 5 ноября 1957 года назвала Лайку "самой лохматой, самой одинокой, самой несчастной в мире собакой".

В честь "Лайки" на фабрике "Ява" был налажен выпуск сигарет "Лайка", а в Ленинграде выпускали папиросы "Лайка". На пачках был изображен портрет замученной собаки.

Во всем мире написано множество песен в память Лайки.





Джерело:
http://avmalgin.livejournal.com/3393204.html

02.11.12

Як створювалось українське військо

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ ЯК КЕРМАНИЧ
ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ВТІЛЮВАВ У
СОБІ ЯК СИЛЬНІ, ТАК І СЛАБКІ
СТОРОНИ ПЕРШОГО ПАРЛАМЕНТУ
СУВЕРЕННОЇ УКРАЇНИ
4 — 6 липня 1917 р. (за старим стилем) у Києві сталися події, які супроводжувалися силовим захопленням владних установ. Нині вони відомі як збройний виступ самочинного українського полку імені гетьмана Павла Полуботка. Об’єктивно ця акція була спрямована проти компромісу Української Центральної Ради і Тимчасового уряду, що напередодні був зафіксований у ІІ Універсалі УЦР. Тож вона мала сприяти її радикалізації від ідеї автономії та федерації до самостійності. За всім тим вимальовувалися постаті тоді ще нечисленних українських самостійників, зокрема Миколи Міхновського. Втім, їхня безпосередня організаційно-ідейна причетність залишилася не доведеною, але й не спростованою. За твердженням одного з сучасників, чернігівця Романа Бжеського, акції, подібні до київської, планувалися й у Житомирі та Чернігові. Але про чернігівську передісторію виступу досі хіба що згадувалося. Не в останню чергу через певну недовіру до тверджень згаданого джерела інформації — 1917 р. двадцятирічної людини, вчорашнього гімназиста, за власним твердженням — члена глибоко законспірованого Братства самостійників.

Згодом, перебуваючи на еміграції, Роман Бжеський стверджував, що лідером організації в Чернігові був його земляк і майже одноліток — Василь Елланський. А вся чернігівська історія зі створенням українського полку — не що інше, як справа самостійників. З огляду на майбутню долю Василя Еллана-Блакитного таке твердження виглядає бездоказово. Але деякі опосередковані факти можуть свідчити про протилежне.

Обидва діячі вперше як публічні постаті згадані одночасно: «Черниговская земская газета» повідомила, що 18 березня 1917 р. Роман та Василь виступили на українських зборах у Чернігові (проходили під головуванням визнаного лідера місцевої української громади Іллі Шрага). Крім українізації шкіл, створення українських секцій у земствах і деяких інших напрямків, велелюдне зібрання пунктом другим дещо несподівано розглянуло доволі дражливе для російської влади питання — заснування окремих українських полків.