30.10.12

Швейцарская гвардия Ватикана

Фото katolik.ru
Гордость Швейцарии – ее гвардейцы, вот уже более пяти веков состоящие на службе Ватикана. Их легендарная храбрость и беззаветная преданность являются истинным эталоном для любой армии мира. 

История создания
 
Трудно вообразить каким бы образом сложилась судьба папского престола, если бы не события 22 января 1506 года. В этот день первые 150 молодых наемников из швейцарского кантона Ури под руководством капитана Каспара фон Зиленена вошли на территорию Ватикана. Их встречал Папа Юлий II – личность весьма примечательная. Он вошёл в историю католической церкви как один из самых воинственных понтификов. Юлий II вёл беспрерывные войны в течение всего пребывания на папском престоле (1503-1513 г.г.). Нуждаясь в верных ему войсках, он остановил свой выбор на швейцарцах, в то время считавшимися лучшими солдатами Европы. И как показали последующие события, выбор понтифика оказался верен.

27.10.12

Війна мого прадіда


Якось я писав про війну мого діда. Але війна зачепила не лише його. В дитинстві я чув багато військових історій про своїх родичів. Наприклад брат мого діда колись зчинив велику паніку десь в Карпатах. Вночі він зі своїм другом викотив на верхівку гори якийсь великий камінь та спрямував його вниз. Розказували, що стрілянина, яка виникла внаслідок гуркоту, тривала кілька годин.

Але найбільше запам'яталася мені історія про мого прадіда - Соляра Михайла Андрійовича. Бабуся розказувала, що звістка про його загибель прийшла після 9 травня. Говорили, що він загинув у Берліні. Я собі додумав цілу історію про те, як саме він загинув. Розказував її в школі. А ми навіть не знали де точно він загинув і де похований. Як виявилося, він загинув не у Берліні.

У повідомленні про смерть було вказано, що він загинув у Польщі. Але чомусь пізніше з'явилася версія про Берлін. Моя мама була впевнена, що її дід загинув у Берліні. Я так і не знаю хто придумав цю історію, хто помилився. Та це значно сповільнило пошуки справжнього місця поховання. Після війни приїхав хлопчина, який працював з моїм прадідом на якомусь заводі і дуже багато хорошого розказував про нього. Потім родина взнала, що в одне з сіл нашого краю повернувся чоловік, який служив разом з прадідом і бачив як той загинув. Нажаль розповідь про це не збереглася. Родичі не хотіли розказувати дружині і дітям про ці жахіття. Пізніше мій дядько надіслав запит у Центральний архів Міністерства оборони СРСР (ЦАМО). Відповідь підтвердила інформацію звістки про загибель на території Польщі. Вже в добу інтернету я зайнявся пошуками. І мені насправді багато чого вдалося взнати.

17.10.12

85 років тому народився «останній Дон-Кіхот старого Чернігова»

В одній із чернігівських газет Андрія Антоновича Карнабеда назвали «останній Дон-Кіхот старого Чернігова». Так, дійсно він був одним із ентузіастів, які самовіданно захищали старовинні куточки нашого міста, турбувались про збереження його історичності, архітектурної величі. Не завжди його боротьба мала успіх, але на нього рівнялись молодші, за невтомним «Дон-Кіхотом» йшли, ті хто завдяки його цікавим розповідям та самопожертві полюбив рідний Чернігів.

Мрії Андрія Антоновича нині стають реальністю. Одна із найпопулярніших експозицій Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» – «Чернігів та чернігівці 100 років тому». Її ще називають «Старий Чернігів», вона розташована в приміщенні Колегіуму. Завітавши сюди Ви маєте чудову нагоду побачити чудові експонати, а фотоматеріали допоможуть поринути в історію нашого міста періоду губернського правління (1802-1917 рр.). Виставка надає унікальну можливість ознайомитись з плануванням та забудовою Чернігова, відчути колорит того часу, а опинившись у торгівельній крамниці кінця ХІХ ст., побачити інтер’єр кімнати мешканця нашого міста. Ви дізнаєтесь, які культурні та суспільні події хвилювали чернігівців понад 100 років тому. Чудові краєвиди «губернського хутора», виконані найкращими фотомайстрами минулого гармонійно доповнять уявлення про Чернігів кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Андрій Антонович був ініціатором численних науково-пошукових експедицій по місту та області. Завдяки яким виявлено, обстежено і зафіксовано десятки раніше невідомих пам’яток архітектури, мистецтва, народного побуту, історії. До фондів заповідника було передано тисячі знахідок – твори іконопису, різьблення, етнографії, стародруки. Він став засновником багатопрофільних оригінальних колекцій будівельних матеріалів: колекції цегли XI – поч. XX століть, дерев’яного різьблення, кахлів, колекції творів мистецтва – ікон і сучасного живопису, народної вишивки і ткацтва, документального фонду, стародруків, художніх виробів з дорогоцінних металів, фрагментів фрескового розпису XI–XII століть, археологічних матеріалів різних епох, предметів побуту, меблів тощо. Та найбільше приділяв уваги Андрій Карнабед збереженню дерев’яних житлових будинків із чудовим різьбленням, характерних для Полісся. Він започаткував унікальну колекцію зразків домового дерев’яного різьблення, яка нині є єдиної в області.

16.10.12

Місто Носівка, Чернігівська область. Орієнтовно початок 30-х років XX ст.

Активісти колективізації

"Хліб - державі!"

