1. Перша світова війна була імперіалістичною, несправедливою, а ІІ Світова – справедливим захистом від агресора.
Насправді. В обох випадках відбувався переділ сфер впливу. Просто в СРСР вважали, що коли капіталісти б’ються за ринки, то це ница імперіалістична бійня. А коли тоталітарні держави прикривають свою агресію демагогією про світову революцію та життєвий простір для арійської раси, то це – справедливо. ІІІ Рейх теж вважав свої дії справедливими. До речі, на відміну від більшості європейських країн, ані в СРСР, ані в сучасній Росії не було й немає жодного пам’ятника загиблим у І Світовій, а її закінчення ніяк не відзначається.
2. Для Росії та СРСР обидві світові війни були «вітчизняними»
Насправді. У будь-якому тлумачному словнику як «вітчизняну» визначають війну на захист батьківщини. Оскільки обидві світові війни були спрямовані на переділ сфер впливу між групами країн, а з боку СРСР та ІІІ Рейху вони супроводжувалися захопленням значних територій, назвати ці війни вітчизняними неможливо.
3. Фашистська Німеччина віроломно напала на СРСР
Насправді. Чистісінька правда. Адже пактом Молотова–Ріббентропа дві тоталітарні держави уклали союз проти решти Європи. Щоправда, Сталін планував загрібати східноєвропейський жар руками Гітлера, а згодом, імовірно, напасти на Німеччину. Та Адольф Алоїзович виявився спритнішим.
4. Радянський народ виніс на собі весь тягар ІІ Світової, а союзники так собі, погуляти вийшли
Насправді. Це далеко не так. Досить згадати повітряну битву за Британію 1940 року, в якій британці ціною величезних зусиль змогли відбитися від значно потужніших сил Люфтваффе; битву при атолі Мідуей 1942 року, в якій флот США знищив майже всі японські авіаносці, та героїчну висадку союзників у Нормандії 1944 року. До того ж, без ленд-лізу, за умовами якого союзники поставляли вантажівки, літаки й навіть солдатські продуктові пайки, СРСР не зміг би продовжувати війну.
5. Георгій Жуков – геніальний полководець
Насправді. З цього приводу сперечаються історики й на Заході, й на пострадянському просторі. Одні вважають, що нездара не зміг би провести стільки переможних військових операцій; інші твердять, що перемогами радянська армія завдячувала не талантам маршала, а жахливими людськими втратами, яких за розумного планування кампаній можна було б уникнути. Навіть прихильники Жукова (звісно, неупереджені) погоджуються, що кожен прорив він загачував трупами солдатів, яких вважав гарматним м’ясом.
6. Поразки Червоної армії були зумовлені об’єктивними причинами
Насправді. Саме так, якщо за об’єктивну причину вважати недорікувате командування та повну байдужість до людських життів – і вояків, і мирного населення. Це той випадок, коли в боях за Кавказ проти чудово екіпірованих професійних альпіністів із дивізії «Едельвейс» на скелі й льодовики виставляли сільських хлопців у шинелях та валянках і давали наказ «триматися до кінця». В Ржевсько-Сичевській операції 1942 року тимчасове звільнення трьох райцентрів коштувало майже 300 тис. життів радянських солдатів. Того ж 1942 року радянське командування вирішило звільнити Харків, натомість завело війська в оточення і втратило 277 тис. бійців.
7. Радянська армія – визволителька Європи від фашизму
Насправді. Британський історик Ентоні Бівор (Antony Beevor) підрахував, що під час «визволення Німеччини від фашизму» радянські солдати зґвалтували понад 2 млн німкень – від 10-річних дівчаток до 80-річних бабусь. У Відні зґвалтували близько 100 тис., у Будапешті – 50 тис., на території Польщі – близько 100 тис. Дісталося тоді й українським дівчатам-остарбайтерам, і навіть жінкам-в’язням концтаборів – вони всі підходили під категорію «зрадниць батьківщини». «Визволителі», до того ж, захоплювали «трофеї» – одяг, посуд, антикваріат. Маршал Жуков відправив додому з Німеччини сім вагонів лише одних меблів (зафіксовано НКВС).
8. Радянські солдати йшли в атаку зі словами «За Родіну, за Сталіна!»