Комсомольці 30-х років

Перший випуск трактористів

Механізатори 30-х років

Пам`ятник Йосипу Сталіну у центрі Носівки

Троїцька церква у 30-х роках

Комсомольці реорганізовують синагогу на клуб
Джерело: http://arhizhkgnosadm.at.ua/index/0-14

13.10.12

Указ Екатерины II о создании Беловежских колоний под Черниговом

Указ Екатерины II о создании Беловежских колоний под Черниговом
21.05.1766

12.655. — Мая 22. Именный, данный Сенату. — Об отдаче имеющейся в Ивангородской сотне Беловежской степи со всеми угодьями в ведомство Малороссийского Генерал-Губернатора, для поселения на ней колонистов.
Всемилостивейше повелеваем: имеющуюся в Ивангородской сотне и принадлежащую к Малороссийской Генеральной Артиллерии, Беловежскую степь со всеми лесными и сенными угодьи, отдать в ведомство Нашего Малороссийского Генерал-Губернатора Графа Румянцова, препоручая ему на оной поселить до ста семей колонистов; а пустой городок, называемый в Белых Вежах, возобновить населением в нем потому ж чужестранных мещан до 50 фамилий, и оный снабдить городским правом, сделав все пристойное городу учреждение. В прочем же, каким образом помянутую землю между ими под усадьбу и для пашни по пропорции каждому разделить, какому где строению быть и до коликого числа каждого поселянина и мещанина, по силе имущества его, на обзавод снабдить; оное все, равно как заведение в городе церкви, школы и Ратуши, оставляем на распоряжение и попечение его Генерал-Губернатора, и по примерному исчислению с прибавкою на церковь, школу и Ратушу, 5.000 жалуем ему всего из Киевских таможенных сборов 77.550 рублей. А как нынешнее Малороссийской Генеральной Артиллерии содержание, в рассуждении многих неудобностей, надлежит исправить и сообразить с прочими той земли частями: то повелеваем ему Генерал-Губернатору, вместо взятой от них для сего поселения земли, сделать пристойное учреждение.
ПСЗРИ. Собр. 1. Т. XVII. С. 701—702.

Источник: http://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues-doc/65240

09.10.12

Генерал-полковник барон Максиміліан фон Вейхс (праворуч) приймає військовий парад в окупованому німцями Чернігові.

На фото генерал-полковник барон Максиміліан фон Вейхс (праворуч) приймає військовий парад в окупованому німцями Чернігові. Зліва від нього, генерал-лейтенант Герберт Лох, командир 17-ї стрілецької дивізії.

Під час вторгнення в СРСР 2-а армія під командуванням Вейхса діяла у складі групи армій «Центр», що вела наступ на Москву.
Частини 2-ої армії брали участь у боях за Чернігів, надавали допомогу військам групи армій «Південь» в захваті Києва.

Фото Bundesarchiv Bild 183-B10901

Загін Вільного козацтва м. Новгород-Сіверського. Квітень 1918 р.

Джерело: http://reibert.info

01.10.12

Тайны России – правда и ложь – 15 главных мифов российской истории

МИФ 1. „РОССИЯ” – Все народы именуют и называют себя сами. Изменения названий стран и народов бывают довольно часто. Но, почему России потребовалось брать себе иностранное название? Это парадокс, который встречается редко. Ведь было бы странно, если бы немцы вдруг стали называть себя не «Deutsche», а взяли бы себе название «Allemand» т.е. как их называют соседи французы. Но в случае с Россией это считается нормальным. Почему? Да потому что просто выгодно. Это еще можно было бы понять, если бы допустим, греки в определенный период называвшие Русь «Руссией», открыли ее для Европы и мира, т.е. все другие народы узнали Русь именно как «Руссию» от греков – это было бы понятно. Но все не так. Царь Петр в 18 веке берет для Московии заморское название Русссия, которое не употреблялось уже сотни лет, а к землям московским вообще никогда не применялось, и называет им страну. Зачем? Ответ прост. Для того, чтобы Московию стали считать Русью, для предания «древности» московскому царству и что более важно для создания основы проведения политики мифического «собирания земель Руси» – а на самом деле откровенной захватнической войны, порабощения и разграбления соседних народов. Именно поэтому Петр и переименовал Русь-Землю Руську исконную, в какую то МалоРоссию и ВеликоРоссию, которую никто так не называл уже более 400 лет. Зачем Петру I именно после покорения Руси – Києва потребовалось брать греческие названия, объяснять не нужно никому – в средние века была Русь и была Московия, а при Петре стала Великороссия и Малороссия, т.е. как бы Русь не исчезла, а в новом качестве появилась. Исторические же основы придумали позже.

В первом издании Британской энциклопедии 1771 года нет никаких упоминаний о Российской Империи. Там написано, что самой большой страной мира, занимающей почти всю Евразию, является Великая Тартария. А Московское княжество, куда к этому времени уже посадили править Романовых, является лишь одной из провинций этой огромной империи и называется Московской Тартарией. Там же представлены карты Европы и Азии, на которых всё это хорошо видно. А уже в следующем издании Британской энциклопедии вся эта информация отсутствует полностью.

МИФ 2 „КУЛИКОВСКАЯ БИТВА” – Это миф об „освобождении” русских от монголо-татарского ига. Однако, Московское княжество перестанет платить дань и обретет реальную самостоятельность только после развала Орды и разрыва с ханствами. А произойдет это только в 16 веке т.е. через нескольк сот лет.

МИФ 3 «КИЕВ МАТЬ ГОРОДОВ РУССКИХ» – как и многие другие исторические штампы, является мифом который имеет центральное значение в создаваемой мифической истории России. Даже если допустить, что Олег сказал эти слова, то никакого отношения к Московии и уж тем более к современной России они не имеют. В те времена не было ни первой, ни второй. Была Русь. А основными территориями Руси в те времена были земли современной Беларуси и Украины. Даже Новгород и Суздаль входили в понимание Русь, только в очень широком смысле этого понятия.