Насправді. За свідченнями численних учасників подій, в атаку йшли з найбрутальнішою лайкою. В особливо важливих випадках бадьорості воякам додавали зовсім не «наркомівські 100 грамів», а направлені з тилу кулемети «заградотрядов» (спецпідрозділів НКВС, призначених для «установления твёрдой дисциплины» у війську). А бійцям штрафбатів, у які, між іншим, потрапляли не стільки кримінальні злочинці, скільки політично неблагонадійні елементи, кулемети дивилися в спину завжди.
9. Радянські партизани захищали й підтримували населення окупованих територій
Насправді. Оскільки керівники радянських партизанських загонів були зазвичай засланими на окуповану територію агентами НКВС, їм було начхати на те, що буде з населенням після того, як партизани здійснять в околицях села диверсію. Часом «народні месники» й самі чинили каральні акції: села Дуброва та Дражно в Білорусі були спалені, а їх мешканці розстріляні, бо не хотіли покидати своїх осель перед приходом німців. Що ж до стосунків із партизанами УПА та польської Армії Крайової, то командири радянських партизанів мали таємний наказ: домовлятися про співпрацю, а потім знищувати командування та забирати у «союзників» зброю.
10. ОУН-УПА була союзницею німців
Насправді. Протягом лютого-березня 1942 року в сумнозвісному Бабиному Яру загинув 621 член ОУН-УПА. А за рік по тому протягом березня вояки УПА захопили німецькі тюрми в Кременці, Дубні, Луцьку, Ковелі й звільнили в’язнів та військовополонених. На Заході УПА ніколи не вважали колаборантами. Шарль де Голль, який добре знався на військових справах, якось заявив: «Якби у французької армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би у Францію».
11. Німецька армія застосовувала тактику випаленої землі
Насправді. Інколи – в місцях активності партизанів і коли було що палити. Адже саме цю тактику влітку 1941 вже застосувала Червона армія. Нищилося все, що не можна було евакуювати: забивали худобу, палили на полях збіжжя, підривали будівлі та комунікації. Про населення окупованих територій, якому загрожував голод, звісно, ніхто не думав.
12. З-поміж усіх народів СРСР, окрім росіян, були колаборанти. Генерал Власов і РОА (Русская Освободительная Армия) – прикрий нечисленний виняток
Насправді. Навіть якщо відкинути чималу кількість білоемігрантів, виходить чимала цифра – в РОА служило близько 124 тис. осіб. Серед підрозділів-колаборантів – 1-а російська національна бригада СС «Дружина», добровольчий полк СС «Варяг», 30 гренадерська (2 російська) дивізія вафен-СС. Крім того, Росії належить такий сумнівний раритет, як єдина у світовій історії жінка-кат, виконавець смертних вироків. За час своєї діяльності на окупованій російській території Антоніна Макарова власноруч розстріляла близько 1500 людей.
13. Татари зрадили батьківщину всім народом
Насправді. Татари вважали своєю батьківщиною Крим, а не Російську імперію чи СРСР, тож нікого не зраджували. Під час революції більшовики жорстоко придушили рух за національно-культурну автономію півострова, тому єдиною надією для татар був окупаційний уряд. Варто зауважити, ще Катерина ІІ розмірковувала, куди б подіти татар із благодатного Криму. Для Радянського уряду «співпраця з окупантами» стала зручним приводом, щоб «остаточно вирішити татарське питання».
14. Радянські аси панували в небі
Насправді. Еріх Хартман (Люфтваффе) збив 352 ворожі літаки (а таких, що збивали 60–100 літаків, у німців налічувалися десятки), фінн Ілмарі Юутілайнен та японець Тетцузо Івамото – по 94. Найращий радянський пілот-винищувач, наш земляк Іван Кожедуб мав на своєму рахунку 62 ворожі літаки. Втім, він таки був асом №1 антигітлерівської коаліції.
15. СРСР поніс найтяжчі людські втрати в ІІ Світовій війні з-поміж усіх учасників
Насправді. Чималі, але дивлячись як рахувати. Неупереджені західні науковці зазвичай рахують відсоток втрат населення стосовно до його кількості станом на 1939 рік. СРСР справді втратив 13,71% людей. Але населення Польщі зменшилося на 14,3–17,2%, Литви – на 13,71 %, Латвії – на 11,38%, Німеччини – на 8,4%. У ці цифри входять не лише військові втрати, але й замордоване мирне населення та жертви Голокосту й «зачисток» НКВС у захоплених Західній Україні, Прибалтиці й Польщі.
Насправді. В обох випадках відбувався переділ сфер впливу. Просто в СРСР вважали, що коли капіталісти б’ються за ринки, то це ница імперіалістична бійня. А коли тоталітарні держави прикривають свою агресію демагогією про світову революцію та життєвий простір для арійської раси, то це – справедливо. ІІІ Рейх теж вважав свої дії справедливими. До речі, на відміну від більшості європейських країн, ані в СРСР, ані в сучасній Росії не було й немає жодного пам’ятника загиблим у І Світовій, а її закінчення ніяк не відзначається.
2. Для Росії та СРСР обидві світові війни були «вітчизняними»
Насправді. У будь-якому тлумачному словнику як «вітчизняну» визначають війну на захист батьківщини. Оскільки обидві світові війни були спрямовані на переділ сфер впливу між групами країн, а з боку СРСР та ІІІ Рейху вони супроводжувалися захопленням значних територій, назвати ці війни вітчизняними неможливо.
3. Фашистська Німеччина віроломно напала на СРСРНасправді. Чистісінька правда. Адже пактом Молотова–Ріббентропа дві тоталітарні держави уклали союз проти решти Європи. Щоправда, Сталін планував загрібати східноєвропейський жар руками Гітлера, а згодом, імовірно, напасти на Німеччину. Та Адольф Алоїзович виявився спритнішим.
4. Радянський народ виніс на собі весь тягар ІІ Світової, а союзники так собі, погуляти вийшли
Насправді. Це далеко не так. Досить згадати повітряну битву за Британію 1940 року, в якій британці ціною величезних зусиль змогли відбитися від значно потужніших сил Люфтваффе; битву при атолі Мідуей 1942 року, в якій флот США знищив майже всі японські авіаносці, та героїчну висадку союзників у Нормандії 1944 року. До того ж, без ленд-лізу, за умовами якого союзники поставляли вантажівки, літаки й навіть солдатські продуктові пайки, СРСР не зміг би продовжувати війну.
5. Георгій Жуков – геніальний полководецьНасправді. З цього приводу сперечаються історики й на Заході, й на пострадянському просторі. Одні вважають, що нездара не зміг би провести стільки переможних військових операцій; інші твердять, що перемогами радянська армія завдячувала не талантам маршала, а жахливими людськими втратами, яких за розумного планування кампаній можна було б уникнути. Навіть прихильники Жукова (звісно, неупереджені) погоджуються, що кожен прорив він загачував трупами солдатів, яких вважав гарматним м’ясом.
6. Поразки Червоної армії були зумовлені об’єктивними причинами
Насправді. Саме так, якщо за об’єктивну причину вважати недорікувате командування та повну байдужість до людських життів – і вояків, і мирного населення. Це той випадок, коли в боях за Кавказ проти чудово екіпірованих професійних альпіністів із дивізії «Едельвейс» на скелі й льодовики виставляли сільських хлопців у шинелях та валянках і давали наказ «триматися до кінця». В Ржевсько-Сичевській операції 1942 року тимчасове звільнення трьох райцентрів коштувало майже 300 тис. життів радянських солдатів. Того ж 1942 року радянське командування вирішило звільнити Харків, натомість завело війська в оточення і втратило 277 тис. бійців.
7. Радянська армія – визволителька Європи від фашизмуНасправді. Британський історик Ентоні Бівор (Antony Beevor) підрахував, що під час «визволення Німеччини від фашизму» радянські солдати зґвалтували понад 2 млн німкень – від 10-річних дівчаток до 80-річних бабусь. У Відні зґвалтували близько 100 тис., у Будапешті – 50 тис., на території Польщі – близько 100 тис. Дісталося тоді й українським дівчатам-остарбайтерам, і навіть жінкам-в’язням концтаборів – вони всі підходили під категорію «зрадниць батьківщини». «Визволителі», до того ж, захоплювали «трофеї» – одяг, посуд, антикваріат. Маршал Жуков відправив додому з Німеччини сім вагонів лише одних меблів (зафіксовано НКВС).
8. Радянські солдати йшли в атаку зі словами «За Родіну, за Сталіна!»
Насправді. За свідченнями численних учасників подій, в атаку йшли з найбрутальнішою лайкою. В особливо важливих випадках бадьорості воякам додавали зовсім не «наркомівські 100 грамів», а направлені з тилу кулемети «заградотрядов» (спецпідрозділів НКВС, призначених для «установления твёрдой дисциплины» у війську). А бійцям штрафбатів, у які, між іншим, потрапляли не стільки кримінальні злочинці, скільки політично неблагонадійні елементи, кулемети дивилися в спину завжди.
9. Радянські партизани захищали й підтримували населення окупованих територій
Насправді. Оскільки керівники радянських партизанських загонів були зазвичай засланими на окуповану територію агентами НКВС, їм було начхати на те, що буде з населенням після того, як партизани здійснять в околицях села диверсію. Часом «народні месники» й самі чинили каральні акції: села Дуброва та Дражно в Білорусі були спалені, а їх мешканці розстріляні, бо не хотіли покидати своїх осель перед приходом німців. Що ж до стосунків із партизанами УПА та польської Армії Крайової, то командири радянських партизанів мали таємний наказ: домовлятися про співпрацю, а потім знищувати командування та забирати у «союзників» зброю.
10. ОУН-УПА була союзницею німцівНасправді. Протягом лютого-березня 1942 року в сумнозвісному Бабиному Яру загинув 621 член ОУН-УПА. А за рік по тому протягом березня вояки УПА захопили німецькі тюрми в Кременці, Дубні, Луцьку, Ковелі й звільнили в’язнів та військовополонених. На Заході УПА ніколи не вважали колаборантами. Шарль де Голль, який добре знався на військових справах, якось заявив: «Якби у французької армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би у Францію».
11. Німецька армія застосовувала тактику випаленої землі
Насправді. Інколи – в місцях активності партизанів і коли було що палити. Адже саме цю тактику влітку 1941 вже застосувала Червона армія. Нищилося все, що не можна було евакуювати: забивали худобу, палили на полях збіжжя, підривали будівлі та комунікації. Про населення окупованих територій, якому загрожував голод, звісно, ніхто не думав.
12. З-поміж усіх народів СРСР, окрім росіян, були колаборанти. Генерал Власов і РОА (Русская Освободительная Армия) – прикрий нечисленний виняток
Насправді. Навіть якщо відкинути чималу кількість білоемігрантів, виходить чимала цифра – в РОА служило близько 124 тис. осіб. Серед підрозділів-колаборантів – 1-а російська національна бригада СС «Дружина», добровольчий полк СС «Варяг», 30 гренадерська (2 російська) дивізія вафен-СС. Крім того, Росії належить такий сумнівний раритет, як єдина у світовій історії жінка-кат, виконавець смертних вироків. За час своєї діяльності на окупованій російській території Антоніна Макарова власноруч розстріляла близько 1500 людей.
13. Татари зрадили батьківщину всім народом
Насправді. Татари вважали своєю батьківщиною Крим, а не Російську імперію чи СРСР, тож нікого не зраджували. Під час революції більшовики жорстоко придушили рух за національно-культурну автономію півострова, тому єдиною надією для татар був окупаційний уряд. Варто зауважити, ще Катерина ІІ розмірковувала, куди б подіти татар із благодатного Криму. Для Радянського уряду «співпраця з окупантами» стала зручним приводом, щоб «остаточно вирішити татарське питання».
14. Радянські аси панували в небіНасправді. Еріх Хартман (Люфтваффе) збив 352 ворожі літаки (а таких, що збивали 60–100 літаків, у німців налічувалися десятки), фінн Ілмарі Юутілайнен та японець Тетцузо Івамото – по 94. Найращий радянський пілот-винищувач, наш земляк Іван Кожедуб мав на своєму рахунку 62 ворожі літаки. Втім, він таки був асом №1 антигітлерівської коаліції.
15. СРСР поніс найтяжчі людські втрати в ІІ Світовій війні з-поміж усіх учасників
Насправді. Чималі, але дивлячись як рахувати. Неупереджені західні науковці зазвичай рахують відсоток втрат населення стосовно до його кількості станом на 1939 рік. СРСР справді втратив 13,71% людей. Але населення Польщі зменшилося на 14,3–17,2%, Литви – на 13,71 %, Латвії – на 11,38%, Німеччини – на 8,4%. У ці цифри входять не лише військові втрати, але й замордоване мирне населення та жертви Голокосту й «зачисток» НКВС у захоплених Західній Україні, Прибалтиці й Польщі.
Коментарі
Дописати коментар